Іщенко Михайло Єфремович
| Іщенко Михайло Єфремович | |||
|---|---|---|---|
 | |||
| Народився | 11 грудня 1933 | ||
| Помер | 3 січня 2021 (87 років) Канів, Черкаська обл., Україна | ||
| Громадянство |  Україна | ||
| Національність | українець | ||
| Місце проживання | Канів | ||
| Відомий завдяки | лікар, краєзнавець, журналіст, громадський діяч | ||
| Alma mater | Київський медичний інститут імені академіка О. О. Богомольця | ||
| Членство | Національна спілка журналістів України  | ||
| Нагороди |
| ||
Михайло Єфремович Іщенко (нар. 11 грудня 1933 — 3 січня 2021, Канів) — український лікар, краєзнавець, журналіст, громадський діяч. Заслужений працівник культури України (1996), Почесний громадянин Канева (2014).
Михайло Іщенко народився весною 1933 року з лона опухлої від виснаження матері[1]. Був зареєстрований лише наприкінці року, бо родина не вірила, що він виживе[2]. Одні документи свідчать, ніби народжений у Переяславі[3], інші — в селі Ковалин Переяславського району Київської області[4].
Після закінчення середньої школи, як круглий відмінник, вступив поза конкурсом[2] на лікувальний факультет Київського медичного інституту імені академіка О. О. Богомольця, навчання в якому завершив у 1956 році з відзнакою.
Після вступу до аспірантури був відсторонений органами КДБ, як «український буржуазний націоналіст». Під час навчання в інституті писав скарги в ЦК КП України, збирав підписи студентів на захист української мови. В 1958 році після чергового листа до секретаря ЦК КП України Кириченка, КДБ провело обшук у його кімнаті гуртожитку і вилучило книги Михайла Грушевського (І-IV томи «Історії України-Руси»), ноти і текст «Боже, великий, єдиний, нам Україну храни» та інші так звані «націоналістичні твори»[3]. Тоді втрутилися інститутські професори: С. С. Дяченко, Ф. Я. Приймак, М. І. Дудко та інші, що врятувало Михайла від арешту.
За розподілом був направлений до Канева. З першого робочого дня і аж до виходу на пенсію в 1993 році працював у Канівській районній лікарні — лікарем-терапевтом, кардіологом, заступником головного лікаря.[3]
З нагоди 150-річчя від дня народження Тараса Шевченка домігся виділення одного мільйону карбованців на будівництво нового корпусу Канівської районної лікарні. Підготував краєзнавчі матеріали до 150-ліття лікарні та з нагоди ювілейної дати домігся встановлення пам'ятної стели і нагородження лікарні Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.
Ініціював надання Каневу статусу міста обласного підпорядкування, склавши про місто ґрунтовну історичну довідку. Михайло Іщенко впливав на актуальні проблеми, що поставали перед Каневом і його довкіллям через засоби масової інформації. На сторінках канівської районної газети «Дніпрова зірка» він започаткував екологічну сторінку «Кохаймо рідну природу»[3]. Як громадський кореспондент, на сторінках «Робітничої газети» Михайло Іщенко озвучив ідею відновлення Канівського заповідника й домігся її втілення[2].
Вивчаючи факти подій «Слова о полку Ігоревім», Іщенко з'ясував тісний зв'язок їх з княжим Каневом. Саме від канівського Успенського собору вирушала об'єднана рать «Святослава Великого грізного київського» на допомогу спливаючому кров'ю Переяславу[4]. Цю подію при підтримці академіка П. Т. Тронька відтворено за задумом М. Іщенка на меморіальній дошці, встановленій на соборі[4]. До 800-ліття «Слова о полку Ігоревім» М. Іщенко ініціював наукову конференцію[4]. Він, зокрема, висунув науково обґрунтовану гіпотезу, що двоє в Каневі народилися Володимир Переяславський і «Красна Глібівна»[4].
Михайлові Іщенку належить дослідження драматичних подій на Канівському, Букринському та Пекарівському плацдармах під час Другої світової війни. Він склав частково втілений проєкт вшанування радянських воїнів.[3]
Михайло Іщенко встановив місце, звідки Тарас Шевченко малював Канівські гори. На цьому місці, неподалік села Келеберда на Лівобережжі Канівщини, відкрито пам'ятний знак.[3]
Знімався у фільмі «Сон» (1989) Сергія Буковського, «Голлівуд над Дніпром. Сни з Атлантиди» (2014), режисер Чорний Олег Володимирович, низці телепрограм.
Неодноразово обирався депутатом Канівської міськради.
М. Є. Іщенко був членом Світової Федерації українських лікарських товариств (ССФУЛТ), фундатором і членом президії правління Всеукраїнської спілки краєзнавців, а згодом і Національної спілки краєзнавців України (1990—2011), членом правління НСКУ (2012—2017), членом редколегії журналу «Краєзнавство» (1993—1995). Ініціатор створення у 1992 році Канівського міськрайонного осередку спілки краєзнавців.
Член Національної спілки журналістів України. З 2005 року до останніх днів життя очолював благодійний фонд «Тарасова земля», був членом наглядової ради Шевченківського національного заповідника у м. Каневі.
Є автором близько трьохсот нарисів, статей, наукових розвідок у газетах, збірниках.
Автор книг:
- Іщенко М. Є. Погода і хвороби. — К.: Т-во «Знання» УРСР, 1967.
- Канівщина [Текст] / М. Є. Іщенко, Л. Г. Мотов, І. І. Сорокопуд. — Д.: Промінь, 1969. — 126 с.
- Іщенко М. Є. Канів. — Д.: Промінь, 1972. — 12 с.
- Іщенко, М. Є. Канів: путівник /М. Є. Іщенко. — Д.: Промінь, 1982. — 125 с.
- Іщенко М. Визволителі тарасових висот. — К.: Україна, 1983. — 61 с.
- Іщенко, М. Спалився за Україну [Текст] / М. Іщенко. — К.: ВЦ «Просвіта», 2004. — 128 с. та ін.
Нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Має звання «Заслужений працівник культури України» (1996).
- Відмінник охорони народного здоров'я
- Почесний член Всеукраїнської спілки краєзнавців
- Золота медаль ім. Пирогова (за вагомий ужинок на ниві охорони здоров'я)
- Лауреат премії журналу «Україна» (за документальний нарис «На Канівському плацдармі (1941 рік)»)
- Лауреат премії імені Леоніда Рябіщука
- Лауреат премії імені Олекси Гірника (2003)
- Лауреат премії імені Дмитра Яворницького (2008)
- Лауреат літературної премії імені Олекси Кобця
- Почесний громадянин Канева (2014)
10 листопада 2023 в Каневі на території Канівської багатопрофільної лікарні було відкрито меморіальну дошку Михайлу Єфремовичу Іщенку[5].
- Краєзнавці Черкащини: біобібліографічний довідник / Упоряд.: В. М. Мельниченко, Г. М. Голиш. — Черкаси: Вертикаль, видавець Кандич С. Г. — 2016. — С. 77 — 78.
- Кирей, В. Полум'я, що обпекло кожного [Текст]: [до річниці акту самоспалення Олекси Гірника на Чернечій горі: [Іщенко М. Є. в тексті] / В. Кирей // Урядовий кур'єр. — 2010. — 29 січня. — С. 8.
- Краєзнавці України (Сучасні дослідники рідного краю). Довідник. — Том І. — Київ — Кам'янець-Подільський, 2003. — С. 83—84.
- М. Є. Іщенко [Текст] // Спалився за Україну. — К.: Просвіта, 2004. — С.3.
- Іщенко Михайло Єфремович // Краєзнавці Черкащини: біобібліогр. слов. / уклад. М. Ф. Пономаренко. — Золотоноша, 2003. — С. 40.
- Клименко О. В гаю — предвічному гаю, поставлю хаточку… / О. Клименко // Голос України. — 2014. — 21 трав. — С. 2.
- ↑ Клименко О. В гаю — предвічному гаю, поставлю хаточку… / О. Клименко // Голос України. — 2014. — 21 трав. — С. 2.
- ↑ а б в Краєзнавці Черкащини: біобібліографічний довідник / Упоряд.: В. М. Мельниченко, Г. М. Голиш. — Черкаси: Вертикаль, видавець Кандич С. Г. — 2016. — С. 77 — 78.
- ↑ а б в г д е По життю із Каневом у серці (до 85-річчя від дня народження краєзнавця, заслуженого працівника культури України Михайла Єфремовича Іщенка). Архів оригіналу за 12 червня 2021. Процитовано 4 січня 2021.
- ↑ а б в г д Краєзнавці України (Сучасні дослідники рідного краю). Довідник. — Том І. — Київ — Кам'янець-Подільський, 2003. — С. 83—84.
- ↑ У Каневі відкрили меморіальну дошку почесному громадянинові міста
- Імена видатних людей Канівщини [Архівовано 12 червня 2021 у Wayback Machine.]
- ВИСУНУТО КАНДИДАТІВ НА ЗВАННЯ ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН КАНЕВА [Архівовано 29 вересня 2014 у Wayback Machine.]
- Втрата. Пішов із життя Почесний громадянин Канева Михайло Іщенко [Архівовано 7 січня 2021 у Wayback Machine.]