Ієродиякон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ієродиякон

Ієродиякон від (грец. ἱερο — священний та διάκονος — служитель), давньоруське «чорний диякон» — православний чернець у сані диякона. Старший в монастирі ієродиякон називається архідияконом.

Ієродиаконами ченці стають через прийняття таїнства хіротонії, а «білі диякони» — через чернечий постриг. Диякон може прийняти чернецтво і стати ієродияконом якщо він:

  1. целібат, тобто — холостяк, ніколи не був у шлюбі,
  2. овдовів,
  3. розлучився зі своєю дружиною за обопільною згодою.

За благодаттю служіння і можливостями допомагати священикові при здійсненні таїнств, ієродиякон і диякон рівні. На відміну від диякона, при повному облаченні ієродиякон носить чорну камилавку, а в офіційній обстановці — клобук. Перші диякони з'явилися вже в апостольскі часи, а чернецтво сформувалося лише в IV столітті. Однак аж до V століття, а місцями навіть до VII століття, монахи уникали священного сану, в тому числі і дияконського.

«Ієродияконами» йменуються мантійні ченці в дияконському сані. «Рясофорних дияконів» теж називають «ієродияконами», в залежності від місцевих звичаїв. «Ієросхидияконами» або «схиієродияконами» називаються диякони в схимі. Згідно з церковними звичаями, до всіх ієродияконів належить шанобливо звертатися зі словами: «Ваше Преподобіє!»"[1]. За старанне служіння Богу і людям, ієродияконові можуть урочисто вручити особливі пам'ятні та ювілейні подячні грамоти, церковні ордени медалі, а також його можуть нагородити правом носіння за богослужінням подвійного ораря, а потім возведенням у сан архідиякона. Однак, треба зважити на те, що дияконське служіння часто сприймається лише як тимчасовий і проміжний рівень, бо молодих ієродияконів досить швидко висвячують на священика, після чого вони стають вже ієромонахами.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Заозерський Н. О диаконах // Богословський вісник МДА, вересень 1892.