Ігнацій Дашинський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ігнацій Дашинський
Ігнацій Дашинський
Прапор
1-й прем'єр-міністр Тимчасового Народного Уряду Польської Республіки
6 листопада 1918 — 14 листопада 1918
Попередник: Владислав Вроблевський як прем'єр-міністр Королівства Польща
Спадкоємець: Станіслав Юзеф Тугутт
Прапор
2-й віце-прем'єр-міністр Уряду Польської Республіки
24 липня 1920 — 21 січня 1921
Попередник: Томаш Ночінськи
Спадкоємець: Станіслав Грабінськи
Прапор
Віце-маршалок Сейму Польщі
1922 — 1927
Попередник: Станіслав Грабінськи
Спадкоємець: Тітус Філіпович
Прапор
3-й Маршалок Сейму Польщі
1928 — 1930
 
Партія: Польська соціалістична партія[d]
Народження: 26 жовтня 1866
Збараж, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Смерть: 31 жовтня 1936
с. Бистра, Ґміна Вільковіце,
Польща Польська Республіка
Національність: поляк
Громадянство: Австро-Угорщина Австро-УгорщинаПольща Польща
Віросповідання: католицтво
Автограф: Daszyński signature.svg
Нагороди:
Академічний Орден

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Ігнацій[1] (також Ігнаци,[2] Ігнатій) Дашинський (пол. Daszyński Ignacy, 26 жовтня 1866, Збараж, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина31 жовтня 1935, с. Бистра, Ґміна Вільковіце, Польська Республіка) — польський публіцист, громадський діяч, політик. Навчався у Станіславівській гімназії, Краківському, Ягеллонському, Цюріхському університетах. Посол Райхсрату Австро-Угорщини у 1897–1918 роках. Голова Польської соціал-демократичної партії; редактор партійних газет «Праця», «Робітник» у Львові. З 6 листопада 1918 року прем'єр відновленої Польщі.[3]. Автор публіцистичних, історичних статей, книг.

Ранні роки[ред.ред. код]

Майбутній політики народився у 1866 році у Збаражі, в родині австрійського чиновника. Після смерті батька у 1875 році багатодітна родина (п'ятеро дітей) переселяється до Станіславова. Невдовзі після переїзду Ігнацій записався до місцевої гімназії. Під впливом старшого брата-соціаліста Фелікса Дашинського Ігнацій починає займатися конспіративною партійною діяльністю. У 1880 році під час вшанування могили повстанця Гославського, він розкидав по цвинтарю листівки з антиурядовим політичним віршем, що написав його старший брат.

За це Фелікса Дашинського кинули до станиславівської в'язниці, а 14-літнього Ігнація викликали на допити до суду. Невдовзі обох братів виправдали.

Після виправдання брати засновують підпільний гурток, який збирався у підземеллях старої цегельні за містом. Там молоді люди, яких нараховувалось близько 30 осіб, читали заборонену літературу, фехтували тощо. Один з членів гуртка виявився штатним провокатором і доніс на братів у поліцію. Ігнація Дашинського було виключено з гімназії.

Політична діяльність[ред.ред. код]

Обрання в парламент[ред.ред. код]

Після виключення з гімназії та декількох років роботи канцеляристом адвокатської контори, дописувачем газет Дашинський вступає в університет. Пізніше Ігнацій Дашинський повертається до Галичини, і в 1891 році засновує у Львові соціалістичну партію. Навчаючись у Львівському університеті, він заприятелював із Франком і Дзвонковським.

У 1897 році відбулися вибори до австрійського парламенту — рейхсрату. Дашинський виставив свою кандидатуру та виграв, набравши 75% голосів. За нього голосували студенти, робітники та євреї. Таким чином Ігнацій став наймолодшим депутатом парламенту.

Перша світова війна[ред.ред. код]

На початку Першої світової війни Дашинський виступав з австрійських позицій та закликав «вбити ніж у спину стікаючої кров'ю Франції». Коли ж стало зрозуміло, що перемога залишиться за Антантою, Ігнацій боротися з Габсбургами. У часи існування Королівства Польща виступає проти нього. Коли розпалася Австро-Угорська імперія Дашинський формує самопроголошений Тимчасовий Уряд Польської Народної Республіки. Столицею цього державного утворення було місто Люблін, тому паралельно вживалась назва «Люблінська республіка».

Незалежна Польща[ред.ред. код]

7 листопада 1918 року Дашинський призначає себе прем'єр-міністром. Його уряд проголосив восьмигодинний робочій день, задекларував націоналізацію копалень і великих земельних володінь. Відчувався гострий брак готівки, що погрожувало перейти у системну кризу. Дашинський звернувся за багатомільйонною позичкою до люблінських банкірів, проте ті відмовили.

У цей же час у Варшаві формувався справжній польський уряд Юзефа Пілсудського. Дашинський приєднався до Пілсудського. Таким чином, саме Дашинський став першим прем'єром Другої Речі Посполитої, щоправда, невдовзі подав у відставку.

Робота у Сеймі[ред.ред. код]

Після початку польсько-більшовицької війни, Дашинський закликав до якнайшвидшого укладення миру. Він належав до противників створення Ради державної оборони, охарактеризувавши його як противагу Сейму. Однак, 24 липня 1920 року Дашинський вступив в уряд національної оборони, на посаду заступника прем'єр-міністра. Вже 15 грудня 1920 року подає у відставку через незгоду з офіційною зовнішньо-політичною позицією.

Після відставки з уряду Дашинський починає роботу щодо написання нової Конституції. Конституція була прийнята 17 березня 1921 року.

Після прийняття Конституції Дашинський продовжив політичну діяльність депутатом польського сейму. Спочатку він підтримувавЮзефа Пілсудського, а потім перейшов до лав опозиції. Саме як опозиційного політика його у 1928 році обрали маршалком (спікером) парламенту.

Під час парламентської та бюдетної кризи, що спалахнула між депутатами і військовим міністром Пілсудським на фоні збільшення державних асигнувань на оборону він вступив у черговий конфлікт з останнім. У парламент прийшов сам Пілсудський в оточенні сотні озброєних офіцерів. Дашинський відмовився розпочинати засідання сейму, поки військові не підуть геть.

Смерть[ред.ред. код]

Помер 31 жовтня 1935. В день похорон на всіх підприємствах Польщі на п’ять хвилин було призупинено роботу.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Дашинський Ігнатій // Енциклопедія сучасної України / Нац. акад. наук України, Наук. т-во ім. Шевченка, Ін-т енциклопедичних дослід. НАН України. — Редкол. І. М. Дзюба (співголова) , А. І. Жуковський (співголова) (та ін.). — К. : [б. в.], 2007. — Т. 7: Ґ — Ді. — 708 с. — 10000 прим. — ISBN 978-966-02-4457-3.
  2. В. Верига. Нариси з історії України (кінець XVIII - початок ХІХ ст.).— Львів: Світ, 1996.— 448 с.— С. 181. ISBN 5-7773-0359-5
  3. В. Ханас. Дашинський Ігнатій… С. 468

Джерела та література[ред.ред. код]