І мертвим, і живим…

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланієпоема-послання Тараса Шевченка. Датується за автографом: 14 грудня 1845 року, В'юнище.

Історія створення[ред. | ред. код]

Первісний автограф не відомий. Вперше поет прочитав послання своїм знайомим і друзям на літературному вечорі у В. В. Тарновського-старшого. М. М. Білозерський згадував: «Василь Васильович Тарновський-батько (пом. 1865) розповідав мені, що у нього в сорокових роках у Києві були літературні вечори, які навідували М. І. Костомаров, Василь Михайлович Білозерський та інші друзі й знайомі Тарновського, і в їх числі Шевченко. Якось прийшов він і прочитав тільки-но написане їм відоме «Посланіє до земляків». Загальний зміст цього твору, і особливо ті місця, де говориться про козацьких гетьманів, яких Шевченко перший зрозумів і показав у їх істинному вигляді, справило на всіх присутніх шалене враження: з цього моменту преклоніння ясновельможним і уявлення їх героями-лицарями руйнувалось... Слово Шевченка скинуло їх з п'ядесталів і поставило на належні місця» [1].

У квітні — червні 1846 р., перебуваючи у Києві, Шевченко переписав твір з невідомого автографа до рукописної збірки «Три літа» з виправленнями в 9, 102, 114, 168, 176, 212, 251 — 252-му рядках. Твір набув остаточного вигляду.

У середині 1840-х років, до арешту Шевченка 5 квітня 1847 р., послання нелегально поширюється в рукописних списках, автор знайомить з ним учасників Кирило-Мефодіївського братства, у справі яких під час допиту в III відділі фігурували списки, зроблені В.М. Білозерським, М.І. Костомаровим, О.В. Маркевичем. Списки дещо різняться між собою, але всі походять, хоч і не безпосередньо, від автографа збірки «Три літа» з незначними різночитаннями [2].

Від автографа збірки «Три літа» опосередковано походить список П.О. Куліша та невідомої особи. З недогляду, очевидно, в ньому відсутні рядки 99 і 207 — 209, а в рядках 210 — 211 пропущено два слова: «Не турбуйтесь».

У третьому рядку наведеного уривка є різночитання (замість «Не дуріте дітей ваших» — «Не дуріте дітей своїх»), але важко сказати, чи це недогляд П.О. Куліша, чи, може, так було в якомусь попередньому автографі.

Існував також список невідомою рукою 40-х років XIX ст.; його різночитання подано у примітках до «Кобзаря з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина» [3].

З невстановленого списку, як видно, дуже неякісного, наприкінці 50-х років XIX ст. послання переписав І.М. Лазаревський. Цей список не відбивав тексту, створеного поетом у рукописній збірці «Три літа», містив викривлення. Переглядаючи його після повернення із заслання, Шевченко зробив у ньому чимало виправлень, наблизивши текст до автографа у збірці «Три літа», а часом дав і нові варіанти, але правку не доведено до кінця і облишено.

Про поему[ред. | ред. код]

Павел Йозеф Шафарик

Поема не має сюжету. Як і в поемі «Кавказ», поет звертається до своїх земляків, закликаючи їх до боротьби та духовного відродження. Шевченко з іронією ставиться до багатьох тогочасних реалій України, наприклад, до відсутності етнічної самовизначеності українців, що попри це намагаються дотримуватись прогресивних суспільно-політичних поглядів слов'янські народи:

...Отак-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: «Ви слав'яне».
«Слав’яне! слав'яне!»
Славних прадідів великих
Правнуки погані!..
І Коллара читаєте
З усієї сили,
І Шафарика, і Ганка,
І в слав’янофіли
Так і претесь... І всі мови
Слав’янського люду —
Всі знаєте. А своєї
Дас[т]ьбі...Колись будем
І по-своєму глаголать...

Слов'янофіли — представники одного з напрямів суспільно-політичної думки Росії 40 — 50-х років XIX ст. Найбільш відомі з них — О. С.  Хом'яков, брати І. В. та П. В.  Киреєвські, І. С. та К. С. Аксакови, Ю. Ф. Самарін, О. І. Кошелєв, І. Д. Бєляєв. Історичний розвиток Росії і слов'янських народів загалом слов'янофіли протиставляли Заходу, боючись впливу західних ідей. Їхні погляди були складними й суперечливими, з часом зазнавали відчутної еволюції в бік консерватизму[4].

Поет закликає згадати про чорні часи, коли Україна позбулася волі, коли розпинали борців за її незалежність. А вивчаючи чужу славу і історію, не слід забувати й своєї:

« Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, І свого не цурайтесь... »

На закінчення твору поет висловлює думку, що тільки в національній єдності і братерстві майбутнє його Вітчизни[5]:

« І оживе добра слава, Слава України, І світ ясний, невечерній Тихо засіяє... Обніміться ж, брати мої, Молю вас, благаю! »

Примітки[ред. | ред. код]

  1. (Киевская старина. — 1882. — № 10. — С. 69)
  2. (див.: Бородін В.С. Твори Шевченка в архіві кирило-мефодіївців // Збірник праць чотирнадцятої наукової шевченківської конференції. — С. 114 — 126)
  3. (Прага, 1876. — С. 64 — 71)
  4. «Ізборник»
  5. Бібліотека української літератури

Посилання[ред. | ред. код]

́