Їжакевич Іван Сидорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Їжакевич Іван Сидорович
Їжакевич Іван.JPG
Іван Їжакевич
Дата народження 6 (18) січня 1864(1864-01-18)
Місце народження Вишнопіль, Київська губернія, Російська імперія
Дата смерті 19 січня 1962(1962-01-19) (98 років)
Місце смерті Київ, Українська РСР, СРСР
Національність українець
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСР
Жанр пейзаж
Навчання Художня школа Мурашка,
Петербурзька академія мистецтв
Напрямок реалізм
Твори пейзаж, портрет, монументальний живопис, батальний жанр
Сайт www.lavra-icon.com
Надгробок Івана Їжакевича на Байковому кладовищі

Іва́н Си́дорович Їжаке́вич (* 6 (18) січня 1864(18640118), Вишнопіль, Київська губернія, Російська імперія — 19 січня 1962, Київ, Українська РСР, СРСР) — український живописець, письменник і графік, народний художник УРСР.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в багатодітній родині, батьки — Сидір Іларіонович та Марія Оксентіївна — були бідними селянами, тож не мали жодної змоги дати хоч якусь освіту своїм дітям. Іван самостійно навчився читати та писати. У 12-ти річному віці батьки відправили його в Київ, де дядько-псаломщик влаштував малого служити посохоносцем до архієрея у Братському монастирі, а з часом, помітивши його здібності — до іконописної школи в Києво-Печерській Лаврі. 1876 року, витримавши конкурс, Іван вступив до цієї школи, де навчався по 1882 рік.

Згодом, намалювавши перед дзеркалом свій автопортрет, Їжакевич подався з ним до відомої в місті художньої школи Миколи Мурашка. В автопортреті юного художника Мурашко помітив іскри таланту, але, дізнавшись про його бідність, поцікавився, хто ж зможе заплатити за його навчання. Відповісти хлопцеві було нічого. Мурашко, покликаний у терміновій справі, вийшов із кімнати, а Їжакевич кинувся змальовувати голову дівчини з картини, що висіла на стіні. Повернувшись, Мурашко був вражений художньою вправністю та швидкістю роботи свого нового знайомого. Тож залишив обдарованого хлопця працювати своїм помічником. У школі Мурашка Їжакевич навчався з 1882 по 1884 рік. Під час навчання за пропозицією Врубеля і Прахова, упродовж з 1883-го року брав участь у реставрації фресок XII століття в Кирилівському монастирі.

На початку 1884 року юнак їде до Петербурга, щоб вступити до Академії мистецтв. Спізнившись на екзамен, два місяці клопотав про дозвіл додатково скласти іспити. І досяг своєї мети — наприкінці 1884 р. Іван став вільним слухачем Академії. 1888-го здобувши звання вчителя середньої школи, Їжакевич її полишив.

Незабаром Іван Сидорович стає популярним художником-ілюстратором відомих журналів. У «Ниві» з'явилися його фотопортрет і детальна біографічна довідка. 29 років співпрацював Їжакевич із цим журналом, створив декілька сот ілюстрацій. Через сторінки наймасовішого і найпопулярнішого в Російській імперії видання знайомив широкі кола читачів з історією, літературою та побутом свого народу.

1905-06 р. Їжакевич обіймав посаду художнього керівника рисувальної школи в Києво-Печерській Лаврі. Того ж року розписав Свято-Покровську церкву у Покровському монастирі. В рамках благодійної акції 1910 р. взяв участь, разом з Фотієм Красицьким у випуску видавництвом «Час», плакату з портретом і біографією «символу української нації» — Тараса Шевченка[1]. Накладом — нечуваним, як на той час — 100 тисяч примірників. Також на протязі 1902-10рр. Іван Їжакевич розписував Церкву Всіх Святих і Храм преподобних Антонія та Феодосія Печерських.

Розписуючи 1911 церкву святого Георгія на місці Берестецької битви, відвідував Почаївську лавру. Оздоблення в Пляшеві тривало до середини 1914 року — працю перервала I СВ. До того часу Їжакевич з учнями на фасаді будівлі написав композицію «Голгофа», було намальовано чотири колоритних портрети на колонах, оздоблено склепіння над балконом, також ворота і двері. Під час австро-угорської окупації Пляшева 1915 р. скит на «Козацьких могилах» пограбували — у невідомому напрямку вивезли дзвін та картини Івана Їжакевича.

В часі війни художник ілюструє «Буквар» українською мовою, пише кілька п'єс з сільського життя — «Гречаники», «Стара школа», підбирає музичний супровід.

Після 1917-го року[ред.ред. код]

1917 року художник повернувся до Києва. У 1919-му році там спільними зусиллями художників створено першу професійну спілку художників міста; Їжакевич в активній участі у роботі спілки. Працював у різних стилях: книжковій графіці, монументальному живописі (розпис Борисоглібської церкви, Успенського собору), писав портрети та пейзажі. Продовжував створювати ілюстрації до «Кобзаря», написав ряд робіт, присвячених життю Тараса Шевченка.

В 1930-х роках виконує замовлення для геологічного музею УАН. Створив більше дюжини тематичних панно — «Історія Землі», для будинку-музею Шевченка, малював картини «Гайдамаки в Умані», «Перебендя», «Зустріч Т. Шевченка з сестрою Яриною», «Похорон Шевченка» та — одну з найкращих — «Мені тринадцятий минало», сюжет якої пов'язаний з автобіографічними рядками.

Для музеїв Києва, Харкова, Чернігова та Дніпропетровська митцем створені «Битва чернігівського князя Чорного з древлянами», «Битва козаків з ляхами», «Бій у селі Веселому 28 лютого 1861 р.», ряд інших.

На початку 1930-х Їжакевич повертається до ілюстрування літературних творів; виступає як ілюстратор «Кобзаря» Т. Шевченка, творів М. Гоголя, І. Франка, М. Коцюбинського, Лесі Українки, Г. Квітки-Основ'яненка, роману Івана Ле «Наливайко».

Коли до Шевченківського ювілею (1939) потрібно було замовити оформлення «Кобзаря», одноголосно зібрання вирішило доручити роботу Їжакевичу. Ілюстрації до цього твору стали вершиною творчого злету майстра. Автобіографічні поезії Шевченка «І золотої, й дорогої», «Мені тринадцятий минало» неначе переплітаються в Івана Сидоровича з власним дитинством; ці ілюстрації увійшли до хрестоматій та підручників, на них виховувалась українська молодь. До ювілейного видання «Кобзаря» створюючи близько 30 малюнків, він наче підводить підсумок свого життєвого досвіду.

Під час II СВ митець продовжує працю над «Енеїдою».

В часі повоєнних років книжкова графіка переживає піднесення, видаються небаченими до того тиражами твори класиків української і зарубіжної літератури. Їжакевич ілюструє «Кленові листки» Василя Стефаника, «За готар» Ольги Кобилянської. Загалом створив понад двадцять тисяч робіт, що розійшлися по всьому світу.

Помер 19 січня 1962 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі. Надгробний пам'ятник — бронза, штучний камінь; скульптор І. П. Шаповал; встановлений у 1964 році[2].

Творчість[ред.ред. код]

Працював у галузі станкового й монументального живопису, книжкової ілюстрації. Його твори зберігаються в багатьох музеях України, найкращі — в Національному музеї ім. Т.Шевченка.

Автор ряду картин на теми української історії:

  • «Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь» (1907);
  • «Мені тринадцятий минало» (1926-28);
  • «Битва козаків з шляхтою» (1926-28);
  • «Гайдамаки під Уманню» (1939);
  • «Повстання селян у Галичині»;

Брав участь у відновленні фресок Кирилівської церкви в Києві, розписував Церкву Всіх Святих над Економічною брамою Києво-Печерської лаври та зовнішній іконостас Георгіївського собору монастиря на «Козацьких Могилах» (1914 р., с. Пляшева, Рівненська область).

Галерея робіт[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Тимошик М. С. Історія видавничої справи: підр. — 2-ге вид., випр. / М. Тимошик. — К: Наша культура і наука, 2007. — 496 с.
  2. Київ: Енциклопедичний довідник / За редакцією А. В. Кудрицкого. — К.: Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]