АР1
| АР1 | |
|---|---|
 | |
| Основні дані | |
| Роки будування | 1969 рік |
| Країна будування |
 СРСР |
| Виробник | Ризький вагонобудівний завод |
| Поїздів побудовано | 2 |
| Вагонів побудовано | 2 |
| Технічні дані | |
| Рід служби | пасажирський |
| Місткість | 90 осіб |
| Робоча маса | 59 т |
| Конструкційна швидкість | 100 км/год |
| Довжина поїзда | 26 442 мм |
| Ширина колії | 1520 мм |
| Експлуатація | |
| Країна експлуатації |
СРСР |
| Дороги | Львівська |
Автомотриса АР1 — чотиривісна пасажирська дводизельна автомотриса з гідромеханічною передачею.
За технічними вимогами, розробленими ВНДІЗТом, Ризький вагонобудівний завод (РВЗ) в 1967—1968 рр. спроектував чотиривісну приміську автомотрису для пасажирських перевезень на лініях з невеликими пасажиропотоками (до 400—600 осіб на добу). На початку 1969 року завод виготовив дві автомотриси серії АР1, кузови й візки яких були уніфіковані з відповідними вузлами дизель-поїздів серії ДР1.
Конструкція[ред. | ред. код]
Силова установка[ред. | ред. код]
Кожна автомотриса мала по два машинних відділення. У кожному відділенні був встановлений V-подібний 4-тактний 8-циліндровий дизель ЯМЗ-238 автомобільного типу потужністю 240 к. с. Вал дизеля з'єднувався з гідромеханічною передачею ГМП-240.
Трансмісія[ред. | ред. код]
Від гідромеханічної передачі крутний момент за допомогою карданного валу і зубчастого редуктора передавався внутрішній колісній парі візка. Автомотриса мала дві рушійні і дві підтримуючі колісні пари пари. Гідромеханічна передача давала змогу мати два ступені швидкості.
Додаткові дані[ред. | ред. код]
Компресор, гідронасос і генератор приводилися в роботу від дизеля, через гідромеханічну передачу. На автомотриси АР1-02 як експеримент було встановлено обладнання для автоматичного керування дизелями і гідропередачами.
Випробування і подальша доля автомотрис[ред. | ред. код]
У серпні — вересень 1969 року автомотриси проходили обкатку під наглядом працівників РВЗ на дистанції Даугавпілс — Крустпілс (Прибалтійська залізниця). Пробіг кожної автомотриси на цій дистанції склав близько 5000 км. У травні 1970 автомотриси були передані в депо Тернопіль (Львівська залізниця) для перевезення пасажирів на дистанціях Тернопіль — Красне, Тернопіль — Чортків і Тернопіль — Бережани. Тут проводилися дослідні поїздки з хронометражем режимів роботи. Результати експлуатаційних випробувань автомотрис розглядалися 9 грудня 1971 на комісії локомотивного господарства Науково-технічної ради МШС. Було прийнято рішення повернути автомотриси на завод для усунення виявлених недоліків. Вимагалося підвищити надійність роботи гідропередач, поліпшити доступ до них при обслуговуванні та ремонті, а також забезпечити пожежобезпечність. Однак замість цього автомотриси були спрямовані на Жовтневу залізницю для перевезення робітників ПМС в Решетниково і Рябово. У пасажирському русі ці автомотриси більше не брали участь. Обидві автомотриси до теперішнього часу списані; АР1-02 розрізана на металобрухт. Перша машина, найімовірніше, також не збереглася.
Джерела[ред. | ред. код]
Автомотрисы АР1 № 01 и 02.//В. А. Раков. Локомотивы отечественных железных дорог 1956—1975. — М. : Транспорт, 1999. — С. 312—314.(рос.)
Див. також[ред. | ред. код]
| ||||||||||||||||||||
