Абдул Рахман аль-Ар'яні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Абдул Рахман аль-Ар'яні
араб. عبد الرحمن الإرياني‎
Абдул Рахман аль-Ар'яні
Прапор
2-й Президент Північного Ємену
5 листопада 1967 — 13 червня 1974 року
Попередник: Абдалла ас-Саляль
Наступник: Ібрагім аль-Гамді
Прапор
3-й Прем'єр-міністр Північного Ємену
5 жовтня 1963 — 10 лютого 1964 року
Попередник: Абдул Латіф Дайфалла
Наступник: Хассан аль-Амрі
 
Народження: 1908(1908)
Q16127905?, Al Qafr District[d], Ібб, Ємен
Смерть: 14 березня 1998(1998-03-14)
Дамаск
Національність: Араб
Віросповідання: Іслам
Батько: Ях'я аль-Ар'яні
Мати: Сальва аль-Ар'яні

Абдул Рахман аль-Ях'я Ар'яні (араб. عبد الرحمن الأرياني‎; 1908 — 14 березня 1998) — єменський військовик і державний діяч; другий президент Єменської Арабської Республіки.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у селі Ар'ян 1908 року. Його батько був головним суддею Єменського Мутаваккілітського Королівства та видатним знавцем шаріату, його мати займалась доброчинністю. Освіту здобував у рідному селі, де навчався до 16 років, після чого поїхав до Сани навчатись у школі шаріату, де здобув релігійну освіту. Кілька років працював імамом суду (до 1937), потім отримав пост судді[1].

За часів монархії був лідером опозиційної групи «аль-Ахрар»[2]. Обіймав посаду міністра релігійних пожертв у першому національному уряді Північного Ємену та був цивільним службовцем[2]. Активно виступав проти монархів Ємену, беручи участь у діяльності опозиційної групи «аль-Ахрар» («Свобода»), що прагнула досягнути встановлення республіканського устрою. У лютому 1948 року брав участь у «конституційній революції» руху «Вільний Ємен» проти короля-імама, спрямованій на встановлення конституційної монархії, а після її провалу був засуджений до 5 років ув'язнення.

1954 року отримав місце у Верховному шаріатському суді. 1955 року за свою антимонархічну діяльність в «аль-Ахрар» був засуджений до смертної кари, однак за кілька хвилин до страти отримав відстрочку від короля-імама Ахмада. Був ув'язнений, де пробув 7 років до падіння монархії та перемоги революції. Загалом в ув'язненні провів близько 15 років до свого остаточного звільнення 1962 року[2].

Після революції 26 вересня 1962 року отримав посаду міністра у справах релігії. Потім обіймав посади міністра юстиції, заступника прем'єр-міністра, члена Ради революційного командування, члена Президентської ради. Від 5 жовтня 1963 до 10 лютого 1964 року — віце-президент і голова Виконавчої ради ЄАР (прем'єр-міністр). У 1964—1965 роках був членом Політбюро ЄАР, заступником прем'єр-міністра, членом Президентської ради[3].

5 листопада 1967 року став президентом країни, доклав основних зусиль до примирення монархічних і республіканських кіл. Різко засуджував втручання Єгипту й Саудівської Аравії до внутрішніх справ Ємену, особливо — допомогу республіканцям.

1970 року досягнув національного примирення з прибічниками королівської влади та встановив формальні відносини з Саудівською Аравією. 1972 року досягнув попередньої згоди з Південним Єменом щодо об'єднання двох частин країни, на базі якої відбулось об'єднання двох держав 1990 року. За часів його правління відбулись перші в історії країни парламентські вибори, а також було ухвалено першу конституцію[3].

Добровільно пішов у відставку 13 червня 1974 року, щоб уникнути кровопролиття за умов кризи, що зростала. У подальшому жив у Сирії, де й помер 1998 року у віці 89 років[2].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Makil Al-Ilm fi Al-Yaman, Ismail Al-Akwa
  2. а б в г New York Times. 1998-03-17. [1]. Retrieved 2009-02-13
  3. а б Густерін П. В. Єменська Республіка та її міста. М. 2006, стор. 178

Джерела[ред. | ред. код]