Абецадло

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Абеца́дло (від пол. abecadło — абетка) — різновид латинської абетки, яку розробив на основі польського алфавіту і опублікував у Галичині 1834 року Йосип Лозинський. Лозинський пропонував прийняти цю абетку замість церковнослов'янської кирилиці. Ідея зазнала краху через критику з боку української галицької інтелігенції, зокрема представників Руської трійці.

Історія[ред.ред. код]

Праця «Ruskoje wesile» Лозинського, що стала презентацією його проекту на практиці.

1834 року Йосип Лозинський виступив із пропозицією повного переведення руської (української) мови на латинську абетку, написавши статтю Про впровадження польської абетки до руської писемності (O wprowadzeniu abecadła polskiego do piśmiennictwa ruskiego) та опрацювавши (в рукописі) граматику руської (української) мови та видавши книгу «Ruskoje wesile» (1835).[1] В основу своєї абетки він поклав польський правопис. Лозинський був не першим, хто висловив таку ідею: ще на початку 19 ст. подібне пропонували Шлецер у своїй праці про Нестора-літописця, Й. Фольтіґ у Словнику ілірийської, італійської та німецької мов, а кількома роками згодом Єрней Копітар та А. Пахмаєр.

Граматику Лозинського схвалив Єрней Копітар, втім ані перша її редакція, ані друга не вийшли друком. Причиною цього при першій спробі видання стало те, що Лозинський узявся за нові дослідження, натомість другу редакцію забракував львівський цензор Венедикт Левицький. Граматика Лозинського була спробою розв'язати проблему непристосованості церковнослов'янської кирилиці для нової літературної української мови, що почала розвиватися на початку 19 ст. на базі народної мови. Попри те, що деякі українські діячі підтримали цю ідею (наприклад, Іван Головацький, брат Якова Головацького), загалом вона не здобула широкого визнання. Зокрема протестували проти цього українські культурні діячі[2] — Руська трійця (зокрема Маркіян Шашкевич у статті «Азбука і абецадло»[3]), Йосип Левицький (стаття Odpowiedź na zdanie o zaprowadzeniu abecadła polskiego do piśmiennictwa ruskiego) та Денис Зубрицький (стаття O zaprowadzeniu abecadła polskiego zamiast cirylicy do ruskiej pisowni).

Зацікавленими у прийнятті латинської абетки до руської писемності були також польські діячі. 1836 року з'явилася стаття Луціяна Семенського «Крайова література» (Literatura krajowa), в якій автор став на захист ідеї Лозинського.

Проект Лозинського отримав назву «абецадло» (від польського abecadło — абетка), а суперечки навколо питання впровадження української латинки — «азбучна війна». Попри невдачу в ідеї загального прийняття абетки для української мови, її продовжували іноді вживати для друкування книг українською мовою — як у Австрії, так і згодом у міжвоєнній Польщі, і навіть під час Другої світової війни. Крім того 1852 року австрійський імператор Франц Йосиф I наказав відповідати на звернення українців українською мовою в латинській абетці Лозинського.[4]

Правопис[ред.ред. код]

Проект Лозинського базувався, в основному, на фонетичному принципі орфографії. Однак, він також мав ряд особливостей етимологічного характеру.

Найперші з них вказано на початку книги «Ruskoje vesile»[1] в «Uwahach dla czytajuczych»:

1. Вживається літера «е́», що вимовляється як «і» (méd, nés, rék чит. mid, nis, rik);

2. Вживається літера «о́», що вимовляється як «і» (Bóh, kóń, zlóśť, wón, stół, sposób, póznaty чит. Bih, kiń, złyśť, win, stił, sposib, piznaty);

3. Літера «ł» позначає не тільки тверде «l», але й «w» (był, łapał, dół, horiłka, opysał, perekonał чит. byw, łapaw, dyw, horiwka, opysaw, perekonaw).

Наступні риси окреслюються вже з перших речень тексту:

4. Позначення зм'якшення через асиміляцію: zlóśť, świt, świdok, świato, śpiwaje, widomóśť.

5. Після голосних «ji» не пишеться, лише «i»: twoi, swoi, moim, Ukraina, naródnyi, uroczystyi, kotryi.

Абетка[ред.ред. код]

В основу своєї абетки Лозинський поклав польський алфавіт («абецадло») та кілька чеських і словацьких літер на позначення непом'якшуваних у польській мові приголосних: Ďď, R'r', Ťť.

Aa Bb Cc Ćć Czcz Dd Ďď Ee Éé
Ff Gg Hh Ii Jj Kk Ll Łł Mm
Nn Ńń Oo Óó Pp Rr R'r' Ss Śś
Szsz Tt Ťť Uu Ww Yy Zz Źź Żż


Диграфи

  • я, є, ю, ї = ja, je, ju, ji
  • x = ch, так само, як у польській.
  • dz, dź, dż.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б J. Lozinskiy. Ruskoje wesile. W Peremyszły, w Typografii Władycznój gr. kat. 1835 [PDF]
  2. Ігор Райківський. Розвиток українського народознавства в Галичині у першій третині XIX ст. УДК: 94 (477.83/.86). ББК: 63.3 (4 Укр) 51
  3. Маркіян Шашкевич. Статті. Азбука і абецадло
  4. Ігор Чорновол. Латинка в українському правописі: ретроспектива і perspektyva. «Незалежний культурологічний часопис „Ї“». 2001. 23.

Посилання[ред.ред. код]