Перейти до вмісту

Аблак

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Зал для прийомів палацу Азем в Дамаску, Сирія, створений за технікою аблак (ХVIII ст.)

Аблак (араб. أبلق ; різнокольоровий; буквально «рябий»[1]) — це архітектурна техніка, що передбачає чергування або коливання рядів світлого та темного каменю[2][3]. Це арабський термін[4], що описує техніку, пов'язану з ісламською архітектурою в арабському світі[5]. Можливо, він походить від ранньої візантійської архітектури[3]. Техніка використовується в основному для декоративного ефекту.

Історія

[ред. | ред. код]

Вважається, що декоративна техніка аблак походить з давньої Візантійської імперії, в архітектурі якої використовувалися альтернативні послідовні ряди світлого тесаного каменю та темнішої помаранчевої цегли[3]. Вперше чітко зафіксовано використання аблакової кладки під час ремонту північної стіни Великої мечеті Дамаска в 1109 році[3].

Можливо, ця техніка виникла в Сирії, де місцеві родовища каменю могли сприяти використанню чергування світлих і темних каменів. У південній частині Сирії є велика кількість чорного базальту, а також білого вапняку. Запаси кожного з них приблизно рівні, тому було природно, що використовувалися техніки кладки зі збалансованими пропорціями[3].

Використання в ісламській архітектурі

[ред. | ред. код]
Інтер'єр Куполу Скелі, побудованого в VII столітті, з аблаком в арках

Купол Скелі в Єрусалимі, спочатку побудований наприкінці 7-го століття в період Омейядів, має вусуари зі світлого та темного каменю в арках у внутрішній колонаді[6][7]. Походження обробки мармуровим аблаком на Куполі Скелі є суперечливим, деякі вчені припускають, що вони походять від початкової конструкції, а деякі кажуть, що це були пізніші доповнення (і розбіжності щодо дат та особистості будівельників)[4][6]. Чергування червоної та білої кладки у вусуарах арок Великої мечеті Кордови, побудованої наприкінці VIII століття та розширеної до X століття, є ще одним раннім прикладом такої техніки, яка може бути пов'язана з попередніми зразками в Єрусалимі та Дамаску, з якими були знайомі правителі Кордови Омейядів[6]. Ендрю Петерсен, дослідник ісламського мистецтва та археології, стверджує, що аблак (чергування білого вапняку та чорного базальту) є «характеристикою монументальної кладки Дамаска»[8].

Кам'яна кладка у стилі аблак на мечеті Ала-ад-Діна у Коньї (XIII ст.)

Кам'яна кладка у стилі Аблак з'являється в деяких будівлях XII та XIII століть у Діярбакирі, побудованих за Артукідів, а також у деяких будівлях пізніх Айюбідів у Дамаску[9]. Він також з'являється на порталах деяких пам'яток сельджуків XIII століття в Коньї, таких як мечеть Ала ад-Діна і Каратайського медресе, можливо, через вплив сирійських майстрів[10].

Вхідний портал у мечеть аз-Захір Бейбарс у Каїрі, Єгипет (XIII століття)

Аблак став помітною рисою мамлюкскої архітектури в Сирії, Єгипті та Палестині в XIV і XV століттях. В цей період часто використовували чорний і білий камінь, а також червону цеглу в повторюваних рядах, створюючи трикольорову смугасту будівлю[3]. Аблакська кладка доповнювала інші декоративні способи, такі як використання «переміщених» вусуарів в арках, де каміння чергування кольорів було вирізано у взаємозв'язані форми[11].

У 1266 році мамлюкский султан аз-Захір Бейбарс аль-Бундударі побудував палац у Дамаску, відомий як «Палац Аблаку», який був побудований зі змінами світлої та темної кладки. Ця назва показує, що термін аблак був у регулярному вживанні для цього типу кладки в XIII столітті[3].

У Йорданії укріплений хан мамлюків в Акабі — це середньовічна фортеця, побудована за зразком фортець, які використовували хрестоносці. Він містить арку над охоронюваним входом. Підковоподібна арка має кам'яну кладку в формі аблаку, що нагадує архітектуру мамлюків у Єгипті[12].

Хан Асад-паша в Дамаску, Сирія (XVIII століття)

Будівництво з чергуванням шарів цегли та каменю часто використовувалося в ранній османській архітектурі в Анатолії та на Балканах, але воно вийшло з моди в пізній османській імперській архітектурі[13][14][15]. Традиційна техніка аблак продовжувала використовуватися на регіональному рівні в архітектурі Османської Сирії (XVI століття і пізніше)[3][16]. Приклади в Дамаску включають Sulaymaniyya Takiyya (XVI століття)[17], палац Азм (XVIII століття)[3] і Хан Асад-паша (XVIII століття)[18].

Використання в християнській Європі

[ред. | ред. код]
Чергування білого і темного каменю в соборі Івана Хрестителя у м. Монца, Італія (XIV ст.)[19]

Техніка чергування світлих і темних кам'яних конструкцій також з'явилася в християнській Європі приблизно в середині XII століття, але невідомо, чи відбувся цей розвиток незалежно, чи на нього вплинули існуючі приклади в Сирії[3]. Видатні приклади включають собори XIII століття в Монці, Сієні та Орвієто, а також палац у Генуї[3].

Пізанські церковні пам'ятники, зокрема собор у Пізі та церква Сан-Сеполькро (початок будівництва 1113 р.), використовували аблак, а не просто «чорно-біле покриття» між завоюванням Єрусалиму в Першому хрестовому поході (1099) та завершенням останнього близько у 1130. Використовувалися різні архітектурні мотиви — аблак, зигзагоподібна арка та вуссуар (гофрований і гладкий). За словами вченого Террі Аллена, ці прикраси були прямим присвоєнням мусульманської архітектури, що стало результатом паломництва до Єрусалиму та війн у Леванті в результаті Першого хрестового походу. Відвідувачі Єрусалиму могли побачити аблак на Куполі Скелі та в церкві Гробу Господнього, а також інші приклади, які, можливо, вже не збереглися. Таким чином зигзаги та аблак стали частиною репертуару романської архітектури[4][20].

Список літератури

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Hillenbrand, Robert (1999). Islamic Art and Architecture (англ.). Thames and Hudson. с. 146. ISBN 978-0-500-20305-7.
  2. ↑ Rabbat, Nasser O. 10- The Emergence of the Citadel as Royal Residence. Aga Khan program for Islamic architecture. Massachusetts Institute of Technology School of Architecture. Процитовано 28 січня 2012.
  3. ↑ а б в г д е ж и к л м Petersen, Andrew (1996). ablaq. Dictionary of Islamic Architecture (англ.). Routledge. с. 1—2. ISBN 978-0-415-21332-5.
  4. ↑ а б в Allen, Terry (2008). Pisa and the Dome of the Rock (electronic publication) (вид. 2nd). Occidental, California: Solipsist Press. ISBN 978-0-944940-08-2. Процитовано 28 січня 2012.
  5. ↑ Vermeulen, Urbain; De Smet, D.; van Steenbergen, J. (1995). Egypt and Syria in the Fatimid, Ayyubid and Mamluk eras. Т. 3. Peeters Publishers. с. 288. ISBN 978-90-6831-683-4. Архів оригіналу за 15 лютого 2017. Процитовано 28 січня 2012.
  6. ↑ а б в Evangelatou, Maria (2021). Hierochronotopy: Stepping into timeful space through Bonanno’s twelfth-century door for the Pisa cathedral. У Bogdanović, Jelena (ред.). Icons of Space: Advances in Hierotopy (англ.). Routledge. с. 171–172 (see note 77). ISBN 978-1-000-41086-0.
  7. ↑ Milwright, Marcus (2014). Dome of the Rock. У Fleet, Kate (ред.). Encyclopaedia of Islam, Three (англ.). Brill. ISBN 9789004161658.
  8. ↑ Petersen, Andrew (3 жовтня 2011). Damascus – history, arts and architecture. Islamic Arts & Architecture. Архів оригіналу за 14 січня 2015. Процитовано 28 січня 2012.
  9. ↑ M. Bloom, Jonathan, ред. (2009). Architecture. The Grove Encyclopedia of Islamic Art and Architecture (англ.). Т. 1. Oxford University Press. с. 112—116. ISBN 9780195309911.
  10. ↑ Blessing, Patricia (2016). Rebuilding Anatolia after the Mongol Conquest: Islamic Architecture in the Lands of Rum, 1240–1330 (англ.). Routledge. с. 44. ISBN 978-1-351-90628-9.
  11. ↑ Petersen, Andrew (1996). Mamluks. Dictionary of Islamic Architecture (англ.). Taylor & Francis. с. 172. ISBN 978-0-415-21332-5.
  12. ↑ Petersen, Andrew (9 вересня 2011). Hashemite Kingdom of Jordan – Architecture & History. Islamic Art & Architecture. Архів оригіналу за 28 березня 2016. Процитовано 29 січня 2012.
  13. ↑ Petersen, Andrew (1996). Ottomans (Turkish: Osmanli). Dictionary of Islamic Architecture (англ.). Taylor & Francis. с. 217. ISBN 978-0-415-21332-5.
  14. ↑ Kuban, Doğan (2010). Ottoman Architecture. Antique Collectors' Club. с. 145. ISBN 9781851496044.
  15. ↑ Cagaptay, Suna (2020). The First Capital of the Ottoman Empire: The Religious, Architectural, and Social History of Bursa (англ.). Bloomsbury Publishing. с. 67. ISBN 978-1-83860-552-0.
  16. ↑ M. Bloom, Jonathan, ред. (2009). Architecture. The Grove Encyclopedia of Islamic Art and Architecture (англ.). Т. 1. Oxford University Press. с. 169. ISBN 9780195309911.
  17. ↑ Petersen, Andrew (1996). Damascus. Dictionary of Islamic Architecture (англ.). Taylor & Francis. с. 61. ISBN 978-0-415-21332-5.
  18. ↑ Shoup, John A. (2018). The History of Syria (англ.). ABC-CLIO. с. 76. ISBN 978-1-4408-5835-2.
  19. ↑ Scott, Leader (2021). The Cathedral Builders (англ.). FilRougeViceversa. ISBN 978-3-98594-283-1.
  20. ↑ Allen, Terry (1986). 4. A Classical Revival in Islamic Architecture. Wiesbaden.

Література

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Аблак&oldid=45123508