Аболіціоністська література

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Аболіціоні́стська літерату́ра (лат. abolitio — усунення, відміна) — течія в літературі та публіцистиці США, ідейно пов'язана з аболіціонізмом — впливовим суспільно-політичним рухом 1-ої половини XIX ст., що ставив завдання негайного скасування рабовласництва в країні та боротьби проти расизму, дискримінації та сегрегації чорношкірих. Він зіграв значну роль як у створенні та діяльності так званої «підпільної залізниці», так і у формуванні суспільної думки напередодні та протягом Громадянської війни у США. Набираючи з 1820-х років загальнонаціональних масштабів, цей рух розгортається насамперед в північних вільних від рабства штатах, зокрема, в Новій Англії. Його головними осередками стають міста Бостон, Філадельфія, Нью-Йорк. 1833 створюється Американське аболіціоністське товариство. У широкому сенсі слова можна говорити про аболіціоністський пафос творчості майже всіх помітних на той час літераторів-північан, тоді як південці захищали рабовласництво, що лежало у підґрунті всього економічного, соціального та культурного життя регіону.

З середини 1840-х років антирабовласницькі ноти лунають у промовах метрів американського трансценденталізму Г.Д.Торо (1817-1862) та Ральфа Волдо Емерсона (1803-1882), органічно входячи до їхньої концепції громадянської непокори. Ця проблематика посідає значне місце у доробку відомих поетів доби Вільяма Каллена Браянта (1794-1878), який підтримував аболіціоністів у редагованій ним впродовж півстоліття нью-йоркській газеті «Івнінг Пост»; Генрі Лонгфелло (1807-1882), зокрема у знаменитому циклі «Поезії про рабство» (1842): Джеймса Лоуелла (1819-1891); Волта Вітмена (1819-1892) з його універсально-космічним демократизмом. Для деяких представників красного письменства та журналістики аболіціонізм став справою всього життя, невіддільною від їхньої творчості.

Переглядаються застарілі уявлення про цей рух, зокрема, про літературу, що створювалася в його межах. Якщо раніше негри — як вільні, так і раби, — вважалися скоріш об’єктом прикладення доброчинних зусиль білих північан, то відомі сьогодні документальні матеріали свідчать про величезну роль чорних американців у боротьбі за визволення свого народу від рабства, що велася, серед іншого, й словом. Поряд з «білими» виданнями, публікувалася значна кількість неформальних газет (перша, «Фрідом Лжорнад», почала виходити в Нью-Йорку 1827). Аболіціоністські погляди буди вперше чітко сформульовані в памфлеті негра Девіда Вокера «Заклик до кольорових громадян світу», виданому в Бостоні в 1829 та структурованому за зразком Конституції США.

Крім того, очевидні зв'язки аболіціонізму з іншими передовими рухами — як інтелектуально-філософськими (трансценденталізм), так і громадськими (боротьба за жіночу емансипацію). Якщо аболіціонізм білих часто спирався на американські морально-релігійні традиції, втілені, зокрема, в квакерстві та унітаріанстві, то чорні йшли від реальності рабства, навіть коли користувалися конвенційними літературними формами.

Величезна заслуга у пропагуванні ідей аболіціонізму та згуртуванні навколо них широкого кола літераторів належить публіцисту Вільяму Ллойду Гаррісону (1805-1979); газета «Ліберейтор», що він її видавав у 1831-65 роках, стала головною трибуною руху. Його соратниками були видатний промовець В. Філіпс (1811-1884), проповідник та оратор Т.Паркер (1810-1860), авторка однієї з перших книжок, спрямованих проти рабовласництва, Л.М.Чайлд (1802-1880), колишній раб, що став пресвітеріанським священиком, Г.Г.Гарет (1815-1882). Всі сили справі аболіціонізму віддавав один з його лідерів, поет Дж.Г.Віттіер (1807-1892). Багато з його яскраво публіцистичних, просякнутих громадянським почуттям творів увійшли до збірки «Голоси свободи» (1846).

Поетичну грань аболіціонізму представляли негри Е.П.Раджерс (1818-1893), Дж.М.Уїтфілд (1822-1871), Дж.Вашон (1824-1878), Дж.М.Симпсон (1820-1876) та ін. Визначною лекторкою була одна з чорних письменниць Ф.Е.Гарпер (1825-1911), яка присвятила значну частину життя антирабовласницькій діяльності. У галузі аболіціоністської прози широко відома Г.Бічер-Стоу (1811-1896), як авторка популярного роману «Хатинка дядька Тома» (1852), шо, за висловом Емерсона, «обійшов весь світ». Зважаючи на феноменальний успіх твору та його роль в зміні ставлення багатьох північан до рабовласництва, А.Лінкольн назвав авторку "маленькою жінкою, що розв’язала велику війну . Рабство засуджується в романі з морально-християнських позицій, шо спричинило надалі суперечливе ставлення до нього афроамериканської культурної спільноти. Більш реалістично зображує причини та наслідки цього «суто американського феномену» Р.Хілдрет (1807-1865) у повістіРаб або Нотатки Арчі Мура" (1836), пізніше переробленій у роман «Білий раб або Нотатки втікача» (1852). Паралельно з розкриттям ідей аболіціонізму у традиційних жанрах публіцистики, поезії та прози відбувається становлення оригінального жанру, що стоїть біля витоків афроамериканської літератури, — оповідок рабів.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Літературознавчий словник-довідник / За ред Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2006. — с. 6
  • Літературознавчий словник-довідник / За ред Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — с. 8
  • Лексикон загального та порівняльного літературознавства. — Чернівці: Золоті литаври, 2001. — с. 9