Абрамович Артем Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Абрамович Артем Володимирович
UA-OF1-SLT-GSB-H(2015).png Старший лейтенант
Абрамович Артем Володимирович.jpg
Загальна інформація
Народження 21 квітня 1990(1990-04-21)
Житомир, Українська РСР
Смерть 12 серпня 2014(2014-08-12) (24 роки)
Степанівка, Шахтарський район, Донецька область, Україна
поховання: Військове кладовище № 2
Громадянство Flag of Ukraine.svg Україна
Університет Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного
Військова служба
Роки служби 2011—2014
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Emblem of the Ukrainian Ground Forces.svg Сухопутні війська
Рід військ Емблема механізованих військ (2007).png Механізовані війська
Формування
30 ОМБр.svg
 30 ОМБр
Війни / битви

Війна на сході України

Командування
командир танкового взводу
Нагороди та відзнаки
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Орден «Народний Герой України»

Арте́м Володи́мирович Абрамович (21 квітня 1990, м. Житомир, Українська РСР — 12 серпня 2014, с. Степанівка, Шахтарський район, Донецька область, Україна) — старший лейтенант Збройних сил України, командир танкового взводу 30-ї механізованої бригади, учасник російсько-української війни.

Загинув у бою під Степанівкою, його танк був знищений в бою, прикриваючи відхід української групи під час наступу російських військ вторгнення.

Життєпис[ред. | ред. код]

Навчання і служба[ред. | ред. код]

Обидва діда Артема були військовими. Після школи вступив до Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Мріяв про спеціальність аеромобільних військ, проте того року не проводили набір на цей факультет, тому обрав напрям навчання на танкіста. Здобув спеціальність «управління діями підрозділів танкових військ».[1]

У серпні 2011 року після випуску з академії — командир взводу.[1] Через близькість до дому обрав службу у 30-й окремій механізованій бригаді.

У 2012 році відбувся перший в Україні конкурс на кращий танковий взвод, де Артем зі своїм підрозділом здобули друге місце.[1] У грудні 2012 року отримав звання старшого лейтенанта.[1]

В 2013 році був обраний до української команди учасників на майбутніх змаганнях з Танкового біатлону, що мали відбутися в Росії у серпні 2014 року. Одружився у січні 2014 року.[1]

Війна[ред. | ред. код]

Навесні 2014 року підрозділ Артема стояв на кордоні з анексованим Кримом, згодом — біля Бердянська. 27 липня переведений у район Савур-Могили. Розбивши опір проросійських сил, українські війська утворили коридор для виведення оточених на кордоні підрозділів. 5 серпня 3 одиниці БМП та 1 танк зайняли висоту біля Никифорового, керував блокпостом старший лейтенант Артем Абрамович, за кілька кілометрів розмістили ще два блокпости.

12 серпня на блокпост Абрамовича відійшли 1 танк і 2 БМП з сусіднього блокпоста. Із штабом зв'язатися не вдалося. Після «наради лейтенантів» вирішили прориватися до своїх на Міусинськ, куди й прибули. Старший лейтенант, що керував у Міусинську, наказав повернутися на висоту та захищати тил бригади.

Після зайняття попередньої позиції побачили, як з півдня почався обстріл «Градами», проте ракети пролетіли далі. Почала стріляти ворожа артилерія. Запросивши в штабу артилерійську допомогу, почули відповідь: «Снарядів немає». Незабаром на блокпост вийшли 4 танки, перший з яких був Т-64 з білими смугами, як в українських, з другого напрямку наступала російська піхота. Після перших пострілів у одного танка заклинило гармату, на той час уже були підбиті 2 БМП. Абрамович наказав підлеглим відходити, сам лишився з екіпажем свого танка — сержантом Ярославом Антонюком (механік-водій), та солдатом Петром Барбухом (навідник), — прикривати відступ.

Танк Артема був знищений у бою. Біля його згорілого остову залишився підбитим російський танк Т-72 з 18-ї мотострілецької бригади.

Український екіпаж відтоді вважався зниклим безвісти. У бою загалом було знищено 2 російські танки Т-72, українські сили втратили Т-64 — Абрамович, Антонюк, Барбух та БМП-2 — загинули прапорщик Дмитро Руденко та сержант Борис Луцько.

Група, яку прикривав екіпаж Абрамовича, дісталася до Міусинська. Більшість учасників бою залишилися живими та повернулися додому.

Поховання[ред. | ред. код]

3 жовтня 2014 року пошуковці місії «Евакуація-200» знайшли в остові танку останки Артема Абрамовича та привезли до Запоріжжя; упізнаний за тестами ДНК.

Похований у Житомирі 23 травня 2015 року, Смолянське військове кладовище. По смерті лишились батьки та дружина Альона.

За наполяганням матері була проведена ексгумація і повторна експертиза. У могилі Артема виявили рештки також обох його побратимів, у тому числі і Ярослава Антонюка, якого до того вважали зниклим безвісти. 10 жовтня 2017 на Смолянському кладовищі проведено повторне захоронення.[2]

Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]