Абрамов Сергій Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сергій Олександрович Абрамов
рос. Сергей Александрович Абрамов
Ім'я при народженні Сергей Александрович Абрамов
Народився 10 квітня 1944(1944-04-10) (75 років)
Москва
Громадянство СРСР СРСР
Росія Росія
Національність росіянин
Діяльність прозаїк
Alma mater Московський автомобільно-дорожний державний технічний університетd
Мова творів російська
Роки активності 1966
Напрямок проза
Жанр фантастична повість, роман, оповідання, детективна повість
Magnum opus «Вершники нізвідки»
Батько Абрамов Олександр Іванович
Премії «РосКон» (2012)

Сергі́й Олекса́ндрович Абра́мов (рос. Серге́й Алекса́ндрович Абра́мов, 10 квітня 1944(19440410), Москва) — російський радянський письменник-фантаст, російський журналіст, громадський та політичний діяч. Більшість своїх фантастичних творів написав у співавторстві з батьком Олександром Абрамовим, твори початку ХХІ століття писав разом із сином Артемом Абрамовим.

Біографія[ред. | ред. код]

Сергій Абрамов народився у 1944 році в Москві. Ще з 17 років він почав публікувати перші свої як віршовані, так і прозові твори. Під час навчання в Московському автодорожному інституті він зацікавив свого батька Олександра Абрамова ідеями з написання фантастичних творів, і Абрамов-старший повертається до фантастичної літератури, яку він перестав писати за 40 років до того, та пише фантастичні твори у співавторстві із сином. Першим їх спільним твором стала повість «Ходіння за три світи». Більшість їх спільних творів витримана в дусі фантастики соціалістичного реалізму, розповідає про контакти з іншопланетними цивілізаціями, у тому числі їх найкращі твори — трилогія «Вершники нізвідки» (до якої входять однойменний роман та романи «Рай без пам'яті» і «Час проти часу») і роман «Селеста-7000», а також про подорожі в паралельні світи. Останній їх спільний твір опублікований у 1980 році. Пізніше Сергій Абрамов розпочав писати самостійно. Його самостійні твори характеризуються більшим нахилом до фентезі та міфології, схильністю до глибшого опису психології героїв. Серед творів Сергія Абрамова періоду кінця 80-х — початку 90-х років ХХ століття є й навіть фантасмагорії («Неформашки», «Стоп-кран»). На початку ХХІ століття в творчості письменника помітними є релігійно-містичні мотиви, особливо в дилогії «Мій престол — Небо», яку Сергій Абрамов, як і інші твори цього періоду, написав у співавторстві з сином Артемом Абрамовим.

Одночасно із літературною діяльністю Сергій Абрамов тривалий час займався журналістською діяльністю, працював у газетах «Литературная газета» і «Правда» та журналах «Смена» і «Театр», з 1988 року заснував і видавав тижневик «Семья». Одночасно він був керівником ради з фантастичної та пригодницької літератури при Спілці письменників РРФСР. У 90-х роках ХХ століття Сергій Абрамов працював у видавничому та інвестиційному бізнесі. З 1997 року він перейшов на державну службу, був першим заступником голови Комітету із телекомнікацій та засобів масової інформації у мерії Москви. З 2000 року Сергій Абрамов став першим заступником начальника управління внутрішньої політики Адміністрації президента Росії[1], та є секретарем президентських рад із культури та мистецтву, науки і технологій, освіти та спорту. Одночасно він працює й у бізнесі, є головою спостережної ради «Берінг Восток Кепітал Партнерс».[2] Також Сергій Абрамов є експертом та членом керівних органів кількох російських громадських організацій.

Переклади[ред. | ред. код]

Твори Олександра і Сергія Абрамових перекладені кількома іноземними мовами, зокрема англійською, французькою та польською.

Фільмографія[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

Самостійні твори[ред. | ред. код]

  • Большие чудеса в маленьком городе, 1973.
  • Канатоходцы, 1973.
  • Волчок для Гулливера, 1973.
  • В лесу прифронтовом, 1974.
  • Время его учеников, 1977.
  • Рыжий, красный, человек опасный, 1979.
  • Двое под одним зонтом, 1980.
  • Мелодия раннего утра, 1982.
  • Странники: Юношеская фантазия, 1982.
  • Требуется чудо, 1983.
  • Ряд волшебных изменений милого лица, 1984.
  • Как хорошо быть генералом, 1985.
  • Новое платье короля, 1986.
  • Неформашки, 1988.
  • Стена, 1989.
  • Стоп-кран, 1989.
  • Стена,, 1990
  • Он уже с нами, 1990.
  • Время его учеников, 1992.

У співавторстві із батьком[ред. | ред. код]

  • Хождение за три мира, 1966
  • Новый Аладдин, 1966.
  • Глаза века, 1967
  • Четыре цвета памяти, 1967
  • Фирма «Прощай, оружие!», 1968
  • Рай без памяти, 1968.
  • Джинн из лазури, 1970
  • Селеста-7000, 1971
  • Очень большая глубина, 1971
  • Огневки, 1972
  • Все дозволено, 1973
  • Человек, который не мог творить чудеса, 1974

У співавторстві із сином[ред. | ред. код]

  • 2000 — Место покоя Моего
  • 2001 — Убей страх
  • 2001 — Чаша ярости
  • 2002 — Ной и его сыновья
  • 2002 — Смертные боги
  • 2002 — Шекспир и его смуглая леди

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]