Абхазія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Абха́зія (абх. Аҧсны) — історико-географічний регіон на заході Грузії, на південь від Головного хребта Кавказу. Де-факто перебуває під контролем самопроголошеної Республіки Абхазії за військової підтримки Росії. Де-юре автономна республіка у складі Грузії, тимчасово окупована Росією для підтримки сепаратистського уряду.

Географія

Докладніше: Географія Абхазії

Більша частина Абхазії лежить на південних відрогах і передгір'ях Головного Кавказького хребта (Гагринський, Бзибський, Кодорський, Абхазький хребти), менша — на низовинному узбережжі Чорного моря. Надра багаті на кам'яне вугілля (Ткварчельське і Бзибське родовища), будівельні матеріали, мінеральні джерела (аудхарські, сухумські та ін.).

Клімат на узбережній смузі Абхазії і на схилах гір до 500—600 м субтропічний з м'якою зимою і помірно жарким літом; у горах до висоти 2000 м — помірно холодний, вище 2000 м — холодний. У приморській смузі пересічна температура січня від +4 до +7°, липня +23, +24°. Опадів 1200—1400 мм на рік.

Річки Бзипи, Кодорі, Гуміста, Галідзга та інші мають гірський характер; озера — Рица, Амткелі, Бебесир. Ґрунти узбережжя і передгір'я — жовтоземи і червоноземи різного ступеня опідзолення та болотні ґрунти. Вище — бурі гірськолісові, перегнійно-карбонатні та гірськолучні ґрунти.

Рослинність багата: понад 1500 видів рослин. Більша частина Абхазії вкрита лісами. Ліси багаті на цінні породи: самшит, смереку, дуб, колхідський бук, каштан, тис тощо. Велику господарську цінність мають субальпійські та альпійські луки. Значні ділянки займають культурні насадження евкаліптів та пальм. В лісах Абхазії зустрічаються ведмідь, дика свиня, олень, сарна, дика кішка, рись, лісова куниця та інші.

Історія

Докладніше: Історія Абхазії

Давні часи

На території Абхазії знайдено стоянки та стоянки епохи палеоліту, неоліту та інших епох. Пам'ятки другої половини 3 тисячоліття до н. е. свідчать про розвиток землеробства, скотарства та ремесел, про те, що місцеве населення знало обробку міді та бронзи. Перші свідчення про племена що були очевидно предками абхазів відносять до кінця епохи бронзи[1].

У середині першого тисячоліття до н. е. Абхазія входила до складу Колхидського царства[1].

Античність

З VIV століть до н. е. на узбережжі Абхазії з'являється ряд грецьких колоній — Пітіунт (сучасна Піцунда), Діоскурія (сучасне Сухумі) та ін[1].

У наприкінці II сторіччя до н. е. Абхазія як і вся Колхида підпорядковувалася владі понтійського царя Мітрідата VI Евпатора[1].

65 року н. е. в Абхазії утверджується влада римлян. Наприкінці І сторіччя н. е. на території Абхазії склалися місцеві племенні князівства апсилів, абазгів та санігів правителів яких номінально затверджував римський імператор.

У IV столітті в Західній Грузії утворилось Лазьке царство, до складу якого ввійшла і Абхазія, як князівство[1].

Середньовіччя

Фасад із написом, що згадує царя Абхазії Георгія II та його дочки Гурадухт

У VI столітті Абхазія підпала під вплив Візантії. 523 року офіційно прийнято християнство. У 780-тих роках правитель Абхазії Леон ІІ добився звільнення краю від влади Візантії об'єднав під своєю владою усю Західну Грузію зі столицею в місті Кутаїсі — Абхазьке царство[1].

975 року владу в Абхазії успадкував цар Баграт ІІІ і вона увійшла до складу об'єднаної Грузії. Але від'єдналася від неї в XIII сторіччі.

У XVXVI сторіччях Абхазія разом з Менгрелією та Гурією входила до складу князівства Сабедіано, а на межі XVIXVII сторіч виділилася в окреме князівство.

У XVI столітті Абхазію захопили турки-османи, що привело до її економічного і культурного занепаду[1]. Під османським впливом більшість населення Абхазії перейшла в XVII столітті в іслам. Проти османського панування не раз піднімалися повстання (у 1725, 1728, 1733, 1771, 1806 роках). Для того аби позбутися турків Абхазія зближувалася з Російською імперією, що врешті-решт було оформлено в 1810 році актом офіційного приєднання в якості автономного князівства.

Нова історія

У 1810 Абхазію приєднали до Російської імперії як автономне князівство[1]. Скасування цього статусу призвело до повстання 1866 року. Після його придушення близько 19 тис. абхазів[2],[3] були змушені залишити батьківщину і переселитися до Османської імперії — махаджири. Залишені абхазами землі були заселені греками та вірменами з Османської імперії, а також переселенцями з європейської частини Російської імперії і сусідніх районів Грузії (здебільшого мегрелами), через що сформувалося поліетнічне населення сучасної Абхазії. Абхазька писемність, школи, художня література з'явилися під час перебування краю у складі Російської імперії.

Новітня історія

Перша соціал-демократична організація в Абхазії виникла 1902 року. Під час революції 1905—1907 років в Абхазії розгорнувся революційний рух, одним з керівників якого був Григорій Орджонікідзе.

Після розпаду Російської імперії Абхазія здебільшого входила до складу Грузії (у статусі автономної республіки). Після Жовтневого перевороту в квітні 1918 року в результаті збройного більшовицького заколоту майже в усій Абхазії було проголошено радянську владу. Восени 1918 при допомозі англійських військ владу знову захопили меншовики[1]. У лютому 1921 року організувався ревком Абхазії (Б. Ешба, Н. Лакоба, Н. Акіртава), який керував боротьбою за встановлення радянської влади. У результаті інтервенції Червоної Армії 4 березня 1921 року в Абхазії встановлено радянську владу[1]. 16 грудня 1921 року Абхазія в якості радянської соціалістичної республіки включена до складу Грузинської РСР, остання 13 грудня 1922 року увійшла до складу ЗСФРР[1]. 30 грудня 1922 року ЗСФРР увійшла до складу СРСР[1]. У лютому 1931 року було утворено Абхазьку Автономну Радянську Соціалістичну Республіку складі Грузинської РСР.

Під час німецько-радянської війни Абхазія не була окупована німецькими військами. 22 вихідцям з Абхазії було присвоєно звання Героя Радянського Союзу[1].

За роки розбудови соціалізму Абхазьку АРСР 1935 року було нагороджено орденами Леніна, 1969 року — орденом Жовтневої Революції, 1972 року — орденом Дружби народів[1].

Грузино-абхазький конфлікт

Самопроголошені республіки Кавказу на початку 1990-х

Після розвалу СРСР Абхазія, що входила до складу Грузинської РСР, заявила про свою незалежність. Грузія в серпні 1992 ввела війська до Абхазії, але зустріла там озброєний опір, в тому числі зі сторони російських і чеченських найманців. Збройний конфлікт, що призвів до втрати Грузією контролю над Абхазією, завершився 30 серпня 1993. В результаті конфлікту близько двохсот тисяч етнічних грузинів було вигнано з Абхазії. Відтоді Абхазія добивається визнання своєї незалежності, яку наразі визнали тільки 4 держави, включаючи Росію (2008). Тбілісі розглядає Абхазію як частину країни і пропонує їй широку автономію у складі Грузії. Мир в зоні грузино-абхазького конфлікту підтримують Колективні сили з підтримки миру СНД, укомплектовані російськими військовослужбовцями. Переговори з врегулювання конфлікту перервані в 2006 році.

Скориставшись військовою поразкою Грузії у війні 2008 з Росією, абхазькі війська за підтримки росіян зайняли Кодорську ущелину, яка за угодою мала контролюватися грузинською стороною. У вересні 2008 Росія визнала незалежність Абхазії.

Російські бази в Абхазії

Про формування баз в Абхазії і Південній Осетії російською стороною було оголошено навесні 2009. Угода, яка дозволяє російській базі в Гудауті функціонувати і розвиватися в найближчі 49 років, була підписана 17 лютого 2010 міністром оборони Росії Анатолієм Сердюковим і його абхазьким колегою Мерабом Кішмарія.[4] Договір регулює такі питання, як розвиток інфраструктури російської бази і взаємодію збройних сил двох сторін (зокрема, взаємодія військово-морських сил для забезпечення безпеки морських комунікацій).

У спеціальній заяві НАТО стверджує, що не має наміру визнавати законність яких-небудь домовленостей між Росією і регіонами Грузії — Абхазією і Південною Осетією. НАТО вважає, що російський-абхазький договір порушує умови домовленості про припинення вогню, досягнутою за посередництва Європейського союзу в ході збройного зіткнення в Південній Осетії в 2008.[5]

Адміністративний поділ

Abkhazia districts map numbered.svg

Республіка Абхазія складається з історичних земель: Садз, Бзип, Гума, Дал-Цабал, Абжуа, Самирзакан, на яких розташовані 7 наступних районів:

  1. Гагрський
  2. Гудаутський
  3. Сухумський
  4. Гульрипський
  5. Очамчирський
  6. Ткуарчальський
  7. Гальський

Економіка

Докладніше: Економіка Абхазії

За роки Радянської влади Абхазія перетворилась у район розвинутого субтропічного господарства, харчової, лісообробної і гірничодобувної промисловості. У 1957 валова продукція промисловості зросла в порівнянні з 1928 у 34 рази. Головна галузь промисловості — харчова, яка працює на місцевій сільськогосподарській сировині. Найбільші промислові підприємства: тютюново-ферментаційні заводи в Гантіаді, Гудауті, Сухумі, Очамчіре, тютюнова фабрика в Сухумі, олійний завод в Очамчіре, плодоконсервний завод у Сухумі, 11 чайних фабрик (Галі, Очамчіре, Дранда, Гудаута), шкіряно-взуттєвий комбінат у Сухумі, меблеві фабрики в Сухумі та Очамчіре, Кодорський лісопильний комбінат, Калдах-варський лісопильний завод. У горах — заготівля лісу, у Ткварчелі — видобування кам'яного вугілля. Електростанції: теплова в Ткварчелі і Сухумська ГЕС на річці Гумісті. На узбережжі розвинуте рибальство та рибоводство (рибоводний завод у Гудаутському районі). Виробляються олово.

Сільське господарство

Провідна роль у сільському господарстві Абхазії належить тютюну та субтропічним культурам. У 1958 загальна посівна площа становила 51,9 тис. га, в тому числі зайнято (в тис. га): під найкращими в СРСР сортами жовтого тютюну (самсун) 7,4, під чаєм — 9,4, під цитрусовими — 2,2, під тунгом — 2,6. Вирощують лавр, ефіроолійні культури та ін. Загальносоюзне значення мають садівництво та виноградарство. Посіви зернових мають допоміжний характер. По суті, єдиною зерновою культурою є кукурудза — 32,4 тис. га. В Абхазії (на 1 січня 1959) було (у тис. голів): великої рогатої худоби — 149; овець та кіз — 62; свиней — 59; коней — 14. Розвинуті бджільництво і шовківництво. В Абхазії 228 колгоспів, 14 радгоспів (1958).

Транспорт

Електрифікована залізниця Туапсе — Самтредіа (з гілкою на Ткварчелі) і паралельно з нею автомобільна магістраль (з відгалуженням до оз. Рица). Через Клухорський перевал проходить Військово-Сухумська дорога. Широко використовується морський транспорт. Головний порт — Сухумі.

Населення

Докладніше: Населення Абхазії

Корінне населення — абхази (здебільшого християни, частково — мусульмани-суніти; до 1993 становили 17,8 населення республіки) та грузини (мегрели та свани).

  • 1959 — 400 000
  • 1989 — 516 000
  • 2000 — 180 000—200 000

Етнічний склад

Етнічний розподіл в Абхазії (2009).
   Абхазька більшість..
   Грузинська більшість.
   Вірменська більшість.

В Абхазії живуть абхази, грузини, росіяни, вірмени та інші Міське населення — 147 000 осіб, пересічна густота населення — 46,5 осіб на 1 км² (1959). Населення зосереджене переважно в узбережних районах і в передгір'ях. Абхази були меншістю у Абхазії — 17,7 , до вимушеного переселення грузин, вірмен і інших народів. Найчисельнішим етносом тоді були грузини — 45,7 .

Етнічний склад Абхазії. Дані [2]
Етнічна група Перепис 1992 року Перепис 1997 року
1 Абхази 94 767 17,7 53 993 37
2 Грузини 244 872 45,7 43 442 29,7
3 Росіяни 76 413 14,3 18 110 12,4
4 Вірмени 78 041 14,6 17 747 12,2
5 Інші 40 968 7,7 12 694 8,7
6 Всього 535 061 100 145 986 100

Національний склад районів Абхазії за переписом 2011[7]

Регіон Абхази (%) Вірмени (%) Грузини (%) Греки (%) Росіяни (%) Українці (%)
Абхазія 50,8 17,4 19,3 0,6 9,2 0,7
Сухумі 67,3 9,8 2,8 1,0 14,8 1,1
Гагрський район 38,5 38,3 2,5 0,6 15,7 1,3
Гальський район 0,7 0,1 98,2 0,1 0,6 0,1
Гудаутський район 81,9 10,0 1,4 0,3 5,0 0,4
Гульрипський район 33,6 46,8 4,6 0,7 11,4 0,9
Очамчирський район 77,7 6,6 9,5 0,2 3,9 0,3
Сухумський район 30,4 56,1 2,0 1,3 7,5 0,5
Ткуарчальський район 32,0 0,3 62,4 0,1 3,4 0,4

Освіта

У 1914 в Абхазії було 156 шкіл, 8 700 учнів.

У 1958-59 навчальному році в 453 загальноосвітніх школах навчалось 65 300 учнів. У 1958 було 3 педагогічних училища, 2 технікуми, педагогічний інститут, медичне і музичне училища. В республіці є 8 спортивних шкіл, 6 музичних шкіл, художня школа, культурно-освітнє училище та інше. На кінець 1958 налічувалось 146 кіноустановок, 220 клубів, 278 масових бібліотек. Працюють Сухумський державний драматичний театр, філармонія, ансамбль пісні і танцю, Будинок народної творчості, краєзнавчий музей. В Абхазії є ряд науково-дослідницьких установ, в тому числі Абхазький інститут мови, літератури й історії АН Грузинської РСР, Інститут експериментальної патології і терапії Академії медичних наук СРСР та ін. Видавались 3 обласні, 6 районних і 1 міська газети. Налічувалось понад 24 800 радіоточок.

Охорона здоров'я

На 1 січня 1959 року в Абхазії були 61 лікувальний заклад на 2565 ліжок, 10 диспансерів, 100 акушерсько-фельдшерських пунктів, 61 дитячі ясла на 2355 місць, 1071 лікар і 2889 чоловік середнього медичного персоналу в системі Міністерства охорони здоров'я. На території Абхазії розташовані відомі курорти: Сухумі, Гудаута, Гагра, Новий Афон, де працювало 20 санаторіїв на 4695 ліжок та 15 будинків відпочинку на 2435 місць.

Культура

Докладніше: Культура Абхазії

Література

Перший абхазький буквар було видано у 1865. У 1892 вийшла «Абхазька азбука» К. Мачаваріані і Д. Гуліа. Абхазька література належить до молодих літератур Радянського Союзу. Основоположником і видатним діячем абхазької літератури є народний поет Абхазії Д. І. Гуліа (н. 1874). Поряд з Д. Гуліа в розвитку абхазької літератури видатну роль відіграв письменник-драматург С. Я. Чанба (18861937). Значне місце в абхазькій радянській літературі займають поети І. Когоніа, Л. Квіцініа, К. Агумаа, Ш. Цвіжба, Б. Шінкуба і прозаїки І. Папаскірі, В. Агрба, Михайло Лакербай. Усна творчість абхазців, яка розвивалась протягом багатьох століть, дуже багата. її вивчення зосереджене в Абхазькому інституті мови, літератури й історії.

Медіа

Основним новинними джерелами є російське та державне абхазьке телебачення. Доступ до грузинського телебачення майже відсутній[8].

Святкові і пам'ятні дні

Примітки

  1. а б в г д е ж и к л м н п р Абхазька Автономна Радянська Соціалістична Республіка // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  2. Б. Хорава, Мухаджирство 1867 года в Абхазии, с.72-73.
  3. Абхазия с древнейших времен до наших дней: Очерки из истории Грузии. Изд. Интелекти. Тбилиси, 2009 г. [1]
  4. В Москве подписано соглашение о российской базе в Абхазии
  5. НАТО объявило незаконным российско-абхазский договор о военной базе
  6. http://www.apsny.ru Архівовано 7 лютий 2012 у Wayback Machine.(рос.)
  7. http://www.ethno-kavkaz.narod.ru/rnabkhazia.html
  8. Abkhazia profile - Media. BBC News. 2015-08-27. Процитовано 2016-11-17. 

Література

  • Дахно, Іван Іванович. Країни світу: енциклопедичний довідник / Іван Дахно, С. М. Тимофієв. — К. : МАПА, 2011. — 606 с. ISBN 978-966-8804-23-6
  • Замятнин С. Н. Палеолит Абхазии. Сухуми, 1937;
  • Бердзенішвілі Н. та ін. Історія Грузії. Тбілісі, 1958 [груз. мовою];
  • Марр Н. Я. О языке и истории абхазов. М.—Л., 1938;
  • Антелава И. Г. Очерки по истории Абхазии XVII—XVIII веков. Изд. 2. Сухуми, 1951;
  • Грузинская ССР. М., 1958; Гвелесиани Г. Г., Клопотовский Б. А. Грузинская ССР. М., 1955;
  • Сухуми (Краткий истор.-краевед. очерк). Сухуми, 1955.
  • Тривоги Абхазії

Посилання

Wikinews
Вікіновини мають подію, пов'язану з цією статтею: