Авдіяни
Авдіяни або антропоморфіти були сектою християн у IV столітті в Сирії та Скіфії, названих на честь свого засновника Авдія (або Аудея[1]), який буквально сприйняв текст Буття 1:27 — про те, що Бог створив людину за власною подобою.
Переконання[ред. | ред. код]
Відмінні вірування та практики включали як теологічний антропоморфізм, так і квартодециманізм.
- Антропоморфізм стверджує, що Бог має людську форму. Авдій сприйняв текст книги Буття, розділ 1, вірш 27 буквально, і стверджував, що Бог створив людей, щоб вони нагадували Його фізичну форму.
- Квартодецимани вшановували смерть Христа напередодні єврейської Пасхи замість дотримання римської традиції святкування Великодня в неділю.
Історія[ред. | ред. код]
Авдій жив у Сирії в IV столітті. Його погляди поширювалися на Скіфію. Ближче до кінця IV століття течія авдіян поширилася на деяких африканських християн[2]. Назва одного сирійського села, Джубб'аддін, (арамейською мовою) означає «колодязь Авдія».
У 325 році на Першому Нікейському соборі було постановлено, що всі християни повинні дотримуватися римської традиції святкування Великодня у Великодню Неділю, а не в день14 Нісана (єврейський Песах), як раніше робили т. зв. квартодецимани[3]. Авдіяни, однак, продовжували квартодециманську практику.
Епіфаній Саламінський у своєму «Панаріоні» звернув увагу на авдіян (як і на інші секти, які він вважав єретичними). Хоча Епіфаній не завжди є надійним джерелом, він правильно цитує точку зору авдіян[4], що церква «відмовилася від пасхального обряду батьків за часів Костянтина з поваги до імператора, і змінила день, щоб задовольнити його»[5].
Римські імператори Костянтин I Великий і Феодосій I видали закони, що переслідували авдіян, але секта все ще практикувала квартодециманізм в сирійській Антіохії в 380-х роках.
Отець Церкви Феодорит присвятив цій релігійній течії Розділ IX у своїй Церковній історії (том IV), назвавши його «Про єресь авдіян»:
Таким чином, славетний імператор звернув увагу на апостольські постанови, але Авдій, сирієць, з'явився в той час як вигадник нових постанов. Він давно почав виношувати беззаконня і тепер з'явився у своєму справжньому образі. Спочатку він абсурдно зрозумів уривок «Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою». Через відсутність розуміння сенсу Божественного Письма він зрозумів, що Божественна істота має людську форму, і припустив, що вона оповита частинами тіла; бо Святе Письмо часто описує божественні дії під назвами людських частин, оскільки в такий спосіб Боже провидіння стає легше зрозумілим для людського розуму, нездатного сприйняти жодних нематеріальних ідей. До цього безбожництва Авдій додав інших подібних. Шляхом еклектичного процесу він прийняв деякі з маніхейських доктрин Мані і заперечував, що Бог Всесвіту є творцем світла і темряви. Але ці та всі подібні помилки прихильники його секти приховують. Вони стверджують, що вони відокремлені від зібрань Церкви. Але оскільки деякі з них займаються лихварством, а деякі живуть незаконно з жінками (без шлюбу), тоді як ті, хто невинний у цих звичаях, живуть у вільному спілкуванні з винними, вони приховують богохульство своєї доктрини, пояснюючи це тим, що вони живуть для себе. Проте це прохання є зухвалим і природним наслідком фарисейського вчення, бо фарисеї звинуватили Лікаря душ і тіл у своєму питанні до святих апостолів: «Як це ваш Учитель їсть з митарями та грішниками?» і через пророка Бог про таких людей говорить: «що говорить: „Спинись, не зближайся до мене, бо святий я для тебе!“ Оце дим в Моїй ніздрі, огонь, що палає ввесь день!»[6]. Але це не десята частина, щоб спростувати їх нерозумну помилку. Тому я переходжу до решти своєї розповіді[7].
Серед інших Отців Церкви, які виступали проти авдіянства, були Єронім і Кирило Александрійський, які зустрічали прихильників секти серед деяких єгипетських ченців. Кирило склав коротке спростування їхньої помилки, яку він приписав невігластву.
Антропоморфізм[ред. | ред. код]
Також інших ранніх християнських письменників, таких як Мелітон Сардський, Тертуліан, Ориген і Лактанцій, звинувачували в антропоморфізмі[2].
Антропоморфізм відродився в Північній Італії в десятому столітті, але був фактично придушений єпископами, зокрема Ратерієм, єпископом Верони.
У наш час Бенні Хінна також звинувачують у викладанні певної форми антропоморфізму[8].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑
. // Encyclopædia Britannica (11th ed.). Т. V. 2. 1911. с. 896. (англ.)
- ↑ а б James Joseph Fox (1907 (англ.)). . Catholic Encyclopedia. Т. 1. New York: Robert Appleton Company.
{{cite encyclopedia}}: Cite має пусті невідомі параметри:|HIDE_PARAMETER2=,|HIDE_PARAMETER8=,|HIDE_PARAMETER7=,|HIDE_PARAMETER6=,|HIDE_PARAMETER5=та|HIDE_PARAMETER3=(довідка)James Joseph Fox (1907). . In Herbermann, Charles (ed.). Catholic Encyclopedia. Vol. 1. New York: Robert Appleton Company. - ↑ Philip Schaff, The Nicene and Post-Nicene Fathers, Second Series, Vol. 14, (NPNF2-14) The Seven Ecumenical Councils, The Canons of the 318 Holy Fathers Assembled in the City of Nice, in Bithynia, On the Keeping of Easter
- ↑ Samuele Bocchiacchi, From Sabbath to Sunday, Rome, Pontifical Gregorian University Press, 1977, p. 150.
- ↑ Epiphanius of Salamis, Panarion, Book III, Haer. 70, Chap. 9.
- ↑ Книга Ісаї, 65 розділ, вірш 5 у перекладі Огієнка
- ↑ Philip Schaff: NPNF2-03. Theodoret, Jerome, Gennadius, & Rufinus: Historical Writings - Christian Classics Ethereal Library. www.ccel.org. Процитовано 14 липня 2022.
- ↑ Why Benny Hinn Became Our Wacky Neighbor. Архів оригіналу за 16 лютого 2013.
Джерела[ред. | ред. код]
Див. також[ред. | ред. код]
|
