Авл Постумій Альбін (консул 151 року до н. е.)
| Авл Постумій Альбін лат. Aulus Postumius Albinus | ||
| ||
|---|---|---|
| 155 до н. е. | ||
| ||
| 153 до н. е. | ||
| ||
| 151 до н. е. | ||
| ||
| 146 до н. е. | ||
| Народження: |
2 століття до н. е. або 195 до н. е.[1] Стародавній Рим | |
| Смерть: |
не раніше 146 до н. е. невідомо | |
| Країна: | Стародавній Рим | |
| Рід: | Постумії | |
| Батько: | Авл Постумій Альбін Луск[1][1] | |
| Мати: | невідомо | |
| Діти: | Авл Постумій Альбін (консул 99 до н.е.)[1][1] і Спурій Постумій Альбін[1][1] | |
Авл Постумій Альбін (лат. Aulus Postumius Albinus; помер після 146 року до н. е.) — давньоримський політичний діяч і письменник з патриціанського роду Постуміїв, консул 151 року до н. е.
Походження[ред. | ред. код]
Авл Постумій належав до одного з найзнатніших патриціанських родів Риму, який згадується в джерелах, починаючи з першого десятиліття Римської республіки. Він був сином Авла Постумія Альбіна Луска, консула 180 року до н. е. і «одного з перших людей свого часу»[2], а також племінником Спурія Постумія Альбіна Павлула і Луція Постумія Альбіна, консулів 174 і 173 років до н. е. відповідно[3].
Кар'єра[ред. | ред. код]
Народження Авла Постумія дослідники відносять приблизно до 190/189 року до н. е. [2] Він брав участь у Третій Македонській війні під командуванням Луція Емілія Павла (168 рік до н. е.). Після вирішальної битви коло Підни Павло відправив Альбіна з двома іншими послами на Самофракію, де сховався басилевс Персей, щоб умовити останнього здатися, але ця місія закінчилася безрезультатно[4][5]. Пізніше, коли Персей все-таки здався, Луцій Емілій передав під нагляд Альбіна і басилевса, і його старшого сина Філіппа[6]. Для молодого офіцера це було дуже почесне доручення[2].
Після цих подій Авл Постумій зник з джерел на тринадцять років. Швидше за все, в якийсь момент він обіймав посаду курульного едила, і вчені, грунтуючись на вимогах закону Віллія і даних про інших магістратів, імовірно датують едилітет Альбіна 159 роком до н. е.[2] У 155 році Авл Постумій став міським претором[7]; оскільки обидва консули, Публій Корнелій Сципіон Назіка Коркул і Марк Клавдій Марцелл, воювали за межами Італії, він був головним магістратом у столиці; у цій якості Альбін скликав сенат і головував на цих засіданнях. Саме тоді в Рим прибуло знамените посольство з Афін, яке включало трьох філософів — академіка Карнеада, стоїка Діогена Селевкійського і перипатетика Крітолая[8].
У 154 році до н. е. Авл Постумій вирушив на Схід у складі посольства, яке мало покласти край війні між пергамським басилевсом Атталом II та віфінським правителем Прусієм II[9]. У 151 році до н. е. він здобув консулат, спільний з плебеєм Луцієм Ліцинієм Лукуллом. У Ближній Іспанії тоді йшла важка війна з кельтіберами, і одному з консулів належало вирушити туди[10][11]. Точно невідомо, як саме вибирали між Альбіном і Лукуллом. Німецький дослідник Р. Сімон припустив, що право вибору було надане самим консулам. Вони могли кинути жереб або прийти до угоди; зрештою Ближня Іспанія дісталася Луцію Ліцинію[12]. Консули почали разом набирати нову провінційну армію і постали перед труднощами: римляни знали про хоробрість кельтіберів і їх численні перемоги, тому усіма способами уникали військового набору[13][14]. За словами Полібія, «молодь ухилялася від військової служби під такими приводами, які соромно було б назвати, непристойно перевіряти та неможливо спростовувати»; навіть штат військових трибунів був укомплектований не повністю, хоча зазвичай на кожне місце було кілька претендентів[13].
У цій ситуації до Альбіна і його колеги виникли додаткові претензії: їх звинуватили в тому, що вони з пристрастю розподіляють мобілізованих, свідомо обираючи для деяких більш легкі місця служби[15]. Звинувачення підтримали народні трибуни, які навіть на час заарештували консулів[16]. Виходом з цієї кризи стало рішення про розподіл рекрутів по театрах військових дій за допомогою жеребкування[17]. Набрати офіцерів допомогло втручання молодого патриція, тоді ще тільки квесторія (колишнього квестора), Публія Корнелія Сципіона Еміліана. Цей нобіль заявив, що готовий вирушити в Іспанію як легат або військовий трибун, і його приклад доброчинно вплинув на аристократичну молодь[18].
У 146 році до н. е. Авл Постумій був одним з легатів в армії Луція Муммія, який вирушив на війну з Ахейським союзом[19]. Відомо, що на його честь були споруджені статуї на Істмі та в Дельфах[20].
Особистість та інтелектуальні заняття[ред. | ред. код]
Полібій називає Авла Постумія «людиною порожньою, балакучою і найбільшим самохвалом». За словами грецького історика, Альбін «з ранньої юності захоплювався… еллінською освітою і мовою і переступав в цьому відношенні усяку міру; з його вини стали ставитися вороже до захоплення еллінством, яке створювало невдоволення у середовищі найбільш іменитих римлян старшого покоління»[21]. Через його еллінофільство, Авла Постумія висміював поет Гай Луцилій[22].
Авл Постумій займався літературою: він написав «Аннали» і поему (ймовірно про прибуття Енея до Італії). Ці твори були написані грецькою мовою, і в передмові автор просив читачів проявити поблажливість до можливих недоліків його мови та стилю[21]. У зв'язку з цим Марк Порцій Катон їдко помічав, що ніхто не змушував Альбіна писати, а тому нерозумно просити про поблажливість[21]. Але дослідники відзначають, що «для Альбіна, мабуть, важливішою була думка по-грецьки освіченого суспільства, ніж вирок „селюків“»[23] і що як Катон, так і Полібій відчували до Авла Постумія особисту неприязнь. Більш пізні й неупереджені автори високо оцінювали праці Альбіна[24]. Марк Тулій Цицерон називав Авла Постумія людиною освіченою і красномовною[25].
З написаного Альбіном не збереглося жодного рядка. Міхаель фон Альбрехт назвав це «повчальним прикладом загибелі літературного твору через однобічність традиції»[26].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е ж Digital Prosopography of the Roman Republic
- ↑ а б в г Postumius 31, 1953, s. 903.
- ↑ Postumius, 1953, s. 915—916.
- ↑ Тіт Лівій, XLV, 4, 7.
- ↑ Broughton, 1951, p. 430.
- ↑ Тіт Лівій, XLV, 28, 11.
- ↑ Broughton, 1951, p. 448.
- ↑ Postumius 31, 1953, s. 904.
- ↑ Broughton, 1951, p. 451.
- ↑ Полібій, XXXV, 3.
- ↑ Короленков, 2013, с. 92.
- ↑ Симон, 2008, с. 68—69.
- ↑ а б Полібій, XXXV, 4.
- ↑ Оросій, IV, 21, 1.
- ↑ Аппіан, Іберійсько-римські війни, 49.
- ↑ Тіт Лівій, Періохи, 48.
- ↑ Симон, 2008, с. 69—71.
- ↑ Трухина, 1986, с. 121—122.
- ↑ Broughton, 1951, p. 467.
- ↑ Postumius 31, 1953, s. 906.
- ↑ а б в Полібій, XXXIX, 12.
- ↑ Альбрехт, 2002, с. 288.
- ↑ Утченко, 1952, с. 60.
- ↑ Альбрехт, 2002, с. 421.
- ↑ Цицерон, Брут, 81.
- ↑ Альбрехт, 2002, с. 422.
Джерела та література[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Аппіан. Римська історія.
- Тіт Лівій. Історія від заснування міста.
- Павло Оросій. Історія проти язичників.
- Полібій. Загальна історія.
- Марк Тулій Цицерон. Брут, або коротка історія римської риторики.
- Капітолійські фасти.
Література[ред. | ред. код]
- Альбрехт М. История римской литературы : [рос.]. — Москва : Греко-латинский кабинет, 2002. — Т. I. — 704 с. — ISBN 5-87245-092-3.
- Короленков А. Марк Клавдий Марцелл и окончание первого этапа нумантинской войны : [рос.] // Античный мир и археология. — 2013. — № 13. — С. 88—99. — ISBN 0320-961X.
- Симон Г. Войны Рима в Испании : [рос.]. — Москва : Гуманитарная академия, 2008. — 288 с. — ISBN 978-5-93762-023-1.
- Трухина Н. Политика и политики «золотого века» Римской республики : [рос.]. — Москва : Издательство МГУ, 1986. — 184 с.
- Утченко С. Идейно-политическая борьба в Риме накануне падения Республики : [рос.]. — Москва : Издательство Академии Наук СССР, 1952. — 304 с.
- Robert Broughton. Magistrates of the Roman Republic : [англ.]. — New York, 1951. — Vol. I. — P. 600.
- Münzer F.[de]. Postumius // Paulys Realencyclopädie der classischen Altertumswissenschaft : [нім.]. — 1953. — Bd. XXII, 1. — Kol. 891—893.
- Münzer F. Postumius 31 // Paulys Realencyclopädie der classischen Altertumswissenschaft : [нім.]. — 1953. — Bd. XXII, 1. — Kol. 902—908.
Посилання[ред. | ред. код]
- Авл Постумій Альбін (консул 151 року до н. е.). (у Smith's Dictionary of Greek and Roman Biography and Mythology.)(англ.)
|
