Автокефалія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Автокефальні та автономні православні церкви на карті світу

Автокефалія (від грец. αυτός — сам та κεφαλή — голова) — це статус помісної церкви, як самокерованої, незалежної частини Вселенської Православної Церкви що очолюється патріархом або архієпископом чи митрополитом. Етимологія слова буквально означає сам собі голова.

Суть[ред. | ред. код]

Автокефальна Православна Церква — це помісна Православна Церква (до юрисдикції якої належить певна територія, на якій не повинні діяти інші помісні Церкви без згоди предстоятеля церкви). Нижчі права має автономна Церква. Автокефальна Церква не є ні ієрархічно, ні адміністративно частиною іншої Православної Церкви а є самокерованою частиною Вселенської православної Церкви.

Історія[ред. | ред. код]

Перші автокефальні церкви виникли на території Римської імперії та в сусідніх з нею державах. У 4 столітті існувало п'ять автокефальних церков (Пентархія): Римська, Константинопольська, Олександрійська, Антиохійська та Єрусалимська. Пізніше від Антиохійської відділились Кіпрська та Грузинська.

У 11 столітті відбувся розкол між Римською Церквою і рештою помісних Церков. Після нього Римська Церква пішла своїм власним шляхом розвитку, прийняла нові догмати і т. д

У 19-20 століттях виникло ряд автокефальних Церков у Східній Європі: Сербська, Болгарська, Румунська, Польська, Албанська, Чеських Земель і Словаччини.

У середині 20 століття Московський Патріархат дарував автокефалію своїм єпархіям на території Північної Америки і була створена Православна Церква Америки. Ця автокефалія (тобто сам статус) не була визнана рядом інших помісних Церков, зокрема грецької традиції, але ПЦА перебуває у євхаристійному спілкуванні з усіма іншими помісними Церквами і є частиною Вселенської Православної Церкви.

Історія свідчить, що автокефалія проголошувалася самою Церквою, яка її добивалася, а лише потім, раніше або пізніше, визнавалася з боку інших Помісних Церков. Одним з вирішальних факторів проголошення автокефалії є відповідні політичні умови, зокрема — незалежність того народу, серед якого Помісна Церква несе своє служіння. Найактивнішу роль у питанні проголошення автокефалії багатьох Церков відігравала державна влада та патріотичні політичні сили. У випадку з Сербською та Болгарською Церквами за проголошення автокефалії на ієрархію і навіть народ накладалися анафеми, що не стало перешкодою у майбутньому відновити євхаристійне єднання, а всі анафеми та заборони віддати забуттю. Не зважаючи на невизнаний статус автокефалії, на існування паралельної ієрархії або й анафеми, накладені на ієрархів автокефальної Церкви, у відповідних Помісних Церквах продовжувалося благодатне життя, звершувалися всі таїнства і вони належним чином несли своє служіння серед відповідного народу.

Автокефальні Церкви[ред. | ред. код]

Процес створення Української помісної автокефальної церкви[ред. | ред. код]

22 квітня 2018 Святий і Священний Синод Вселенського Патріархату прийняв до розгляду Звернення від Президента України Петра Порошенка до Вселенського Патріарха Варфоломія про надання Томосу про автокефалію Православній Церкві в Україні, Постанову Верховної Ради України на підтримку цього звернення, а також звернення ієрархів українських православних церков — УПЦ КП і УАПЦ. Також Синодом Вселенського Патріархату прийнято рішення про початок процедур, необхідних для надання автокефалії Православній Церкві в Україні.[1][2]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]