Перейти до вмісту

Автоспуск

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Вбудований механічний автоспуск фотоапарата «Minolta XE-5»

Автоспуск — окремий пристрій чи механізм у фотоапараті, або режим роботи фотоапарата, що дозволяє вносити часову затримку між моментом натиснення на кнопку спуску затвора (чи на окрему кнопку автоспуску) та фактичним спрацюванням затвора.

Застосовується зокрема для знімання автопортретів. При використанні масивного фотоапарата (наприклад з телеоб'єктивом) зі штативом автоспуск дає змогу уникнути можливого зсуву фотоапарата при натисканні на спуск.[1]

Будова

[ред. | ред. код]

Перші автоспуски були механічними і були окремим пристроєм, виконаним у вигляді приставки до затвора камери.[2][3] Затримку забезпечував анкерний або пневматичний механізм, що приводив у дію штовхач кнопки спуску.[4] Автоспуск вкручувався в гніздо кнопки спуску, як фототросик, або кріпився в «холодний черевик» камери.[5] Поступово автоспуск почали вбудовувати в корпус фотоапарата, розміщуючи його на передній стінці для зручності знімання автопортретів. Ще в 1950-х роках вбудований автоспуск був ознакою дорогої моделі, але згодом став стандартною опцією. У камерах із фокальним затвором автоспуск являє собою поворотний важіль на передній стінці, яким зводиться пружина. Запуск здійснюється окремою кнопкою, розташованою під заводним важелем. У камерах із центральним затвором автоспуск був частиною механізму та спрацьовував від основного спускового важеля. Затримка, яку забезпечує механічний автоспуск, може регулюватися кутом зведення важеля і зазвичай не перевищує 10-15 секунд.

  • Приставной механический автоспуск
    Приставний механічний автоспуск
  • Приставной автоспуск, установленный на фотоаппарат
    Приставний автоспуск, установлений на фотоапарат
  • Автоспуск фотоаппарата «Nikon F2» со шкалой задержки
    Автоспуск фотоапарата «Nikon F2[en]» зі шкалою затримки
  • Кнопка электронного автоспуска
    Кнопка електронного автоспуску

Поширення електромеханічних затворів з електроспуском дозволило відмовитися від складного механічного автоспуску на користь електронного таймера. У цьому випадку затримка фіксована або може бути вибрана через меню камери. В сучасних камерах, зокрема й у цифрових, керування автоспуском здійснюється через меню режимів моторизованого протягування[ru] (англ. Drive Mode). Найчастіше затримка регулюється вибором одного з двох значень: 10 або 2 секунди. Електронний автоспуск під час роботи подає світловий сигнал миготінням світлодіода на передній стінці, частота якого зазвичай зростає в останню секунду перед спрацюванням затвора. Іноді світловий сигнал доповнюється звуковим.

В однооб'єктивних дзеркальних фотоапаратах автоспуск часто поєднують зі спрощеним режимом завчасного підняття дзеркала[ru]. У цьому випадку дзеркало піднімається в момент увімкнення автоспуску, а після закінчення часу затримки спрацьовує затвор, після чого дзеркало повертається в положення візування. Завдяки цьому зменшується струс камери через рух дзеркала. Цей принцип використано як у механічних камерах («Nikon FM[en]», «Старт»), так і в сучасній цифровій апаратурі («Canon EOS 5D Mark IV», «Nikon D800»). У деяких механічних камерах (наприклад, Nikon F2[en]) автоспуск давав змогу розширити діапазон довгих витримок, відкриваючи затвор на початку ходу при увімкненні спеціального режиму.[6] У радянському фотоапараті «Зеніт-Е» під час встановлення ручної витримки автоспуск також відпрацьовував експозицію близько 10 секунд.

Альтернативою автоспуску є різні способи дистанційного керування затвором, такі, як спусковий тросик, пульт дистанційного керування, палиця для селфі[en] з підтримкою Bluetooth тощо. Під час полярної експедиції японський мандрівник Наомі Уемура використовував спеціально розроблений фотоапарат «Nikon F3 Uemura», в комплект якого увійшов радіоспуск ML-1, що полегшило фотографування автопортретів із собаками в умовах одиночної експедиції.[7]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Фотокинотехника, 1981, с. 20.
  2. ↑ Учебная книга по фотографии, 1976, с. 65.
  3. ↑ Карманный справочник по фотографии, 1928, с. 61.
  4. ↑ Краткий справочник фотолюбителя, 1985, с. 54.
  5. ↑ Краткий фотографический справочник, 1952, с. 97.
  6. ↑ Debut of Nikon F2. Camera Chronicle (англ.). Nikon. Архів оригіналу за 13 березня 2013. Процитовано 8 березня 2013.
  7. ↑ Ways to overcome low temperatures — lubricant and forward film winding. Nikon F2 and F3 Titanium Uemura Spesials (англ.). Nikon. Архів оригіналу за 8 січня 2015. Процитовано 8 жовтня 2015.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Основи фотомистецтва : навчально-методичний посібник / упорядник : Ю. В. Коваленко. — Умань : ВПЦ «Візаві», 2017. — С. 45.
  • Иофис Е. А. Фотокинотехника / И. Ю. Шебалин. — М. : «Советская энциклопедия», 1981. — С. 20. — 100000 прим.
  • Н. Д. Панфилов, А. А. Фомин. I. Основные части фотоаппарата // Краткий справочник фотолюбителя. — М. : «Искусство», 1985. — 367 с. — 100000 прим.
  • В. В. Пуськов. Краткий фотографический справочник / И. Кацев. — М. : Госкиноиздат, 1952. — 423 с. — 50000 прим.
  • Э. Д. Тамицкий, В. А. Горбатов. Глава I. Техника фотографической съёмки // Учебная книга по фотографии / Фомин А. В., Фивенский Ю. И. — М. : «Лёгкая индустрия», 1976. — С. 7—128. — 130000 прим.
  • Э. Фогель. Карманный справочник по фотографии / Ю. К. Лауберт. — 11-е изд. — М. — Л. : Государственное издательство, 1928. — 325 с. — 6000 прим.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Автоспуск&oldid=46450223