Агалакова Жанна Леонідівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Агалакова Жанна Леонідівна
Жанна Леонидовна Агалакова
Zhanna Agalakova.jpg
Народилася 6 грудня 1965(1965-12-06) (54 роки)
Кіров, Російська РФСР, СРСР
Громадянство СРСРРосія
Діяльність журналістка, телеведуча, спеціальний кореспондент, акторка
Alma mater факультет журналістики МДУ
Знання мов російська
Нагороди
IMDb nm1113303

Жанна Леонідівна Агалакова (нар. 6 грудня 1965, Кіров, Російська РФСР, СРСР) — російська журналістка, спеціальний кореспондент, телеведуча.

Нагороджена медаллю ордена «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня (2006)[1].

Біографія[ред. | ред. код]

Народилася 6 грудня 1965 року в Кірові.

Тато — інженер, мама — викладач російської мови та літератури[2]. Брат — Михайло, комп'ютерник[3].

З 1979 по 1983 рік жила з батьками в Монголії[2].

У дитинстві мріяла стати слідчим, композитором, архітектором, вихователем і перекладачем, а також виступати в цирку. Потім зрозуміла, що всі ці професії можна поєднати в журналістиці[4].

Свою кар'єру починала секретарем головного редактора кіровської газети «Комсомольське плем'я». «Путівку в життя» їй дав Василь Васильович Смирнов, який тоді був головним редактором цієї газети. Відразу після закінчення школи Жанна провалила вступні іспити на філологічний факультет Ленінградського державного університету і їй потрібно було десь працювати один рік. У цей час у місцевій газеті «Комсомольське плем'я» звільнилося місце секретаря і друзі її батьків запропонували головному редактору її кандидатуру. Після тривалої розмови з недосвідченою рудоволосою веснянкуватою дівчиною Смирнов прийняв її на роботу. В газеті була не тільки секретарем, але і малювала ноти — у рубрику «Музичний кіоск». А незабаром написала і першу замітку.

В 1991 році закінчила газетне відділення[5][6] факультету журналістики Московського державного університету імені М. В. Ломоносова (МДУ). Студентську практику проходив у популярній телепрограмі «Погляд» на телеканалі ОРТ. Після університету півтора року працювала на телестудії МВС СРСР на посаді кореспондента. Робила сюжети для програми «Людина і закон»[2]. Потім рік працювала прес-аташе Міжнародної асоціації по боротьбі з наркоманією і наркобізнесом. Пізніше, за словами Жанни, вона деякий час була «вільним художником» — писала статті куди тільки можливо, переживала, коли їх не друкували"[4][7][8].

З 1992 року — кореспондент відділу світської хроніки РИА «Новости»[4][7][8].

По-справжньому відчула професію тележурналіста, потрапивши в 1995 році на інформаційний канал «Ділова Росія» телеканалу «РТР» під керівництвом Олександра Акопова: довелося оперативно освоювати теми, про які раніше не мала ніякого уявлення. Першою її роботою стали два десятихвилинних репортажі про ядерне паливо[8]. Незабаром Агалакова була помічена «гуру вітчизняного телебачення» Ігорем Кириловим, який запропонував їй спробувати себе телеведучою[4]. У 1996 році запросили вести ранкову інформаційну програму «Сьогодні» на телеканалі НТВ[9]. Три роки, проведені у цій телекомпанії, Жанна досі вважає найвищою школою журналістики[7].

У 1998 році у складі команди НТВ брала участь у російській версії телегри «Форт Боярд».

У жовтні 1999 року було відсторонено від ведення програми «Сьогодні» з ініціативи головного редактора Служби інформації НТВ Володимира Кулістікова за неправильно названу кількість людей, загиблих після теракту[10].

У жовтні 1999 року перейшла на телеканал ОРТ (з вересня 2002 року — «Перший канал»)[11]. Вела денні і вечірні випуски «Новин», а також програму «Час»[4][7].

У травні 2000 року оголошувала результати голосування російського професійного журі на конкурсі пісні «Євробачення-2000», що проходив у Стокгольмі.

З 2000 по 2002 рік разом з Володимиром Познером вела на «Першому каналі» програму «Часи», яка неодноразово ставала лауреатом премії ТЕФІ. У прямому ефірі пройшла через «вогонь і воду»: теракти 11 вересня 2001[12], початок війни в Афганістані[13], теракт в Беслані, відставка Бориса Єльцина, президентські вибори[14][15] і так далі.

З вересня 2005 року — власний кореспондент «Першого каналу» в Парижі[3][16].

З січня 2013 року по серпень 2019 року — спеціальний кореспондент «Першого каналу» в Нью-Йорку[17][18].

З серпня 2019 року — знову власний кореспондент «Першого каналу» в Парижі[19].

Особисте життя[ред. | ред. код]

Захоплення[ред. | ред. код]

Улюблене проведення часу Жанни Агалаковой — відрядження. Обожнює стояти біля плити[4]. Грає на фортепіано і в теніс. Бігає на середні дистанції.

Володіє англійською, французькою, італійською та іспанською мовами.

Бібліографія[ред. | ред. код]

Фільмографія[ред. | ред. код]

  • 1986— «…До 16 і старше. Самостійність» — невелике інтерв'ю.
  • 1986 — «Карусель на базарній площі» — невелика роль в масовці в епізоді на міській площі.
  • 2012 — «Вогонь, вода і діаманти» — телеведуча інформаційної програми[26].

Визнання[ред. | ред. код]

Державні нагороди
Громадські нагороди
  • 2002 — фіналіст премії «ТЕФІ—2002» у номінації «Ведучий інформаційної програми» за роботу у програмі «Часи» на «Першому каналі» в 2002 році[28].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Указ Президента Российской Федерации В. Путина от 27 ноября 2006 года № 1316 «О награждении государственными наградами Российской Федерации».
  2. а б в Конференция с Жанной Агалаковой 8 июля 2004 года на Первом канале. // 1tv.ru
  3. а б в Кира Деливориа. Жанна Агалакова: «Я знаю, как поймать в парижской квартире мышей». // versia.ru (25 апреля 2011 года)
  4. а б в г д е Жанна Агалакова. Специальный корреспондент Первого канала в США. // 1tv.ru
  5. Агалакова Жанна Леонидовна. Биография. Клуб выпускников МГУ // moscowuniversityclub.ru
  6. Жанна Агалакова. Биография. «Вокруг ТВ» // vokrug.tv
  7. а б в г Агалакова, Жанна // Большая русская биографическая энциклопедия (электронное издание). — Версия 3.0. — М. : Бизнессофт, ИДДК, 2007. «Большая биографическая энциклопедия» // dic.academic.ru
  8. а б в Лариса Левина. Новости от Жанны Агалаковой. // Журнал «Профиль», 8 октября 2001
  9. Жанна, которую любит утро. Новая газета. 1998-08-10. 
  10. Владимир Кара-Мурза-ст.: Что приход Земского сулит НТВ. Собеседник. 2015-10-28. 
  11. Агалакова уходит и приходит. Первый канал. 1999-11-08. Архів оригіналу за 2015-10-05. 
  12. Жанна Агалакова, телеведущая ОРТ: «В нашей редакции чуть не случилась такая же паника, как в Штатах». Газета «Комсомольская правда». 2001-09-13. 
  13. Война продолжается. Оставайтесь с нами. «Новая газета». 2001-10-11. 
  14. Киселев Солженицына не заменит. Аргументы и факты. 2000-03-29. 
  15. Большой передел произошел на информационном рынке. Собеседник. 2000-05-04. 
  16. Жанна Агалакова переезжает в Париж. // КП.ru, 5 сентября 2005
  17. Собкором российского Первого телеканала в Нью-Йорке стала Жанна Агалакова. // runyweb.com, 10 января 2013
  18. Жанна Агалакова переехала в Нью-Йорк // КП.ru, 10 января 2013
  19. Встреча лидеров «Семерки» завершилась очень скромным итоговым документом и с ворохом разногласий. Первый канал. 2019-08-26. 
  20. Жанна Агалакова: «Спустя двадцать лет мы вместе!» // 7days.ru, 16 марта 2011
  21. Дарья Асламова. Как Дарья Асламова стала подружкой невесты на свадьбе Жанны Агалаковой. // КП.ru, 27 апреля 2001
  22. Жанна Агалакова родила итальянскую графиню. // kp.ru (21 сентября 2002 года)
  23. Жанна Агалакова вернулась в эфир, оставаясь кормящей матерью // КП.ru, 15 января 2003
  24. Всё, что знает о Париже специальный корреспондент Первого канала во Франции Жанна Агалакова // 1tv.ru (20 апреля 2011 года)
  25. Тележурналист Жанна Агалакова — о выходе своей первой книги и о любви к Франции — Интервью в гостях у Радио «Маяк» в рубрике «Неофициальный приём», 18 апреля 2011 (аудио)
  26. Трейлер фильма «Огонь, вода и бриллианты» (2012) (видео на YouTube)
  27. Указ Президента Российской Федерации от 21 августа 2018 года № 488 «О награждении государственными наградами Российской Федерации»
  28. В Москве наградят победителей ТЭФИ-2002 // РИА, 31 января 2003

Посилання[ред. | ред. код]