Агранович Олексій Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Агранович Олексій Михайлович
Народився 23 жовтня 1970(1970-10-23) (53 роки)
Москва, СРСР
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність актор, театральний режисер, виробник, кінорежисер, режисер, телеведучий
Alma mater Всеросійський державний інститут кінематографії
Знання мов російська
Заклад «Гоголь-центр»
«Квартет І»
Роки активності 1994 — тепер. час
Батько Михайло Агранович
У шлюбі з Толстоганова Вікторія Вікторівна
IMDb ID 1488962
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Агранович.

Олексій Агранович (рос. Алексей Михайлович Агранович; нар. 23 жовтня 1970, Москва, РРФСР, СРСР) — російський актор і режисер театру і кіно, продюсер, художній керівник «Гоголь-центру» (з 16 лютого 2021 до 29 червня 2022)[1].

Біографія[ред. | ред. код]

Закінчивши в 1987 році школу № 45 (школа Леоніда Мільграма)[2], працював на кіностудії «Мосфільм», одночасно (1987—1988) займався в театрі-студії «Присутність» під керівництвом Олега Ферштейн[3]. У 1988—1990 роки служив у лавах Радянської армії.

У 1990 році вступив вільним слухачем до ВДІКу на акторсько-режисерський курс Сергія Соловйова і Валерія Рубінчика, в 1991—1994 роки навчався на акторському курсі Альберта Філозова та Армена Джигарханяна[2].

У 1994—1995 роки — представник групи «ДДТ» в Москві; рекламний продюсер компанії «Паганель»[2].

З 1995 року грає в театрі[⇨] і кінематографі[⇨], режисирує кінофільми[⇨], театральні вистави[⇨], фестивалі та спеціальні заходи[⇨].

У 1996 році створив продюсерську компанію «Кульова Блискавка» (спільно з анімаційною студією «Куля»), що працює в сегменті спеціальних заходів.

У 2003 році працював одним з ведучих програми «Футбол Росії» (телеканали «Росія» і «Спорт») [2][4][5]. У 2006 році — режисер і ведучий-оповідач у скетч-шоу «Вулиця Гоголя» на телеканалі «РЕН ТВ»[6]. У 2007 році — керівник відділу розважальних програм Департаменту з управління виробництвом телевізійного холдингу «СТС Медіа»[7].

Голова правління благодійного фонду «Тендітні люди» (заснований у 2014 році для надання допомоги хворим з недосконалим остеогенезом та іншими кістковими патологіями)[8].

Наказом Департаменту культури міста Москви від 9 лютого 2021 року № 68 / ОДК призначений художнім керівником «Гоголь-центру»[9]. Вступив на посаду 26 лютого 2021 року.

Родина[ред. | ред. код]

Батько — Михайло Агранович (нар.. 1946), кінооператор, режисер; Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1987)[2].

Мати — Емілія Григорівна Кулик (нар.. 1936), актриса, дикторка Всесоюзного радіо[2].

Його досвід режисури і продюсування налічує понад сто церемоній і шоу, поміж яких церемонії відкриття / закриття ММКФ (2000—2010, 2018 — до теперішнього часу), церемонії відкриття / закриття кінофестивалю «Кінотавр» (2005 — до теперішнього часу), Церемонія вручення премії «Золотий Орел» (2003—2010, 2019 — до теперішнього часу), церемонія вручення премії газети The Art Newspaper (2013 — до теперішнього часу), премія ТЕФІ (2009—2010), «Ханука в Кремлі» (премія «Людина року» за версією ФЕОР, 2007—2009, 2019, 2020), премія Кандинського (2009—2014), премія «Комерсант року» (ВД «Коммерсант», в рамках ПЕФ, 2010—2013), благодійні вистави «Маленький принц» (для фонду «Подаруй життя», 2011), «Ефект Метелика» (для фонду «Белла», 2012), шоу Данила Козловського «Велика мрія звичайної людини» (2014 року) та інших.

Син Іван (нар. 2011)

Дочка Варвара (нар. 2006)

Творчість[ред. | ред. код]

У період навчання у ВДІКу брав участь в організації Міжнародного студентського кінофестивалю. Його першим самостійним проєктом став спільний концерт груп ДДТ і Калинів міст у Театрі Радянської Армії 28 жовтня 1994 року.

Генеральний продюсер сахалінського міжнародного кінофестивалю «Край світу. Схід» (SIFF «On the Edge. East», з 2012 року), калінінградського міжнародного кінофестивалю «Край Світу. Захід» (KIFF «On the Edge. West», з 2019 року) Сахалінського відкритого кінофестивалю майбутнього «Гра Світу» («Lightplay Film Fest», з 2019 року).

Артдиректор[ред. | ред. код]

Театр[ред. | ред. код]

Театральний режисер[ред. | ред. код]

Продюсерський центр «Переходи»

Ролі в театрі[ред. | ред. код]

Театр Антона Чехова
  • «Підземка» Н. Баєра (режисер Леонід Трушкин, 1995—1996) — Карматті[10]
Театр Квартет I (з 1998)
  • «…у Бореньки чогось немає»
  • «Це тільки штампи»
  • «Ля Комедія, або Ми будемо розважати вас усіма засобами, які гарні!» (за п'єсою Мольєра «Лікар мимоволі»)
  • «Акторські ігри»
  • «Клуб комедії»[11]

Актор[ред. | ред. код]

Гоголь-центр
  • «Звичайна історія» (за романом Івана Гончарова, з 2014) — Петро Адуєв
  • «Маленькі Трагедії» (О. Пушкін / К. Серебренніков, з 2017) — Барон, Вальсингам.
Московський драматичний театр імені О. С. Пушкіна

Кінематограф[ред. | ред. код]

Кінорежисер[ред. | ред. код]

Рік Назва Роль
1994 кф Fragile режисер
2006 ф Вулиця Гоголя режиссёр
2015 док Главкнига режиссёр[12]

Ролі в кіно[ред. | ред. код]

Рік Назва Роль
1994 кф Fragile головна роль
1994 ф Хагі-Траггер епізод[13]
1999 ф Затворник[13][14]
2000—2001 с Чорна кімната: новела «Відьма» лікар[15]
2002 ф Шлюб з розрахунку[12]
2002 ф Копійка[12]
2006 ф Рятувальники. Затемнення знайомий Шураві[15]
2010 ф Про що говорять чоловіки[12] перший замовник[13]
2010—2011 с Природний відбір Хабібулла, пакистанський терорист[15] (главная роль)
2014 ф Дідусь моєї мрії[14] санитар
2017 ф Міфи[12] режиссёр
кф Приємна можливість вибору один з ангелів[16]
2017 ф NO-ONE Помічник генерала, співробітник КГБ
2018 с Частка всесвіту Шутов, психолог
2019 ф Гуморист Борис Аркадьєв
2019 ф Вірність Іван
2019 ф Вище неба Гена
2020 ф ІП Пирогова Денис Олексійович
2020 ф Лікар Ліза Володимир Олександрович, чиновник
2020 с Мертві душі суддя
2021 с Happy end батько Лери
2021 с Контакт Тарасов

Нагороди[ред. | ред. код]

  • приз фестивалю «Свята Анна» (разом з М. Поповим) — за х/ф «Fragile» [2]
  • приз «За найяскравішу подію» фестивалю «Кінотавр»[2]
  • премія газети «Московський комсомолець» у номінації «Полуметри. Найкраща чоловіча роль»[17]
  • «Золота Маска» — найкраща чоловіча роль (номінант) за роль Петра Адуєва в спектаклі «Звичайна Історія»
  • «Золота Маска» — найкраща чоловіча роль (номінант) за ролі Барона і Голови в спектаклі «Маленькі Трагедії»
  • Приз «Найкраща чоловіча роль» національного кінофестивалю «Рух» за роль Бориса Аркадьєва у фільмі «Гуморист» (2018)
  • Приз «Найкраща чоловіча роль» словацького міжнародного кінофестивалю «Art Film Fest Kosice» за роль Бориса Аркадьєва у фільмі «Гуморист» (2019)
  • Приз гільдії кінознавців і кінокритиків Росії «Білий слон» В номінації «Найкраща чоловіча роль» за роль Бориса Аркадьєва у фільмі «Гуморист»

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Художественным руководителем «Гоголь-центра» назначен Алексей Агранович [Архівовано 8 жовтня 2021 у Wayback Machine.] // ТАСС, 9 лютого 2021
  2. ↑ а б в г д е ж и к л Биографии.
  3. ↑ Фестиваль «Золотая Маска».
  4. ↑ Надежды и муки российского футбола. Мильштейн Олег Александрович. Алексей Агранович. Режиссер-постановщик, футбольный обозреватель на телевизионном канале «Спорт», игрок и болельщик: "Главное в футболе – непредсказуемость". — Викичтение.
  5. ↑ На старте - "Спорт". Российская газета. 6 червня 2003. Архів оригіналу за 25 червня 2003. Процитовано 29 вересня 2021.
  6. ↑ "Улица Гоголя" - сплошная импровизация. Вслух. 7 вересня 2006. Архів оригіналу за 16 грудня 2019. Процитовано 29 вересня 2021.
  7. ↑ Отдел кадров, 4 — 24 июля. СМИ.ру. 24 липня 2007. Архів оригіналу за 23 жовтня 2007. Процитовано 29 вересня 2021.
  8. ↑ О фонде «Хрупкие люди». Благотворительный фонд помощи больным несовершенным остеогенезом и другой костной патологией - Хрупкие люди (ru-RU) . 22 вересня 2015. Архів оригіналу за 20 квітня 2021. Процитовано 20 квітня 2021.
  9. ↑ Власти Москвы назначили нового худрука «Гоголь-центра». РБК (рос.). Архів оригіналу за 10 вересня 2021. Процитовано 9 лютого 2021.
  10. ↑ Подземка. Театр Антона Чехова. Архів оригіналу за 1 квітня 2017. Процитовано 5 січня 2017.
  11. ↑ Театр Квартет І.
  12. ↑ а б в г д Алексей Агранович. ООО «Компания Афиша». 28 грудня 2016. Архів оригіналу за 12 жовтня 2021. Процитовано 5 січня 2017.
  13. ↑ а б в Агранович Алексей. 1serial.ru. Архів оригіналу за 6 січня 2017. Процитовано 5 січня 2017.
  14. ↑ а б Алексей Михайлович Агранович. Энциклопедия Кино и ТВ (рос.). Ethnic Television Network. Архів оригіналу за 29 вересня 2021. Процитовано 5 січня 2017.
  15. ↑ а б в Агранович Алексей Михайлович. teledidar.tv. Архів оригіналу за 6 січня 2017. Процитовано 5 січня 2017.
  16. ↑ Театр Квартет И.
  17. ↑ Обыкновенная история. АНО «Фестиваль „Золотая Маска“». Архів оригіналу за 29 вересня 2021. Процитовано 5 січня 2017.

Посилання[ред. | ред. код]

Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Агранович_Олексій_Михайлович&oldid=40971234