Агрест Євген Романович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Агрест Євген Романович

Agrest jewgenij 20081119 olympiade dresden.jpg

На Олімпіаді з шахів в Дрездені(19 листопада 2008 року)
Країна СРСР СРСР
Росія Росія
Швеція Швеція
Народження 15 серпня 1966(1966-08-15) (52 роки)
Вітебськ, Білоруська РСР, СРСР
Титул Міжнародний майстер (1991), Гросмейстер (1997)
Рейтинг ФІДЕ 2580 (травень 2018)
Піковий
рейтинг
2616 (січень 2004)

Євгеній Романович Агрестшведський шахіст білоруського походження. Після розпаду СРСР в 1994 році емігрував в Швецію. Звання гросмейстера здобув у 1997 році. Чотириразовий чемпіон Швеції (1998, 2001, 2003 і 2004), триразовий чемпіон Скандинавії (2001, разом з Артуром Коганом, 2003 разом з Куртом Хансеном і 2005). Грав за національну збірну на шахових олімпіадах в 1998, 2000, 2002, 2004 і 2006 роках[1].

Шахова кар'єра[ред. | ред. код]

1990 року виграв у Бидгощі титул клубного чемпіона Польщі, представляючи клуб BBTS Бельсько-Бяла, а наступного року в Миколайках завоював у командному заліку срібну медаль. Після розпаду СРСР переїхав разом з дружиною, Світланою, яка має титул міжнародного майстра серед жінок, до Швеції і оселився в Стокгольмі. На міжнародних змаганнях кольори цієї країни представляє від 1997 року і належить до числа провідних шведських шахістів. Чотири рази вигравав золоту медаль на чемпіонатах Швеції (1998[2], 2001, 2003, 2004[3]). Крім цього також двічі здобував срібну (1997, 2002) та бронзову (2008)[4] медалі. Від 1998 до 2006 року взяв участь у всіх п'яти шахових олімпіадах (зокрема двічі на 1-й шахівниці), а також у чотирьох командних чемпіонатах Європи (тричі на 1-й шахівниці)[5].

Досягнув низки успіхів на міжнародних турнірах, зокрема: поділив 2-ге місце (позаду Михайла Красенкова) турнір Кубок Рілтона в Стокгольмі (1994/95), переміг (разом з Дьюлою Саксом) у Дюлі (1997), посів 2-ге місце (позаду Тома Ведберга) в Стокгольмі (1999), поділив 2-ге місце (позаду Стюарта Конквеста) у Фюрті (1999), переміг (разом з Артуром Коганом) на чемпіонаті нордичних країн у Бергені (2001), поділив 1-3-тє місце на турнірі Кубок Рілтона в Стокгольмі (2001/02), виграв у Грішаймі (2003), поділив 1-2-ге місце (разом з Куртом Хансеном) а Орхусі (2003) і виборов титул чемпіона скандинавських країн, у Ваммалі (2005). На перетині 2007 і 2008 років поділив 1-ше місце на турнірі Кубок Рілтона в Стокгольмі (разом із, зокрема, Радославом Войташеком, Пією Крамлінг, Томі Нюбаком і Васіліосом Котроніасом).

Двічі взяв участь у чемпіонаті світу ФІДЕ, який проходив за олімпійською системою, в обох випадках вибувши в 1-му турі: 2000 року поступився Олександрові Оніщуку[6], а 2004 року - Каренові Асряну[7]. 2003 року став учасником першої події, внаслідок якої шаховий гросмейстер програв партію через включення мобільного телефону (що суперечить правилам ФІДЕ). Це сталося під час командного чемпіонату Європи в Пловдив, а супротивником, який тоді внаслідок цього програв партію, був тодішній чемпіон світу Руслан Пономарьов[8].

Найвищий рейтинг Ело в кар'єрі мав станом на 1 січня 2004 року, досягнувши 2616 очок займав тоді 82-ге місце в світовому рейтинг-листі ФІДЕ, одночасно займаючи 1-ше місце серед шведських шахістів[9].

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]