Агріппа Неттесгаймський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Генріх Корнеліус Агріппа

Агріппа Неттесгаймскій (нім. Agrippa; справжнє ім'я 'Генріх Корнеліус Неттесгаймскій' , Heinrich Cornelius von Nettesheim; 14 вересня 1486(14860914), Кельн, Священна Римська Імперія — 18 лютого 1535, Гренобль, Франція) — німецький гуманіст, лікар, алхімік, натурфілософ, окультист, астролог і адвокат. Ім'я Агріппа взяв в честь засновника свого рідного міста.

Біографія[ред.ред. код]

Агріппа вів життя, сповнене пригод, блукаючи в пошуках забезпеченого положення і щедрого покровителя по різних містах Італії, Франції, Німеччини, Фландрії та Англії, будучи поперемінно військовим, професором, юристом, практикуючим лікарем (без відповідного диплому), історіографом і т. д.

Спочатку звернув на себе увагу богословськими лекціями в Долі у Франш-Конте, але своїми їдкими сатирами поставив ченців проти себе і будучи звинуваченим в єресі, змушений був покинути це місто, щоб переселитися в Англію. Після того, зайнявшись деякий час викладанням богослов'я в Кельні, здійснив подорож до Італії, де, вступивши на військову службу, отримав в чині капітана звання лицаря.

Ворогів він набував так само швидко, як і друзів, в результаті чого за ним закріпилася слава чорнокнижника.

За свій знаменитий твір «Про марність наук» («De incertitudine et vanitate scientiarum») (Кельн, +1527), що становив злу сатиру на тодішній стан науки, піддався звинуваченням перед Карлом V і втік до Ліону, але там був арештований і поміщений у в'язницю. Отримавши свободу завдяки клопотанню друзів, переселився в Гренобль у Франції і прожив там до кінця днів. Також написав книгу «Про таємну філософію» («De Occulta Philosophia»).

Крім двох згаданих творів, залишив ряд дрібних трактатів, більш-менш парадоксальних, і обширний цінний перепис.

Уява сучасників і найближчих нащадків бачила в ньому «чорнокнижника» і чаклуна і прикрасила його життя вигадками, подібними тим, що розповідалися про доктора Фауста. Так, стверджувалося, що деякі з написаних ним книг по демонології володіли власним розумом і свідомо доводили до смерті своїх власників, до яких потрапляли після смерті автора. Генрі Морлі описує також переказ, згідно з яким Агріппа, нібито продав душу Сатані, та тримав у себе вдома величезного чорного пса-демона, який і забрав його душу в пекло.

Погляди[ред.ред. код]

Був близький до гуманістів (Рейхлина, Еразма Роттердамського), володів допитливістю і незалежністю думки і боровся проти фанатизму і схоластичних забобонів.

Але Агріппа тримався осібно і не ставав виразно на сторону гуманізму чи Реформації. Завдяки різким виступам, нажив багато ворогів і зазнавав неодноразових переслідувань як з боку церковної, так і світської влади. З великою сміливістю виступив проти віри в чаклунство і домігся виправдання однієї так званої «чаклунки». Світогляд його багато в чому носив характерне для того часу містичне забарвлення в дусі Раймунда Луллія і Рейхлина; але разом з тим він умів критично поставитися до сучасної йому науки (див. один з основних його творів «Про марність наук», що досліджує загальні підстави наукового пізнання). В іншому творі — «Про таємну філософію», Агріппа детально викладає систему магії; власний його погляд на цей предмет є неясним; з деяких місць листування можна зробити висновок, що сам він заперечував значення магії, віру в яку поділяли багато з найбільш освічених його сучасників.

Згадки в літературі[ред.ред. код]

  • Агріппа — одна з постатей, яка надихнула Гете на створення трагедії «Фауст».
  • Згадується в книзі Папюса «Практична магія».
  • Згадується в книгах про Гаррі Поттера, де був на колекційній картці. Картка з його зображенням була однією з найрідкісніших.
  • Згадується у фільмі «Філіп Траум»
  • Агріппа зустрічається в грі на PSone «Гаррі Поттер і філософський камінь» і в комп'ютерній грі Amnesia: The Dark Descent.

Література[ред.ред. код]

  • Morley, Henry Cornelius Agrippa: The Life of Henry Cornelius Agrippa von Nettesheim: в 2 томах. — London: Chapman & Hall. — 1856.
  • Орсье Ж. Агріппа Неттесгеймскій. / Пер. Б.Рунт під редакцією В.Брюсова. — М.: Мусагет, 1913. — 109 с.

Посилання[ред.ред. код]