Ад'юдикація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ад'юдикація — у міжнародному праві суто юридична за своєю природою підстава територіальних змін. Передбачає взаємну згоду держав — сторін спору, згідно з якою вони звертаються до міжнародних судових чи арбітражних органів, чиї рішення обов'язкові для сторін[1].

Слухання справи у міжнародному суді припускає, що держави, які сперечаються, мають достатні правові підстави на володіння спірною територією, але долю останньої вирішує у цьому випадку саме суд[2].

У Російській імперії ад'юдикація означала передачу власності або підтвердження будь-якого іншого речового права (як, наприклад, поземельної повинності) за допомогою судового вироку. Влада ця належала судді виключно в суперечках про поділ, де справа йде про розподіл загальної власності, про поділ спадщини, а також в суперечках про кордон, оскільки тут суддя в разі, якщо не можна знайти справжній кордон, може розглядати спірну ділянку як загальне надбання.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Юридична енциклопедія
  2. Ад’юдикація - Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 2019-05-05. 

Посилання[ред. | ред. код]