Адам Міхнік

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Адам Міхнік, Вроцлав, 2006

Адам Міхнік (пол. Adam Michnik; *17 жовтня 1946, Варшава) — польський громадсько-політичний діяч, журналіст, видавець, дисидент і політв'язень часів ПНР. Один із ідейних натхненників «Солідарності».

Життєпис[ред.ред. код]

Сім'я[ред.ред. код]

Син довоєнних польських комуністичних діячів єврейського походження — Озіяша Шпехтераpl і Гелени Міхнікpl; має зведених братів Стефана Міхніка і вже покійного Юрія. Велика частина його сім'ї (у тому числі всі бабусі і дідусі) загинули під час Голокосту[1]. Одружений, має сина Антона[2].

Період до 1975[ред.ред. код]

Під час навчання в школі був активним членом Загону Вальтеровцівpl, очолюваного Яцеком Куронем[3]. В 1962 році заснував разом зі своїми друзями, за намовою Яна Юзефа Ліпського і під патронатом Адама Шаффа, дискусійний клуб. Розчаровані реальністю ПНР молоді люди там обговорюванили способи її зміни, читали та аналізували класичні тексти лівих мислителів.

У 1964 році він розпочав навчання на факультеті історії Варшавського університету. З 1965 публікувався в польських часописах[3].

4 березня 1968 був виключений з університету за поінформування французького репортера про демонстрації проти цензури «Дзядів» Адама Міцкевича в Національному театру. Через кілька днів був заарештований. У 1969 році він був засуджений до трьох років позбавлення волі за так звані «акти хуліганства»[3].

Після звільнення (під амністію в 1969) йому було заборонено будь-яке продовження вищої освіти. Працював протягом двох років зварювальником на заводі. На початку 70-х років йому було дозволено продовжити навчання, яке він закінчив у 1975 році на заочному відділення кафедри історії в університеті Адама Міцкевича в Познані[4]. В той же час, за рекомендацією Яцека Куроня став особистим секретарем Антонія Слонімського. Був серед підписантів Листа 59 інтелектуалів на знак протесту проти змін до Конституції Польської Народної Республіки, особливо проти вписання положень про керівну роль ПОРП і вічний союз з Радянським Союзом.

Роки 1976–1988[ред.ред. код]

У 1976–1977 рр. жив у Парижі, після повернення до Польщі приєднався в квітні 1977 до діяльності Комітету оборони робітників, однієї з найвідоміших польських опозиційних організацій 70-х років. З 1977 року став одним з найактивніших членів Комітету суспільної самооборони «КОР». Був також одним з ініціаторів, засновників і лекторів Товариства наукових курсів.

У 1977–1989 рр. він був редактором або співробітником самвидавних часописів, входив у керівництво найбільшого тогочасного польського нелегального видавництва «NOWA». До кінця 70-х років був загалом близько ста разів заарештований, також неодноразово побитий. Був знову заарештований у період серпня 1980 року. У 1980–1981 був діячем профспілки «Солідарність».

Після введення воєнного стану 13 грудня 1981 був інтернований, а потім, після відмови добровільно залишити країну, посаджений в тюрму за звинуваченням у «спробі повалити соціалістичний лад». В ув'язненні перебував без вироку до 1984 року, де провів багатотижневе голодування, вимагаючи анулювання його справи і визнання його як політичного в'язня.

У 1985 році він був знову заарештований, цього разу засудили до трьох років позбавлення волі за участь у спробі організувати страйк в Гданської судноверфі, був звільнений за амністією наступного року, приблизно через сімнадцять місяців ізоляції[3].

Діяльність з 1988 року[ред.ред. код]

У 1988 році він став радником неформального Координаційного комітету Леха Валенси. Брав активну участь у підготовці, та роботі роботі Круглого столу в 1989 р.

Після Круглого столу отримав від Лех Валенса завдання організувати велику загальнонаціональну щоденну газету, яка мала бути органом Комітету громадян на майбутніх парламентських виборах. Ця газета відповідно до домовленостей Круглого столу була названа «Gazeta Wyborcza».

Восени 2004 за станом здоров'я пішов у відставку з активної участі в редагуванні «Газети Виборчої».

Загальна інформація[ред.ред. код]

За версією Financial Times, один із 20 найвпливовіших журналістів світу (2006).

Засновник і головний редактор «Газети Виборчої» (Варшава, з 1989).

Автор книги «У пошуках свободи. Есеї про історію та політику» (укр. мовою — К.: Дух і літера, 2009).

Член редколегії міжнародного журналу «Мир перемен» (Москва).

Почесний доктор Міннесотського та Мічиганського університетів, Нової Школи соціальних досліджень (Нью-Йорк). Почесний професор Києво-Могилянської академії.

Лауреат премії «За свободу» французького ПЕН-клубу, Міжнародної премії «Еразмус» (Нідерланди), премії Спілки європейських журналістів. Кавалер ордена Почесного Легіону (Франція) та ін.

2007 — нагороджений Орденом князя Ярослава Мудрого ІІІ ступеня.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. Adam Michnik: O czym nie lubią pamiętać Polacy i Żydzi
  2. Cezary Łazarewicz: Pokolenie pokorowców
  3. а б в г [www.encyklopedia-solidarnosci.pl/wiki/index.php?title=Adam_Michnik]
  4. [1]