Адам Стефан Сапіга

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Адам Стефан Сапіга
Adam Stefan Sapieha (1867-1951).jpg
Народився 14 травня 1867(1867-05-14)[1]
Красичинський замок, Гміна Красічин, Перемишльський повіт[1]
Помер 23 липня 1951(1951-07-23)[1][2] (84 роки)
Краків, Польща[1]
Поховання катедра святих Станіслава і Вацлава
Громадянство Flag of Poland.svg Польща
Діяльність католицький священик, богослов[d] і політик
Alma mater  • Папський Григоріанський університет
 • Віденський університет
Посада Краківський єпископ, Кардинал, Єпископ, архієпископ і посол до Галицького сейму[d]
Партія Християнський союз національної єдності[d]
Конфесія Римо-католицька церква
Батько Адам Сапіга[3]
Мати Jadwiga Sanguszkówna[d]
Рід Сапіги
Брати, сестри  • Владислав Леон Сапіга
 • Paweł Sapieha[d]
Нагороди
Орден Білого Орла
Орден Відродження Польщі (Великий Хрест)
Кавалер командорського хреста із зіркою ордена Франца Йосифа

Адам Стефан Сапіга (пол. Adam Stefan Sapieha; 14 травня 1867, Красічин — 23 липня 1951, Краків) — польський аристократ русинького (тобто українського) походження, римо-католицький релігійний діяч, краківський латинський архієпископ-митрополит. Кардинал РКЦ. Доктор гоноріс кауза. Представник роду Сапіг.

З життєпису[ред.ред. код]

5-й син Адама Сапіги та його другої дружини Ядвіґи з Сангушків. Онук Леона Людвіка Сапіги.

Навчався у 4-й вищій гімназії Львова, атестат зрілості отримав 8 липня 1886. Вступив на відділ права Віденського університету, але тут не вчився. Від жовтня 1886 до серпня 1887 з братом Яном в Ліллі слухали лекції в місцевому «Institut Catholique». На підставі документів з Відня навчався на правничому відділі Ягеллонського університету, 26 липня 1888 року склав державний іспит. З 1 жовтня 1890 до 31 липня 1894 студіював теологію. Капланське свячення отримав 1 жовтня 1893 року у Львові.

Після теологічних студій львівський латинський архієпископ Северин Титус Моравський скерував його 1894 року вікарієм парафії у Язловці. Тут виконував функції душпастира інтернату для дівчат із зем'янських родин при монастирі Згромадження сестер Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії (засновниця — Марцеліна Даровська). Звільнений з посади вікарія у 1895 році, разом з єзуїтом Марціном Чермінським виїхав на реколекції до Верхньої Сілезії у вересні цього року.

23 вересня 1897 року Северин Титус Моравський призначив його віце-ректором Духовної семінарії, секретарем суду дієцезіяльного і митрополичого, референтом консистора, сповідника сестер боромейшок. 4 березня 1914 року став таємним радником.

Не приєднувався до жодної з політичних течій, не вірив намірам уряду Австро-Угорщини.

По смерті Г. Сенкевича дозволив провести 20 листопада 1916 року жалібну месу за померлим, але відмовив проханню І. Падеревського поховати його в Маріяцькому костелі, сказавши, що для заслужених поляків має бути збудована спеціальна крипта.

Не підтримував церковну політику уряду ІІ Речі Посполитої після перевороту 1926 року.

У листах до Пап Пія ХІ (2 лютого 1939), Пія ХІІ (25 березня 1939) просив звільнити його від обов'язків архиєпископа краківського через стан здоров'я. Через деякий час змінив думку з приводу стану в країні.

Після вибуху ІІ світової війни залишався у Кракові, не піддавшись вмовлянням покинути Польщу. Духовенству наказав не покидати парафій.

23 лютого 1946 року отримав капелюх кардинала РКЦ, став членом Конґреґацій Східної Церкви, семінарій та університетів.

Помер о 7.15 у палаці єпископів Кракова. Поховальна церемонія почалась 25 липня, тривала до 28. Промову мав примас Анджей Вишинський. Похований у катедрі Вавеля (крипта під «конфесією» Св. Станіслава). 1966 року у пресбітерії катедри відкрито мідне погруддя кардинала авторства Ядвіги Городиської.[4]

Відзнаки[ред.ред. код]

Кавалер Командорського хреста ордену Франца Йозефа із зіркою (1908), Ордену залізної корони І кл. (1917), Великої стрічки ордену «Polonia Restituta» (1924), Ордену Білого орла (1936).

Бібліотека[ред.ред. код]

Сформував бібліотеку у 15 000 томів та великий архів з фондом у 40 000 одиниць. Бібліотека містилася в селі Красичин (тепер Кам'янко-Бузького району Львівської області). У 1891 році приміщення бібліотеки освятив єпископ Гриневецький.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #119485656 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. http://webdept.fiu.edu/~mirandas/bios1946.htm#Sapieha
  3. https://www.wikidata.org/wiki/Q3513659
  4. Przybyszewski B. Adam Stefan Kardynał Sapieha: pasterz dobry, książę niezłomny, 1867—1951. — Łańcut : De arte, 2002. — S. 320, 379. — ISBN 83-901405-01.

Джерела[ред.ред. код]

  • Wolny J. Sapieha Adam Stefan (1867—1951) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków, 1997. — T. XXXІV/4, zeszyt 143. — S. 539–536. (пол.)