Азбучна війна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Азбучна війна — суперечки української громадськості Галичини в XIX ст. щодо спроб латинізувати українську абетку. «Війна» мала два спалахи, спричинені двома різними проектами латинки — на основі польської та чеської абеток.

Перший спалах[ред.ред. код]

Перший спалах виник у 1830-ті роки внаслідок появи 1834 року статті «О wprowadzeniu abecadła polskiego do pismiennictwa ruskiego» українського вченого Йосипа Лозинського, в якій він запропонував завести замість невідповідної фонетичній системі української мови «мертвої» кирилиці польський алфавіт (абецадло). Для наочного переконання в такій доцільності він 1835 року цим алфавітом опублікував свою етнографічну працю «Ruskoje wesile».

Ця пропозиція зазнала гострої критики, зокрема в публікації Йосипа Левицького «Відповідь на погляд про запровадження польської азбуки в руську писемність» (1834, польською мовою) та брошурі М. Шашкевича «Азбука і abecadło» (1836).

Мовознавець Михайло Худаш у 1980-х роках відзначив: «Захопившись суто предметною стороною питання, Лозинський не врахував, що в умовах штучної державної роз'єднаності українського народу та здійснюваної австрійсько-польською верхівкою полонізаторської політики в Галичині латинізація українського алфавіту була, по суті, спрямована на відрив Західної України від Великої України та становила сприятливий ґрунт для здійснення цієї політики, а отже, була політично шкідливою».

Другий спалах[ред.ред. код]

Другий спалах Азбучної війни спричинила спроба губернатора Галичини А. Ґолуховського 1859 р. запровадити в українських школах латинку, розроблену чеським філологом Йосифом Їречеком на основі чеської абетки.[1]

Проти реформи виступили як москвофіли (серед них Богдан Дідицький),[2] так і ті інтелігенти, що висловилися схвально про сам проект Їречека (вже згаданий мовознавець Йосип Лозинський та греко-католицький митрополит Львова Спиридон Литвинович голосували проти введення латинки, вважаючи цю зміну політичним та культурно шкідливим для українців актом).[3] Протести підтримали також інші славісти з Австрії, зокрема Франц Міклошич та навіть тесть Їречека — Павел Шафарик. На закиди щодо невідповідності церковнослов'янського письма новій українській мові, вони пропонували реформувати кирилицю «за зразком Караджича».

Хвиля протестів була винятково сильною (так званий «другий спалах азбучної війни»), тому міністерська комісія 1861 року забракувала проект (7 голосів проти 2, ще двоє утрималися). Як наслідок австрійське міністерство відмовилося від подальшого впровадження латинки.

Проте тривалий час по тому діяла цісарська постанова від 10 квітня 1861, згідно з якою, адміністрація та суди Австрійської імперії не мусили, але могли вживати в україномовних документах кирилицю. Таке формулювання дозволяло галицьким органам влади (укомплектованим здебільшого поляками) іґнорувати кирилицю в україномовних документах[4].


Примітки[ред.ред. код]

  1. Josef Jireček: Über den Vorschlag, das Ruthenische mit lateinischen Schriftzeichen zu schreiben. Wien: K.u.K. Ministerium für Cultus und Unterricht, 1859.
  2. О неудобности латинской азбуки въ писменности руской, розсужденіе Богдана А. Д., Віденъ, 1859
  3. Віктор Мойсеєнко. Про одну спробу латинізації українського письма. «Незалежний культурологічний часопис „Ї“». 1997. 9.
  4. Боротьба о руске письмо // Дѣло, 26.11.1888

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]