Айсмавурк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Айсмавурк» в Матенадарані

Айсмавурк (арм. Հայսմավուրք, давньовірм. Յայսմաւուրք) — середньовічна вірменська збірка християнських свят, житій і мучеництв святих, написана в хронологічному порядку. Аналог грецького Синаксаря та слов'янського Пролога[ru][1]. Назва походить від давньовірменських коренів «айсм» (յայսմ, цей), «авур» (աւուր, день) і закінчення множини «к». Така назва закріпилася в XIII столітті і пов'язана з тим, що розділи для відповідних календарних днів починаються словами «Айсм авур…» (В цей день)[2][3]. Потім перелічуються відзначувані в цей день свята і наводяться житія і мучеництва святих, призначені для читання в церкві у цей день. Ці біографічні твори мають також важливе історичне значення.

Історія[ред. | ред. код]

Хоча вірменська агіографічна традиція бере початок з V століття, перші збірки таких творів з'явилися дещо пізніше. Історична традиція пов'язує початок утворення «Айсмавурка» з іменем Соломона Макенаці, який 747 році[4] склав святкові Мінеї[5]. У IX столітті лікар Ованес перекладає з грецької ряд мучеництв[6]. 897 року[7] настоятель монастиря св. Атома Гагік вардапет та ієрей Григір переклав низку мучеництв з сирійської мови та склав агіографічну збірку «Атомагир» (вірм. Ատոմագիր, лист Атома), якою користувалися у щоденних церковних читаннях. 1001 року Атом Варагеці, єпископ гавару Андзевацік, упорядкував і доповнив цю збірку. «Атомагир» вважається прототипом «Айсмавурка», відомий також під назвою «Хоромадир» (вірм. Հոռոմադիր, римський порядок), оскільки хронологічний порядок свят складено за римським календарем[8]. Переклад грецького Синаксарія католикосом Овсепом Костанднуполсеці 991 року[9] також значно сприяв подальшому розвитку «Айсмавурка»[2]. Католикос Овсеп однак додав до грецького перекладу тільки житія Григора Просвітителя, св. Ріпсіме і св. Гаяне[3]. Особливо важливою була збірка мучеництв, складена католикосом Григором Мартиролюбом (1066—1105) в кінці XI століття, яка, після деяких змін, стала основою для подальших редакцій «Айсмавурків». Перші повноцінні «Айсмавурки» з'являються в XIII столітті, на основі вже існуючих агіографічних творів і зборів. Сучасні дослідники відзначають чотири основні редакції.

Редакції[ред. | ред. код]

Тер-Ісраел Хаченці[ред. | ред. код]

1249 року єпископ Хачена Тер-Ісраел на замовлення Ванакан Вардапета і князя Гасан-Джалала Доли пише перший «Айсмавурк»[1][10]. Перш за все він уточнює біографічні дати святих зі збірки Григора Мартиролюба і включає ці житія до перекладеного Овсепом Костанднуполсеці грецького Синаксаря. Тер-Ісраел пише дати згідно з римським календарем, починаючи виклад з 1 січня (житієм Василія Кесарійського), однак у порядку відзначення свят перевагу надає вірменським святам[2]. До книги вже було включено «Житія Бориса і Гліба»[11]. Незважаючи на те, що Тер-Ісраел Хаченці не написав жодної оповіді, він по праву вважається автором першого «Айсмавурка», який, крім зрозумілої ритуальної функції, мав велике дидактичне та історико-художнє значення[9]. Назва «Айсмавурк» також належить авторству Тер-Ісраела.

Кіракос Гандзакеці[ред. | ред. код]

Вже 1252 року Кіракос Гандзакеці додає до «Айсмавурка» Ісраела Хаченці 112 агіографічних творів і приводить книгу до відповідності з вірменським календарем, слідуючи за Григором Мартиролюбом[2]. Виклад починається з 11 серпня, святом Івана Хрестителя. Завдяки відповідності вірменському календарю, редакція Гандзакеці здобула значну популярність. 1269 року в Сисі Гандзакеці поповнює своє зібрання ще 170 житіями. «Айсмавурк» Кіракоса Гандзакеці був деякий час помилково приписаний автору XIV століття Кіракосу Єрзнкаці[12]. У XIV—XV століттях в Криму було написано кілька редакцій «Айсмавурка», що сходять до тексту Гандзакеці[13].

Григор Анаварзеці[ред. | ред. код]

Католикос Григор Анаварзеці (1293—1305), як прихильник зближення вірменської та католицької церков, приводить «Айсмавурк» Ісраела Хаченці у відповідність з католицьким календарем[1]. На прохання прозахідно настроєного короля Хетума II стверджує свято «Всіх святих» 1 листопада, як у католиків, і навіть переносить дати основних християнських свят (зокрема й Різдво було перенесено з 6 січня на 25 грудня). У порядку згадування церковних свят також перевага надається католицькій традиції. «Айсмавурк» Григора Анаварзеці було опубліковано 1834 року. Спочатку це видання помилково приписували Ісраелу Хаченці[9].

Григор Хлатеці[ред. | ред. код]

Текст Григора Хлатеці Церенца значно відрізняється від попередніх редакцій своїм обсягом і наявністю багатого історичного і географічного матеріалу[1]. В ньому широко висвітлено вірменські народні традиції, побут і звичаї простих людей, наведено також народні етимології багатьох топонімів і особистих імен[2]. Заснований на «Айсмавурці» Кіракоса Гандзакеці, він містить понад 700 житій і мучеництв. Хлатеці не тільки зібрав практично всі написані в минулому агіографічні твори, але й доповнив їх, а також написав багато власних праць[5][14]. Він радив майбутнім книжникам доповнювати твір біографіями мучеників свого часу. На відміну від інших авторів «Айсмавурка», у Хлатеці житія носять більше біографічний, ніж риторичний характер. Якщо в інших «Айсмавурках» всі герої — визнані церквою святі, то у Хлатеці, крім загальноприйнятих, зустрічаються й вихідці з народу, прості смертні, народні герої. Написаний розмовною, доступною для народу мовою.

Видання[ред. | ред. код]

На початку XVIII століття в друкарні відомого гравіювальника і видавця Григора Марзванеці в Константинополі було видано дві великі редакції «Айсмавурка» (1706 р., 951 стор. і 1730 р., 731 стор.). Книги відрізняються високоякісними гравюрами, виконаними особисто видавцем.

Гравюри з «Айсмавурка» Григора Марзванеці

У 2008—2011 роках, за фінансової підтримки благодійника Саргіса Петояна, видавничий відділ св. Ечміадзина опублікував «Айсмавурк» у 12 томах, відповідно до місяців року[15].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Армянская Советская Энциклопедия, Հայսմավուրք, том 6, Ереван, 1980, стр. 202—203
  2. а б в г д Энциклопедия Христианская Армения, Հայսմավուրք[недоступне посилання з Май 2018], Ереван, 2002, стр. 561—562
  3. а б ежемесячник «Маштоци ардзаганк», март 2013, стр. 2—4
  4. Мир Религий // Справка о календаре, Календарь праздников Армянской Церкви, 2001
  5. а б Православная Энциклопедия, Житийная литература, том 19, стр. 283—345
  6. Mikayel Chamchyants, History of Armenia, vol. 2, Bishop's College Press, 1827, стр. 8
  7. Энциклопедия Христианская Армения, [[[s:hy:Էջ:Քրիստոնյա Հայաստան հանրագիտարան 2002.djvu/128]] Ատոմագիր], Ереван, 2002, стр. 134
  8. G. Deeters, G. R. Solta, V. Inglisian, Armenisch und kaukasische Sprachen, Brill Archive, 1963, 272 pp, стр. 187
  9. а б в М. Т. Авдалбекян, Из истории армянских средневековых сборников (Проложные редакции)., Историко-филологический журнал, 1979, № 3. стр. 155—164.
  10. Т. Э. Саргсян, Армянские жития святых епископов Херсонеса, Сугдейский сборник: вып. IV, Киев-Судак, 2010, стр. 202—224
  11. Н. Н. Розов, О русско-армянских книжных связях древнейшего периода., Историко-филологический журнал, № 3. Ереван, 1978, стр. 207—216
  12. А. Н. Срапян, Филологические уточнения. Историко-филологический журнал, № 4, 1972, стр. 137—145
  13. Ю. М. Могаричев, А. В. Сазанов, Т. Э. Саргсян, С. Б. Сорочан, А. К. Шапошников, Жития епископов херсонских: в контексте истории Херсонеса Таврического, Харьков, 2012, стр. 101—103, ISBN 978-617-562-006-9
  14. A. J. Hacikyan, G. Basmajian, E. S. Franchuk, N. Ouzounian, The Heritage of Armenian Literature: From the sixth to the eighteenth century, Wayne State University Press, 2002, стр. 615
  15. Հրատարակվել է «Յայսմաւուրք»-ի 12-հատորյակը, www.1in.am[недоступне посилання з Сентябрь 2018]