Айсінгіоро Дзайї

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Айсінгіоро Дзайї
Prince Duan (Tuan).jpg
Народився 26 серпня 1856(1856-08-26)
Пекін, Династія Цін
Помер 24 листопада 1922(1922-11-24) (66 років)
Пекін, Бейянский урядd
Країна Flags of the Republic of China.svg Республіка Китай[1]
Flag of China (1862–1889).svg Династія Цін
Національність Маньчжури
Діяльність політик
Посада Junji dachend
Рід Дім Айсінгіороd
Батько Yicongd
Брати, сестри Zailiand, Zailand, Zaiyingd і Zaijind
Діти Puzhuand і Pujund

Айсінгіоро Дзайї (кит. 愛新覺羅·載漪, маньчжурська: ᡯᠠᡳᡳ; 26 серпня 1856 — 10 січня 1923) — китайський державний та політичний діяч часів занепаду імперії Цін. Відомий також як принц Дуань. Був покровителем китайського єдиноборства тайдзіцюаню.

Життєпис[ред. | ред. код]

Молоді роки[ред. | ред. код]

Походив з маньчжурської династії Айсін Ґьоро, з гілки Білого прапору. Був другим сином Їсуна, принца Дуня, який був в свою чергу п'ятим сином імператора Даогуана. Матір'ю Дзайї була знатна маньчжурка Уланґайгімонт. Народився 1856 року. Невдовзі був всиновлений двоюрідним стрийком Їчжі, князем Жуй 2-го рангу, оскільки у того не було синів. 1861 року отримав титул бейле (принца 3-го рангу).

Здобув класичну китайську освіту. Був налаштований консервативно й критично до запозичення будь-яких досягнень європейської цивілізації. Виступав за ізоляцію Китаю та недопущення розвитку в країні капіталістичних відносин.

Князь Дуань[ред. | ред. код]

1894 року отримав титул юнвана (принца 2-го рангу) й титул принца Дуаня. 1898 року підтримав верховну імператрицю Цисі проти реформ імператора Гуансюя. Натомість 1899 року імператриця надала синові Дзайї — Пучжуаню титул принца 1-го рангу, плануючи повалити Гуансюя й зробити Пучжуаня новим імператором. Лише під тиском європейських послів Цисі відмовилася від свого плану.

Невдовзі стає прихильником однієї з груп їгетуанів — Товариства справедливої ​​гармонії (義和團). Він розраховував використати його для ліквідацію впливу європейських країн, скасувати нерівноправні угоди та ліквідувати антиманьчжурський рух, яким на початку були їгетуані. Водночас таємно мріяв у випадку успіху повалити імператора й поставити на його місце власного сина.

Принц організував зустріч з Цао Футіанєм, одним з лідерів їгетуанів, з імператрицею Цисі. Невдовзі принц Дуань створив власні збройні сили «Тигр і Божественний корпус», які невдовзі долучилися до загонів їгетуанів. Одним з загонів останніх керував Дзайлань, молодший брат Дзайї, принца Дуаня.

1900 року в розпал успіху повстання їгетуанів принца Дуаня було призначено головою цзунлі-яминя (відомства закордонних справ). В червні того ж року спровокував Цисі на оголошення війни європейським державам. Коли Пекін було захоплено ворожими військами, Дуань разом з імператорським двором втік до Сіаня, де разом з принцом Чжуанєм очолив імператорський уряд.

Відставка і заслання[ред. | ред. код]

1901 року після поразки основних сил їгетуанів та Пекінського корпусу на чолі з Дзайї його було відправлено у відставку. Імператриця Цисі перейшла на бік Альянсу восьми держав, ставши допомагати в боротьбі з їгетуанями. 1902 року князя Дуаня (його було позбавлено посад та чинів) з родиною було пожиттєво заслано до Сіньцзяну.

Втім Дзайї фактично не відправився до Сіньцзяна, оселившись в АлашаніНінся)) в резиденції одного з монгольських ханів. 1911 року після сінхайської революції перебрався до Сіньцзяна. 1917 року після того як генерал Чжан Сюнь відновив монархію, Дзайї було запрошено до Пекіну. Проте на вимогу європейських послів вимушений перебратися до Нінся, де помер 1923 року.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. China Biographical Database

Джерела[ред. | ред. код]

  • Peter Harrington & David Chandler, Peking 1900: The Boxer Rebellion, Osprey Publishing, 2001
  • Edward J. M. Rhoads (2001). Manchus & Han: Ethnic Relations and Political Power in Late Qing and Early Republican China, 1861—1928. University of Washington Press. p. 72. ISBN 0-295-98040-0.
  • Lanxin Xiang (2003). The origins of the Boxer War: a multinational study. Psychology Press. p. 14. ISBN 0-7007-1563-0.