Акмолінський табір дружин зрадників батьківщини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Акмолінський табір дружин зрадників батьківщини, АЛЖИР (від рос. Акмолинский лагерь жён изменников Родины) — назва 17-го жіночого табірного спеціального відділення Карагандинського ВТТ в Акмолинській області, Казахстан (1938—1953).

Історія[ред. | ред. код]

Наказ НКВС СРСР № 00486 від 15 серпня 1937 поклав початок масовим репресіям проти членів сімей зрадників Батьківщини (рос. ЧСИР). Цей документ дав право без доказу провини заарештовувати і направляти в табори в першу чергу дружин переслідуваних за політичними мотивами. У короткі терміни протягом декількох місяців були заарештовані і засуджені на 5-8 років ВТТ практично всі дружини «зрадників Батьківщини».

Саме для них на підставі цього наказу було утворено Акмолинське спецвідділення Карлаг НКВД на базі так званої «26 точки».

Особливості[ред. | ред. код]

АЛЖИР розміщувався на території 26 поселень, де до того розміщувалися спецпереселенці: розкуркулені, священики, монахи, віруючі різних релігій з Грузії, Молдавії, Криму, України, Білорусі. Сюди, за подвійний ряд колючого дроту, між якими ходили конвоїри з собаками, почали прибувати в поїздах дружини, сестри, родички заарештованих маршалів, генералів, наркомів, вчених, письменників, лікарів, інженерів, агрономів, розкуркулених хуторян та іноземців, широко відомі особи, художниці, балерини.

Холодні бараки з саману, тобто побудовані з цегли, в яких глина була змішана з соломою, голі дерев'яні нари, на які жінки накладали зрізаний ними біля озера і пов'язаний очерет, їм же топили єдину на весь великий барак піч. І це при тому кліматі, коли взимку бували морози в 30—40 градусів[1].

Перші півтора року режим «особливого табірного відділення» накладав додаткові обмеження на ув'язнених. Зокрема, було заборонено листування, отримання посилок, існувала заборона на роботу за фахом. Фахівці гуманітарного профілю (музиканти, поети, вчителі і т. д.) були зайняті на с/г полях і як підсобні робітники на будівництві. Хворі, немічні, старі та діти працювали на вишивальній та швейній фабриках.

Відомі невільниці[ред. | ред. код]

  • Андронікашвілі, Кіра Георгіївна — актриса, кінорежисер, дружина Б. А. Пільняка. Княжна з роду Андронікових.
  • Лисиціан, Марія Вартанівна — тренер з художньої гімнастики, головний тренер збірної СРСР (1963—1971).
  • Мессерер-Плісецька, Рахіль Михайлівна — актриса кіно, мати Майї Плісецької (перебувала в таборі з немовлям).
  • Сац, Наталія Іллівна — режисер і театральний діяч, дружина І. Я. Вейцера.
  • Сербіна, Ксенія Миколаївна — історик і археограф, публікатор «Книги Великому Кресленню».
  • Солом'янська, Лія Лазарівна — діяч радянського кінематографа і журналістка, мати Т. А. Гайдара, бабуся Є. Т. Гайдара.
  • співачка Лідія Русланова

В'язнями АЛЖИРу були дружини відомих людей:

  • Арватова-Тухачевська, Єлизавета Миколаївна — сестра маршала М. М. Тухачевського, дружина Ю. І. Арватова.
  • Петерс, Антоніна Захарівна — дружина Я. Х. Петерса.
  • Євгенія Серебровська (чоловік — О. П. Серебровський).
  • Гольдштейн, Надія Абрамівна — дружина І. І. Ліберберга.
  • Віра Крестинська (чоловік — М. М. Крестинський).
  • Катерина Мехоношина (чоловік — К. А. Мехоношин).
  • Родички М. М. Тухачевського, дружини його братів — Марія Вікентіївна і Зінаїда Федорівна.
  • Дружина і дочка А. С. Єнукідзе.

Було там ув'язнено і 743 українки, серед них балерина Тетяна Афоніна, оперна співачка Харківського театру опери та балету Маріанна Лер, агроном Марія Даниленко та багато інших[2].

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]