Аксолотль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Аксолотль
Аксолотль
Аксолотль
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Земноводні (Amphibia)
Підклас: Безпанцерні (Lissamphibia)
Надряд: Батрахії (Batrachia)
Ряд: Хвостаті (Caudata)
Підряд: Salamandroidea
Родина: Амбістомові (Ambystomatidae)
Рід: Амбістома (Ambystoma)
Вид: Аксолотль
Біноміальна назва
Ambystoma mexicanum
Shaw & Nodder, 1798
Синоніми
Gyrinus mexicanus
Axolotes guttata
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Ambystoma mexicanum
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Ambystoma mexicanum
EOL logo.svg EOL: 1019571
ITIS logo.svg ITIS: 586244
IUCN logo.svg МСОП: 1095
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 8296

Аксоло́тль — неотенічна личинка амбістоми роду амбістома родини амбістомові. В природних умовах іноді не перетворюється на дорослу особину. Об'єкт лабораторних досліджень завдяки здатності до розвиненої регенерації.

Історія вивчення[ред. | ред. код]

Навколо класифікації аксолотлів і їх видової приналежності довгий час велись дискусії в науковому світі. Спочатку він вважався близьким родичем європейського протея. Хоча герпетологам давно були знайомі хвостаті земноводні — амбістоми, їх зв'язок з аксолотлями не припускався.

Лише на початку 19-го сторіччя відомий французький натураліст Жорж Кюв'є висловив думку про подібність аксолотлів з іншими личинками хвостатих земноводних, але все ж він відніс аксолотлів до зябрових земноводних. І тільки в 1884 р. німецький вчений Й.Кольман, ґрунтуючись на вивчення біології і розмноженні багатьох хвостатих амфібій, описав явище неотенії.

В 1864 р. у Францію з Мексики вперше були привезені живі аксолотлі.

В 1913 р. австрійські вчені Бабок і Лаумемберг застосували до аксолотля метод годування тиреоїдином (гормоном щитовидної залози). В результаті було штучно досягнуто перетворення аксолотля на амбістому.

Фізіологія[ред. | ред. код]

Статеві відмінності у аксолотлів (справа — самка, зліва — самець)

Аксолотлі формою тіла схожі з тритонами. Довжина від 16 до 40 см. Хвіст облямований шкіряною складкою-плавником. Зовнішні зябра зберігаються все життя. Кожна з трьох зябрових гілок по обидві сторони голови аксолотля, мають безліч маленьких шкіряних відростків. Голова у аксолотлів широка, трикутна, і ущільнюється від кінчика морди до зябер. Очі маленькі, здатні сприймати предмети на близькій відстані. Загалом, органи чуття у аксолотлів розвинені слабко. Рот хапального типу, здатний широко розкриватися. Голова аксолотля не повністю зростається з тулубом. Між головою і короткою шиєю містяться зяброві щілини.

Шийний відділ хребта представлений лише одним кільцевим хребцем тому голова аксолотлів напіврухома. Аксолотлі дихають не тільки зябрами, але і легенями, а повітря ковтають ротом. Кінцівки слабкі, п'ятипалого типу. На передніх кінцівках 4 пальці, п'ятий редукований, на задніх — п'ять. Боки розкреслені вертикальними борознами. Шкіра гола, слизиста з великою кількістю горбочків шкіряних залоз, що виділяють слиз. Забарвлення аксолотлів буває оливковим, білим, чорним.

Аксолотлям характерна неотенія — затримка онтогенезу на стадії, що передує дорослому стану, із надбанням здатності до статевого розмноження.

Розмноження[ред. | ред. код]

Аксолотлі до перетворення (у стадії личинки)

У аксолотлів наявні зовнішні відмінності між самцями і самками. В самця наявні припухлості біля анального отвору, самки зазвичай товстіші за самців. Як у амбістоми, у аксолотлів запліднення внутрішнє. Самець відкладає на дно водойми декілька сперматофор, а самка підбирає їх клоакою, а після запліднення відкладає ікру.

Аксолотлі здатні розмножуватись, попри стадію личинки. Якщо аксолотль потрапляє у глибоку водойму, то метаморфоза в амбістому не закінчується і він назавжди залишається личинкою. Це відбувається через недостатню активність щитовидної залози, що виробляє гормон тироксин.

Амбістоми після перетворення (дорослі особини)

Відомий експеримент Шарля Війстона, в якому самцеві тритона були пересаджені яєчники аксолотля, що прижилися і почали функціонувати. Яйцеклітини цього тритона були запліднені сперматозоїдами аксолотля і на світ з'явилися аксолотлі. Обернені операції — від тритона до аксолотля і від голчастого тритона до звичайного — результатів не давали.

Регенерація[ред. | ред. код]

Аксолотль має унікальні здатності до відновлення втрачених кінцівок, хвоста, пошкоджених внутрішніх органів і навіть частин головного мозку, тому ця тварина становить великий інтерес для вивчення процесів репаративної регенерації. Плюрипотентні клітини, котрі як ембріональні стовбурові клітини людини, мають природну здатність до морфогенезу (перетворення) у будь-яку клітину організму, при необхідності замінюючи втрачені клітини тканини.

Проте, здатності аксолотля до регенерації обмежені. Кінцівка не відновлюється, якщо її видалити разом з лопаткою і ключицею, до яких вона прикріплюється. Хвіст не відновлюється, якщо його відрізати біля самого кореня. Око не відновлюється, якщо його видалити цілком. Особини, що повністю пройшли метаморфозу в амбістому, втрачають здатність до регенерації.

Загроза вимирання та охорона[ред. | ред. код]

Популяція Ambystoma mexicanum в озері Xochimilco і в прилеглих каналах перебуває під серйозною загрозою у зв'язку з розвитком Мексики. Червона Книга відносить Ambystoma mexicanum до списку зникаючих з найвищої категорії ризику. Згідно з останніми спостереженнями кількість особин оцінюється в 700—1200 осіб в шести різних місцях водно-болотних угідь озера Xochimilco.

Заходи щодо захисту видів спрямовані в основному на підвищення актуальності озера Xochimilco для відновлення місць проживання видів.

Аксолотлі знаходяться під захистом уряду Мексики та контролем Конвенції про міжнародну торгівлю видами, що перебувають під загрозою зникнення.

Утримання[ред. | ред. код]

Утримування аксолотлів в акваріумі

Для утримання аксолотлів у неволі використовуються невеликі акваріуми, ємністю від 4—5 літрів на одну особину. Бажана аерація та фільтрація води, нейтральної за показником активності 7РН. Ці амфібії дуже вимогливі до якості і температури води та освітлення, полюбляють тінь і температуру 15—20 °C. Аксолотлі в той же час можуть витримувати зниження температури до 12 °C, лишаючись активними, але погано переживають перегрів. В акваріумі на дні поміщається пісок, який можна декорувати камінням і рослинами.

Харчуються мотилем, трубковиком звичайним, шматочками м'яса або риби. Аксолотлів можна утримувати великими групами, але не рекомендується поміщати в акваріум з рибами, оскільки риби часто пошкоджують зябра аксолотлів, відкушуючи їх шматки, а аксолотлі, в свою чергу, харчуються рибою. Їжу дають дрібно нарізаними шматочками, водячи пінцетом або паличкою перед самою мордою амфібії, щоб привернути її увагу. Якщо аксолотлі голодні, вони можуть відкушувати один одному лапи і зябра.

Годування аксолотля

Аксолотлі здатні відригувати шматки неперевареної їжі. Щоб очистити шлунок від невиведених відходів, вони ковтають маленькі камінці, які потім викидаються назовні через рот з налиплими на них відходами.

В мовах неволі аксолотлі можуть розмножуватися, попередньо розсаджених тварин відгодовують, а через деякий час пересаджують в нерестовик з чистою і прохолодною водою. Температура води повинна бути трохи нижча, ніж зазвичай. Як правило, в нерестовик поміщають одного самця і кілька самок. Нерест відбувається ввечері, після чого амфібій потрібно відсадити, а температуру в акваріумі підняти до 22 ° С. Через 2-3 тижні з'являються мальки, яких годують яєчним жовтком, дрібними дафніями та іншим кормом для молодняка.

Аксолотль у культурі[ред. | ред. код]

У деяких творах Френка Герберта згадується вигадана технологія клонування за допомогою «аксолотлевих чанів» (англ. axlotl/axolotl tanks)[1].

Аргентинський письменник Хуліо Кортасар написав оповідання «Аксолотль».

Джерела[ред. | ред. код]

  • Joachim Wistuba: Axolotl. 2. Auflage. Natur- und Tier-Verlag, Münster 2008, ISBN 978-3-86659-086-1.
  • Водяна іграшка ацтеків / Фьодоров К. // Таємниці XX століття — листопад 2012 р. — № 45 — с. 34-35.
  • Шмітц Зігфрід. Ваш тераріум. Утримання черепах, ящірок, тритонів, комах в домашніх умовах. / Пер. з нім. Є. Мухіної. — М: Акваріум, К: ФГУІППВ, 2003. — 118 с.

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]