Аксінін Олександр Дмитрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Аксінін
Аксінін.jpeg
Ім'я при народженні Олександр Дмитрович Аксінін
Дата народження 2 жовтня 1949(1949-10-02)
Місце народження Львів
Дата смерті 3 травня 1985(1985-05-03) (35 років)
Місце смерті Золочівський район, Львівська область
Громадянство СРСР СРСР
Навчання Львівський поліграфічний інститут ім. Івана Федорова
Сайт aksinin.com

Олекса́ндр Дми́трович Аксі́нін (* 2 жовтня 1949, Львів — † 3 травня 1985, Золочів, Львівська обл.) — художник-графік, жив і працював у Львові. Його називали "львівським Дюрером" за досконале володіння технікою офорту та прецизійне опрацьовування деталей [1], а також "Піранезі ХХ століття" за драматичні і бездоганні конструкції [2].

Біографія[ред.ред. код]

Народився в родині військового картографа Дмитра Петровича Аксініна (1927–2005) і Людмили Юхимівни (з дому Нестерова, 1923–2000), службовця Львівської залізниці. Бабця Олександра Михайлівна Нестерова (1886-1971) була репресована, і 1952 року, після 10 років перебування на засланні, переїхала до доньки до Львова. Саме вона, колишня вчителька російської мови й літератури, помітно вплинула на виховання і формування світогляду онука.

Протягом 1956-1966 років Олександр навчався в престижній середній школі № 52. Змалку хлопець виявляв нахили до художньої творчості. У 1963-1966 роках, паралельно з загальноосвітньою школою, відвідує вечірню художню школу. З того часу збереглося чимало його малюнків.

Згодом, протягом 1967-1972 років, Олександр навчався в Українському поліграфічному інституті ім. Івана Федорова на відділі "Графіка".

Від травня 1973 року рік служив у війську, спочатку в Бродах, пізніше — у Львові, куди був скерований для участі в художньому оформленні експозиції Музею військ Прикарпатського військового округу.

Протягом 1974-1977 років Аксінін працював художником-дизайнером у проектно-конструкторскому бюро Міністерства легкої промисловості. 1977 року назавжди покинув офіційну роботу, присвятившись винятково творчості як вільний художник.

1978 року одружився з Енґеліною (Ґелею) Буряковською (1944-1982), яка після навчання у Львівській консерваторії також присвятила себе вільній творчості - писала короткі оповідання, водночас під впливом Аксініна захопилася графікою.

Олександр і Ґеля були тісно пов’язані з андеґраундом Москви і Ленінґраду — з художниками, мистецтвознавцями, поетами, які творили поза межами офіційного мистецтва. Серед творчих однодумців Аксініна були Дмитро Прігов, Віктор Крівулін, Ілля Кабаков, Оскар Рабін, Едуард Гороховський, Генріх Сапґір. Зокрема, В.Крівулін на початку 1980-х років допоміг огранізувати кілька "квартирних" виставок Аксініна в Ленінґраді.

Аксінін також товаришував і тісно спілкувався з митцями країн Балтії, передусім, з естонським графіком Тинісом Вінтом, з яким його пов’язувало глибоке творче взаєморозуміння, а також зі Стасісом Ейдріґявичусом, Велло Вінном, Володимиром Макаренком та іншими митцями.

1981 року Аксінін написав свою лаконічну автобіографію для есею Віктора Крівуліна про творчість художника, де він свідомо протиставив свій внутрішній світ зовнішнім подіям, а факти біографії поєднав з власним художнім та метафізичним досвідом:

1949 року нібито російська людина народилася в нібито європейському місті Львові.
Православний.
1972 рік - диплом Поліграфічного інституту, за фахом графік.
1977 рік - 1-ше одкровення з супутнім відчуттям часу.
1981 рік - 2-ге одкровення з супутнім відчуттям вічності.
1979 рік - перша персональна виставка в Таллінні.
1981 рік - друга в Польщі.
Все.

3 травня 1985 року, повертаючись з Таллінна, Олександр Аксінін загинув у авіакатастрофі над Золочевом, що неподалік Львова.

Творчість[ред.ред. код]

На початку свого творчого шляху художник багато працював в техніках туші та акварелі. Перший свій офорт виконав 1974 року, відтак ця техніка стала для нього основною.

За своє коротке життя митець створив 343 офорти (в тому три незавершені), а також близько 200 робіт нетиражованої кольорової графіки - промальованих офортів, акварелей та робіт у змішаній техніці (гуаш, китайська туш, друкарська фарба). Відомі також п'ять живописних робіт майстра. Колір у творах Аксініна завжди виконував графічну, а не живописну функцію[3]. 27 томів щоденників художника за 1965–1985 роки містять понад 200 ескізів і велику кількість малюнків-ідей, яких вистачило б на багато років творчої діяльності [4].

За межами СРСР про Аксініна заговорили наприкінці 1970-х років, коли він отримав Почесну медаль на міжнародному бієнале "Малі форми графіки" в Лодзі (1979 року, вдруге – 1985 року). 1981 року екслібрис Аксініна, виконаний для бенедиктинського монастиря в Польщі, визнали найкращим на конкурсі, присвяченому 1500-річному ювілею св. Бенедикта.

Творчість Аксініна була дуже тісно пов’язана з літературою, яку читав художник та його оточення. Джонатан Свіфт, Федір Достоєвський, Франц Кафка, Хорхе Луїс Борхес і Велимир Хлєбников були для нього не меншими навчителями, ніж його улюблені художники – Ієронімус Босх, Пітер Брейгель, Альбрехт Дюрер, Пауль Клее, Мауріц Корнеліс Ешер, Джорджо де Кіріко та Казимир Малевич. Графічна спадщина художника містить серії офортів за мотивами "Аліси в Країні див" Льюїса Керрола (1976-1977) і "Мандр Гуллівера" Джонатана Свіфта (1977-1978), а також візуальну інтерпретацію гексаґрам старокитайської "Книги Перемін" (1984-1985). У цих серіях Аксінін нераз долучує текст до графічних композицій. Він "вводить у свої роботи предметний ряд, який символічно має відтворити не окрему частину тексту, а дати образ тексту загалом, служити знаком, матрицею ілюстрованого словесного твору".

Художник був обізнаний не лише зі світовою літературою, дослідженями з семіотики та культурології, але й з філософськими текстами (класичними – від Платона до Геґеля, і сучасними –зокрема, Романа Iнґардена, Едмунда Гуссерля, Мішеля Фуко) з не багатьох доступних у той час оглядових матеріалів і самвидаву. В щоденниках митця часто можна побачити і виписки з філософської літератури, і власні асоціації та роздуми з приводу співзвучних сентенцій, певних теоретичних постулатів. Ïх глибоке переосмислення на підставі власних уявлень, поєднання резонуючих концепцій з особистим розумінням, світовідчуттям і внутрішнім досвідом сформувало своєрідне інтроспективно-містичне мислення художника. Це мислення і виявлялося в художній практиці митця: проблематиці його творів, а також засобів осмислення і візуально-пластичній інтерпретації понять часу, простору, нескінченності тощо. Така концептуальна насиченість визначає особливу глибину його творів, викликає додатковий рівень інтелектуальних алюзій, образних та дискурсивних, завдяки вкрапленням тексту та зверненню до філософської проблематики.

Структура творів Аксініна багатошарова та багаторівнева, починаючи від зовнішнього візуально-пластичного ряду, який збагачують змісти і значення явних та прихованих знаків, символів і текстів. Все це підводить глядача не лише до сприйняття зовнішнього візуального, але й до розкриття внутрішнього змісту робіт, який зазвичай збагнути не так легко. Таке багатошарове занурення вимагає активної позиції глядача: глибина розуміння і сприйняття творів залежить від його готовності осмислити складну візуально-семантичну конструкцію практично кожної роботи художника. "Для уважного глядача, який захоче заглибитися в надзвичайний світ його творчості, це стане незвичайною інтелектуальною і емоційною пригодою".

Тиніс Вінт наголошував, що всі роботи Аксініна "мають закінчену і втілену конструкцію, доведену до іконної цільності. То́му, хто здатний осягнути таємницю їхнього задуму, вони готові відкрити змістовну суть своїх послань... Цифрові ритми центрального образу, композиційна динаміка, ієрархія смислових рівнів – код і основні правила гри у творчості Олександра Аксініна".

Від цього роботи художника не перетворюються на хитромудрі та вихолощені концептуальні структури, а навпаки, є глибоко емоційними, і, як писав близький друг Аксініна, мистецтвознавець Дмитро Шелест, "гранична відшліфованість техніки, філігранність лінії, найтонше опрацювання деталей, урочиста симетрія побудов, складність планових і перспективних рішень, рафінований контраст темного і світлого, ритмізація загального тонального рішення - ось характерні риси найкращих робіт О. Аксініна" [5].

Творчість Аксініна знайшла відображення і в наукових виданнях, насамперед у міждисциплінарному журналі "Симпозіум. Studia Humanitatis". У трьох випусках цього видання в розділі "In Memoriam" (вступний текст і редакція І. Введенського) опубліковано багато матеріалів: статті про творчість О. Аксініна, філософсько-естетичні тексти з його щоденників, спогади про життя художника [6].

Виставки[ред.ред. код]

В 2015 році серію офортів "Босхіана" було включено до постійної експозиції Арт-центру Ієронімуса Босха в м. Гертогенбос в Нідерландах.

Серія "Босхіана" в експозиції Арт-центру Ієронімуса Босха

Основні персональні виставки[ред.ред. код]

2014

2013

2012

2010

2009

2008

2006

  • "Олександр Аксінін. День Р.". Музей сучасного образотворчого мистецтва на Дмитровській, Ростов-на-Дону, Росія

2001

  • "Офорти Олександра Аксініна". Галерея Дзиґа, Львів, Україна (відео)

1992

  • Центральний будинок художника, Москва, Росія

1991

  • Музей українського мистецтва, Київ, Україна

1987

  • Музей українського мистецтва, Львів, Україна

1986

  • Художній салон, Таллінн, Естонія

1984

  • Галерея сучасного радянського мистецтва, Варшава, Польща

1981

  • Галерея Балуцка, Лодзь, Польща

1979

  • Державний художній інститут Естонії, Таллінн, Естонія

Повний список персональних і групових виставок вміщено на сайті художника.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ігор Клех. Між Ешером и Борхесом: Про виставку графіки Олександра Аксініна в ДЦСМ
  2. Михайло Соколов. Вільный онук чорного квадрату – про мистецтво Олександра Аксініна"
  3. Віктор Крівулін зазначав, що «присутність кольору створює ще один рівень зображення... і визначає в роботах Аксініна ще більшу глибину і багатовимірність ... Він використовує тільки дві кольорові гами - зелену і червону, колір різної інтенсивності і глибини, що є знаком певного стану роботи - холодного або теплого... Колір - ключ до емоційного стану роботи і мало пов'язаний з її формальною структурою. Один і той самий сюжет, відбитки з одного і того ж оригіналу можуть бути різнобарвні... Робота отримує «холодне» і «тепле» трактування - одна іншу доповнює; вони діють вже тим , що розміщені поруч, їхній художній ефект заснований на взаємодії і протиставленні» [1].
  4. Фрагменти з щоденників художника публікуються на сайті Мітец.
  5. Шелест Д. Доповідь на 39-му засіданні Білоруського клубу екслібрисистів, Мінск, 1978.
  6. І.Введенський зазначив, що "переходи від статичного відображення до динамічної медіальності, трансформація "класичного прямокутника" у найрізноманітніші форми і способи організації візуального простору, мінливість меж і рамок, контрастність співвідношень фігури і тла, органічний сплав повсякденної комунікативності і філософської універсальності, і, нарешті, майже "термоядерна" візуальна насиченість практично крихітних офортів - все це зумовило унікальність, неповторність і значущість творчості Олександра Аксініна" (Ігор Введенський. Візуальна філософія Олександра Аксініна. Симпозіум. Studia Humanitatis. Щорічний міждисциплінарний журнал, Ростов-на-Дону, 2005, вип. 2, част. 1.)

Посилання[ред.ред. код]

Відеоматеріали[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  1. Віктор Крівулін. Офорти Олександра Аксініна.
  2. Ігор Клех. Аксінін як культурний ворог.
  3. Олександр Тойбер. Аксінін — як відлуння світу // Галицька брама, Львів, 2001, №7 (79), липень, с.11.
  4. Ігор Введенський. Візуальна філософія Олександра Аксініна. Симпозіум. Studia Humanitatis. Щорічний міждисциплінарний журнал. Ростов-на-Дону, 2005, вип. 2, част. 1, с. 212-234.
  5. Ігор Введенський. Олександр Аксінін: репрезентація і рецепція. Симпозіум. Studia Humanitatis. Щорічний міждисциплінарний журнал. Ростов-на-Дону, 2006, вип. 3, с. 121-190.
  6. Ігор Введенський. Олександр Аксінін – 3: Поетика візуальностіі поетичний дискурс про візуальність. Симпозіум. Studia Humanitatis. Щорічний міждисциплінарний журнал. Ростов-на-Дону, 2008, вип. 5, с.188-218.
  7. Арт-візії: Мінько, Аксінін, Богуславський // Zbruch, 31.12.2014
  8. Гліб Вишеславский. Тотальный театр Олександра Аксініна