Аксінін Олександр Дмитрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Аксінін
Аксінін.jpeg
При народженні Олександр Дмитрович Аксінін
Народження 2 жовтня 1949(1949-10-02)
Львів, Українська РСР, СРСР
Смерть 3 травня 1985(1985-05-03) (35 років)
  Золочів, Львівська область, Українська РСР, СРСР
(авіакатастрофа[1])
Поховання
Країна СРСР СРСР
Жанр Графіка
Навчання Український поліграфічний інститут ім. Івана Федорова
Діяльність художник, графік
Сайт aksinin.com

Олекса́ндр Дми́трович Аксі́нін (2 жовтня 1949, Львів — 3 травня 1985, Золочівський район, Львівська область) — художник-графік, жив і працював у Львові. Його називали «львівським Дюрером» за досконале володіння технікою офорта та прецизне опрацьовування деталей[2], а також «Піранезі ХХ століття» за драматичні і бездоганні конструкції[3].

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в родині військового картографа Дмитра Петровича Аксініна (1927—2005) і Людмили Юхимівни (дівоче призвіще — Нестерова, 1923—2000), працівниці Львівської залізниці. Його бабуся Олександра Михайлівна Нестерова (1886—1971) була репресована, і 1952 року, після 10 років перебування на засланні, переїхала до доньки у Львів. Саме вона, колишня вчителька російської мови й літератури, помітно вплинула на виховання й освіту онука.

Протягом 1956—1966 років Олександр навчався в престижній львівській середній школі № 52. Вже змалку проявилося його художнє обдарування. Впродовж 1963—1966 років, паралельно з загальноосвітньою школою, він відвідував вечірню художню школу; з того часу збереглося чимало його малюнків.

1967—1972 роки навчання в Українському поліграфічному інституті ім. Івана Федорова на відділі «Графіка». Після закінчення інституту і до призову в армію декілька місяців працював художнім редактором у Львівському обласному управлінні у справах видавництв, поліграфії і книжкової торгівлі.

З травня 1973 року по травень 1974 року відбував війскову службу, спочатку у Бродах, пізніше — у Львові, куди його скеровали для участі в художньому оформленні експозиції Музею військ Прикарпатського військового округу.

З 1974 року Аксінін працював художником-дизайнером у проектно-конструкторскому бюро Міністерства легкої промисловості. У 1977 році назавжди покинув офіційну роботу, присвятивши себе винятково творчості як вільний художник. Помешкання Аксініна і його дружини, письменниці і художниці Енґеліни (Ґелі) Буряковської (1944—1982), стало одним із центрів львівського неформального мистецтва, де проводилися і перші «квартирні» виставки.

Олександр і Ґеля були тісно пов'язані з андеґраундом Москви і Ленінґрада — з художниками, мистецтвознавцями, поетами, які творили поза межами офіційного мистецтва. Серед творчих однодумців Аксініна були Дмітрій Прігов, Віктор Крівулін, Ілля Кабаков, Оскар Рабін, Едуард Гороховський, Всеволод Некрасов, Генріх Сапґір.

Аксінін також товаришував і тісно спілкувався з митцями країн Балтії, передусім, з естонським графіком Тинісом Вінтом, з яким його пов'язувало глибоке творче порозуміння[4], а також зі Стасісом Ейдригевичусом, Велло Вінном, Маре Вінт, Володимиром Макаренком. Аксінін також підтримував зв'язки з польськими художниками– Станіславом Фіялковським, Анджеєм Струмілло, Войцехом Якубовським.

1981 року Аксінін написав свою лаконічну автобіографію для статті Віктора Крівуліна [3], де він свідомо протиставив свій внутрішній світ зовнішнім подіям, а факти біографії поєднав з власним художнім та метафізичним досвідом:

1949 року начебто російська людина народилася в начебто європейському місті Львові.
Православний.
1972 рік — диплом Поліграфічного інституту, за фахом графік.
1977 рік — 1-ше одкровення з супутнім відчуттям часу.
1981 рік — 2-ге одкровення з супутнім відчуттям вічності.
1979 рік — перша персональна виставка в Таллінні.
1981 рік — друга в Польщі.
Все.

.

Роботи О. Аксініна знаходяться в музейних і публічних зібраннях, а також приватних колекціях багатьох країн світу[5]. 2015 року серію офортів «Босхіана» включили до постійної експозиції Арт-центру Ієронімуса Босха в м. Гертогенбос в Нідерландах.

Серія «Босхіана» в експозиції Арт-центру Ієронімуса Босха

Офорти Аксініна двічі нагороджені (у 1979 і 1985 роках) Почесними медалями міжнародного бієнале «Малі форми графіки» в Лодзі. 1981 року екслібрис Аксініна, виконаний для бібліотеки Любіньського Абатства ордена бенедиктинців в Польщі визнали найкращим на конкурсі, присвяченому 1500-річному ювілею св. Бенедикта. У 1990 році О. Аксініна нагородили спеціальною почесною нагородою жюрі міжнародного бієнале графіки «Інтердрук ’90» у Львові.

3 травня 1985 року, повертаючись з Таллінна, Олександр Аксінін загинув в авіакатастрофі над Золочевом недалік Львова[6]. Похований на Янівському цвинтарі .

Творчість[ред. | ред. код]

Художник починав з малюнків аквареллю і тушшю, ксерокопіював і розфарбовував свої чорно-білі малюнки. Перший офорт виконав у 1974 році і надалі ця техніка стала для нього основною.

Митець створив 343 офорти (не враховуючи великої кількості варіантів їх друку й оформлення), близько 200 аркушів нетиражної графіки (малюнків аквареллю, тушшю і гуашшю, в тому числі виконаних на відбитках офортів), і п'ять живописних робіт. Колір у творах Аксініна завжди виконував графічну, а не живописну функцію[7]. 27 томів щоденників художника за 1965—1985 роки містять понад 200 ескізів і велику кількість малюнків-ідей, яких вистачило б на багато років творчої діяльності[8]. Тетяна Білінська-Сіпер, близька подруга і архівістка творчості О. Аксініна, зберегла й впорядкувала його мистецьку спадщину та особистий архів.

Творчість Аксініна була дуже тісно пов'язана з літературою, яку читав художник та його оточення. Джонатан Свіфт, Федір Достоєвський, Франц Кафка, Хорхе Луїс Борхес і Велимир Хлєбников були для нього не меншими вчителями, ніж його улюблені художники — Ієронімус Босх, Пітер Брейгель, Альбрехт Дюрер, Пауль Клее, Мауріц Корнеліс Ешер, Джорджо де Кіріко та Казимир Малевич. Графічна спадщина художника містить серії офортів за мотивами «Аліси в Країні див» Льюїса Керрола (1976—1977) і «Мандрів Гуллівера» Джонатана Свіфта (1977—1978), а також візуальну інтерпретацію гексаґрам старокитайської «Книги Змін» (1984—1985). У цих серіях Аксінін часто перетворює тексти в частину зображення. Він «вводить у свої роботи предметний ряд, який символічно має відтворити не окрему частину тексту, а дати образ тексту загалом, служити знаком, матрицею ілюстрованого словесного твору» [3].

Художник був обізнаний не лише зі світовою літературою, дослідженями з семіотики та культурології, але й з філософськими текстами (класичними — від Платона до Геґеля, і сучасними — зокрема, Романа Інгардена, Едмунда Гуссерля, Мішеля Фуко) з не багатьох доступних у той час оглядових матеріалів і самвидаву. В щоденниках митця часто можна побачити і виписки з філософської літератури, і власні асоціації та роздуми з приводу співзвучних сентенцій, певних теоретичних постулатів. Ïх глибоке переосмислення на підставі власних уявлень, поєднання резонуючих концепцій з особистим розумінням, світовідчуттям і внутрішнім досвідом сформувало своєрідне інтроспективно-містичне мислення художника. Це мислення і виявлялося в художній практиці митця: проблематиці його творів, а також засобів осмислення і візуально-пластичній інтерпретації понять часу, простору, нескінченності тощо. Така концептуальна насиченість визначає особливу глибину його творів, викликає додатковий рівень інтелектуальних алюзій, образних та дискурсивних, завдяки вкрапленням тексту та зверненню до філософської проблематики.

Структура творів Аксініна багатошарова й багаторівнева, починаючи від зовнішнього візуально-пластичного ряду, який збагачують змісти і значення явних та прихованих знаків, символів та текстів. Усе це підводить глядача не лише до сприйняття зовнішнього візуального, але й до розкриття внутрішнього змісту робіт, який зазвичай збагнути не так легко. Таке багатошарове занурення вимагає від глядача активної позиції: глибина розуміння і сприйняття творів залежить від його готовності осмислити складну візуально-семантичну конструкцію практично кожної роботи художника. «Для уважного глядача, який захоче заглибитись в надзвичайний світ його творчості, це стане незвичайною інтелектуальною і емоційною пригодою» [5].

Тиніс Вінт наголошував, що всі роботи Аксініна «мають закінчену і втілену конструкцію, доведену до іконної ясності. То́му, хто здатний осягнути таємницю їхнього задуму, вони готові відкрити змістовну суть своїх послань… Цифрові ритми центрального образу, композиційна динаміка, ієрархія сенсових рівнів — код і основні правила гри у творчості Олександра Аксініна» [6].

При цьому роботи художника не перетворюються на умоглядні та вихолощені концептуальні структури, а навпаки, є візуально «повнокровними», їх образотворча площина ґрунтується на особливій побудові простору та своєрідному представленні предметної дійсності[9]. Характеризуючи візуальні особливості кращих робіт О. Аксініна, мистецтвознавець Дмитро Шелест відзначав такі характерні риси як «філігранність лінії, якнайтонше опрацювання деталей, урочиста симетрія побудов, складність планових і перспективних рішень, рафінований контраст темного і світлого, ритмізація загального тонального рішення» [8].

Творчості Аксініна присвячена низка досліджень і статей в наукових виданнях[10], насамперед, у міждисциплінарному журналі «Симпозіум. Studia Humanitatis». У трьох випусках цього видання в розділі «In Memoriam» (вступний текст і редакція І. Введенського) опубліковано багато матеріалів: статті про творчість О. Аксініна, філософсько-естетичні тексти з його щоденників, спогади про життя художника[11].

Виставки[ред. | ред. код]

З 1974 року Аксінін брав участь у групових виставках; 1979 року його перша персональна виставка була організована в Таллінні за сприяння художника Т. Вінта. На початку 1980-х поет В. Кривулін допоміг провести кілька «квартирних» виставок художника в Ленінграді і Москві. Докладний опис усіх персональних і групових виставок вміщений на сайті художника.

Основні персональні виставки[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. https://uk.wikipedia.org/wiki/Зіткнення_під_Золочевом
  2. Ігор Клех. Між Ешером и Борхесом: Про виставку графіки Олександра Аксініна в ДЦСМ [1].
  3. Михайло Соколов. Вільный онук чорного квадрату — про мистецтво Олександра Аксініна [2].
  4. Аксінін брав участь в роботі арт-групи Studio 22, лідером якої був Т. Винт.
  5. Інформація про знаходження робіт Аксініна у зібраннях.
  6. Похований на 64 полі Янівського цвинтаря.
  7. Віктор Крівулін зазначав, що «присутність кольору створює ще один рівень зображення… і визначає в роботах Аксініна ще більшу глибину і багатовимірність … Він використовує тільки дві кольорові гами — зелену і червону, колір різної інтенсивності і глибини, що є знаком певного стану роботи — холодного або теплого… Колір — ключ до емоційного стану роботи і мало пов'язаний з її формальною структурою. Один і той самий сюжет, відбитки з одного й того ж оригіналу можуть бути різнобарвні… Робота отримує „холодне“ і „тепле“ трактування — одна іншу доповнює; вони діють вже тим, що розміщені поруч, їхній художній ефект заснований на взаємодії і протиставленні» [3].
  8. Фрагменти з щоденників художника опубліковані у двотомнику Л. Ілюхіної «Час і Вічність Олександра Аксініна» [4] та на сайті митця.
  9. «Якщо при організації образотворчої площини цілком очевидне володіння Аксініним стандартними прийомами композиції і перспективи, хоча він використовує їх своєрідно, відштовхуючись від них, але не переслідуючи мети створити ілюзію впізнаваного, а радше демонструючи штучний формальний характер образотворчих засобів, граючись з нашим очікуванням, отриманим в результаті візуального виховання, то при зображенні предметної реальності він старанно уникає прийомів академічної школи зображення предметів і персон, хоча і обізнаний з ними» [7].
  10. Розділ статей про Аксініна на сайті художника.
  11. І.Введенський зазначав, що «трансформація "класичного прямокутника" у найрізноманітніші форми і способи організації візуального простору, мінливість меж та рамок, контрастність співвідношень фігури і тла, органічний сплав повсякденної комунікативності й філософської універсальності, та, нарешті, майже "термоядерна" візуальна насиченість практично крихітних офортів — усе це зумовило унікальність, неповторність і значущість творчості Олександра Аксініна» [9].

Література[ред. | ред. код]

  1. Ігор Клех. Між Ешером и Борхесом: Про виставку графіки Олександра Аксініна в ДЦСМ. 2011
  2. Михайло Соколов. Вільный онук чорного квадрату — про мистецтво Олександра Аксініна. 2011
  3. Віктор Крівулін. Офорти Олександра Аксініна. 1982
  4. Любов Ильюхіна (автор проекту й упорядник). Час і Вічність Олександра Аксініна (у 2-х томах). Аукціонний дім «Дукат» . Київ, 2017
  5. Гжегож Матушак. Світ за Олександром Аксініним. 2011
  6. Тиніс Вінт. Аксінін. 1992
  7. Олександр Тойбер. Аксінін — як відлуння світу // [https://issuu.com/shur-git/docs/g-brama Галицька Брама, Львів, 2001, № 7 (79), липень, с.11.
  8. Дмитро Шелест. Доповідь про офорти Аксініна на 39-му засіданні Білоруського клубу екслібрисистів. 1978
  9. Ігор Введенський. Візуальна філософія Олександра Аксініна. Симпозіум. Studia Humanitatis. Щорічний міждисциплінарний журнал. Ростов-на-Дону, 2005, вип. 2, част. 1, с. 212—234.
  10. Арт-візії: Мінько, Аксінін, Богуславський // Zbruch, 31.12.2014
  11. Гліб Вишеславский. Тотальный театр Олександра Аксініна

Посилання[ред. | ред. код]

Відеоматеріали[ред. | ред. код]