Акула блакитна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Акула блакитна
Акула блакитна
Акула блакитна
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Підцарство: Справжні багатоклітинні (Eumetazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Надклас: Щелепні (Gnathostomata)
Клас: Хрящові риби (Chondrichthyes)
Підклас: Пластинозяброві (Elasmobranchii)
Надряд: Акули (Selachimorpha)
Ряд: Кархариноподібні (Carcharhiniformes)
Родина: Сірі акули (Carcharhinidae)
Рід: Блакитна акула (Prionace)
Cantor, 1849
Вид: Акула блакитна
Біноміальна назва
Prionace glauca
Linnaeus, 1758
Поширення блакитної акули
Поширення блакитної акули
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Prionace glauca
EOL: 206724
ITIS logo.jpg ITIS: 160424
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 7815
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Prionace glauca

Акула блакитна (Prionace glauca) — єдиний вид акул монотипового роду Блакитна акула (Prionace), родини Сірі акули (Carcharhinidae). Інші назви «синя акула», «мокой».

Опис[ред.ред. код]

Загальна довжина цієї акули досягає 3,8 м, з вагою біля 200 кг. Голова подовжена. Морда вузька. Очі помірно великі, округлі, наділені мигальною перетинкою. Є 5 пар недовгих зябрових щілин. У ніздрів є невелика канавка і носові клапани — маленькі шкірні складки. Зуби верхньої щелепи майже трикутні, із звуженою верхівкою та та пилковими краями. На нижній щелепі — зуби шилоподібні, трохи увігнуті всередину пащі. Тіло тонке, струнке. Грудні плавці довгі та вузькі, серпоподібної форми. Перший спинний плавець починається у каудального краю грудних плавців. Гребінь між спинними плавцями відсутній. Перший плавець більше другого. У основі хвоста є невеликі нарости. Хвостове стебло довге, стиснуте з боків, без кіля, з поперечною виїмкою перед хвостовим плавцем. Верхня лопать хвостового плавця набагато більше нижньої лопаті, з виїмкою на кінчику, що утворює «вимпел-прапорець».

Її спина має синій з відтінками сірого колір, який може варіювати від темного, майже чорного, до блакитного (звідси походить назва цієї акули). З боків тулуба забарвлення поступово переходить у світле, майже біле на череві.

Спосіб життя[ред.ред. код]

Відноситься до океанічних, хоча і трапляється іноді біля берегів. Найчастіше мешкає при температурі 10-15 °C і згідно з цим в прогрітих водах тропіків тримається не у поверхні, а на деякій глибині — до 300 м. Ця порівняно малорухома акула абсолютно змінюється при вигляді їжі. Живиться рибою (тунець, скумбрія, оселедцеві) і головоногими молюсками, переважно кальмарами. Також будь-якою іншою здобиччю, яку може відшукати. Іноді акула протягом тривалого часу супроводжує судна, що повільно пливуть, поїдаючи корабельні відходи.

Це живородна риба. Статева зрілість настає у 4—6 років. Кількість ембріонів може сильно варіювати — від 4 до 135 особин. Вагітність триває від 9 до 12 місяців. Довжина акулят при народженні становить близько 30 см. Райони розмноження цієї акули перебувають за межами тропічної зони (зокрема, на південний захід від Великої Британії). В Адріатичному морі між Пунта-дела-Маестра та Ріміні знаходиться одна з найбільших областей розмноження цих акул. Тут дуже часто можна зустріти велике число вагітних самиць і невеликих акулят, які живляться молодими рибами.

Розповсюдження[ред.ред. код]

Акула блакитна є океанічним та епіпелагічним видом, який зустрічається скрізь в помірних та тропічних водах від поверхні до глибини 350 метрів[1]. У помірних морях сині акули наближаються до берега, де їх можуть спостерігати дайвери, в той час як в тропічних водах вони віддають перевагу великій глибині. Ареал синіх акул поширюється від Норвегії на півночі до Чилі на півдні. Сині акули трапляються біля берегів всіх континентів, крім Антарктиди. Найбільша концентрація цього виду в Тихому океані спостерігається між 20° і 50° північної широти, але чисельність схильна до сильних сезонних коливань. У тропіках ці акули рівномірно розподіляються між 20° пн. ш. та 20° пд. ш. Вони віддають перевагу температурному діапазону 7 — 16° C, але витримують температуру 21° C і вище. Є дані про регулярні міграції у водах Атлантики, що відбуваються за годинниковою стрілкою в межах течій[2].

Акула й людина[ред.ред. код]

Вважається небезпечною, але достовірних випадків її нападу на людину майже немає. Під час оброблення китів, убитих в районі проживання цього виду, акули нерідко наближаються і жадібно пожирають їстівні шматки.

Блакитні акули мають невелике промислове значення і в деяких країнах, зокрема в Японії, вживаються в їжу. Багато гине у рибацьких тенетах. Водночас це найпоширеніший у світі вид акул, що добуваються рибалками-спортсменами. М'ясо цієї акули вважається одним з найцінніших в гастрономічному відношенні серед інших видів акул. Воно майже позбавлене аміачного запаху, ніжне і може використовуватися в їжу в свіжому, сушеному, копченому вигляді.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Froese, Rainer, and Daniel Pauly, eds. (2006). Prionace glauca in FishBase. 9 2006 version.
  2. Compagno, Leonard J.V. 2. Carcharhiniformes // FAO species catalogue. — Rome : Food and Agricultural Organization of the United Nations, 1984. — P. 455–457. — ISBN 92-5-101383-7.

Джерела[ред.ред. код]

  • Angela P., Angela A., Recchi A.L., Squali, Mondadori, 1995. ISBN 88-04-42907-0
  • Kuno Sch. Steuben, Gerhard Krefft: Die Haie der Sieben Meere — Arten, Fangweise und sportlicher Fang, Paul Parey Verlag Hamburg und Berlin, 1989 (ISBN 3-490-44314-4)