Акулов Іван Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Іван Акулов
рос. Акулов Иван Алексеевич
Akulov ia.jpg
Іван Акулов
Народився 12 (24) квітня 1888(1888-04-24)
Петербург, Російська імперія
Помер 29 жовтня 1937(1937-10-29) (49 років)
Москва, РРФСР, СРСР
розстріл
Підданство Flag of Russia.svg Російська імперія
Громадянство СРСР СРСР
Національність росіянин
Діяльність юриспруденція
Alma mater Петербурзька торгово-промислова школа
Членство Центральний Комітет Комуністичної партії Радянського Союзу
Посада генеральний прокурор СРСР
Термін 1933—1935
Попередник Курський Дмитро Іванович
Наступник Вишинський Андрій
Партія ВКП(б)
Батько Іван Акулов

Іва́н Олексі́йович Аку́лов (рос. Иван Алексеевич Акулов, 12 [24] квітня 1888(18880424), Петербург, Російська імперія — 30 жовтня 1937, Москва, РРФСР, СРСР) — радянський партійний і державний діяч, секретар ЦК КП(б)У. Один з організаторів масових репресій в СРСР. Член Центральної Контрольної Комісії ВКП(б) у квітні 1923 — грудні 1925 р. і липні 1930 — січні 1934 р. Член ЦК ВКП(б) у грудні 1927 — червні 1930 р. Член Комісії партійного контролю при ЦК ВКП(б) у лютому 1934 — липні 1937 р. Член Організаційного бюро ЦК ВКП(б) у липні 1930 — жовтні 1932 р. Член Центральної Контрольної Комісії КП(б)У в травні 1924 — грудні 1925. Член ЦК КП(б)У в грудні 1925 — червні 1930 р. і жовтні 1932 — січні 1934. Член Організаційного бюро ЦК КП(б)У в листопаді 1927 — березні 1928 р. і жовтні 1932 — листопаді 1933 р. Член Політичного бюро ЦК КП(б)У в березні 1928 — листопаді 1929 р. і жовтні 1932 — листопаді 1933.

Жертва Сталінського терору.

Життєпис[ред.ред. код]

Марка СРСР на честь Акулова

Народився у Санкт-Петербурзі в родині дрібного торговця. У ранньому віці втратив батька, виховувався у притулку.

У 1905 з відзнакою закінчив Петербурзьку торгово-промислову школу. Працював канцеляристом у редакції петербурзької «Торгово-промышленной газеты».

Член РСДРП(б) з 1907.

У 1908 заарештований та після шестимісячного слідства засуджений на рік ув'язнення в фортеці «Хрести». Після виходу на волю вів революційну роботу в Санкт-Петербурзі. Працював секретарем правління профспілки робітників-металістів. З 1912 року — член Петербурзького комітету РСДРП(б). У 1913 двічі заарештований та висланий у Самарську губернію.

У 1915 переїхав до Виборга, де продовжив революційну діяльність.

Після Лютневої революції 1917 року проводив революційну діяльність в Новгородській губернії, був членом Виборзької військової організації РСДРП(б).

У грудні 1917 — січні 1918 — секретар Єкатеринбурзького комітету РСДРП(б). У січні — травні 1918 — секретар Уральського обласного комітету РКП(б). У травні — серпні 1918 — начальник (комісар) постачання Челябінсько-Златоустівського фронту РСЧА.

У жовтні — грудні 1918 — голова В'ятського губернського комітету РКП(б), у листопаді 1918 — січні 1919 — голова виконавчого комітету В'ятської губернської ради.

У лютому 1919 — серпні 1920 — голова Оренбурзького губернського комітету РКП(б). У серпні 1920 — січні 1921 — відповідальний секретар Киргизького обласного бюро РКП(б).

З січня 1921 працював секретарем Революційного комітету Криму. У березні — листопаді 1921 — відповідальний секретар Кримського обласного комітету РКП(б).

У 1922—1925 — голова Донецької губернської Спілки гірників. У 1922—1927 — член Президії ЦК Спілки гірників. У 1925—1927 — голова Всеукраїнської Спілки гірників.

У 1927—1929 — голова Всеукраїнської ради професійних спілок.

У червні 1929 — травні 1930 — 2-й секретар ВЦРПС.

У грудні 1929 — липні 1931 — заступник народного комісара робітничо-селянської інспекції (РСІ) СРСР та член Президії Центральної Контрольної Комісії ВКП(б).

У липні 1931 — жовтні 1932 — 1-й заступник голови Об'єднаного державного політичного управління (ОДПУ) при РНК СРСР.

20 вересня 1932 — 18 вересня 1933 — 1-й секретар Донецького обласного комітету КП(б)У. Одночасно, з 12 жовтня 1932 до 22 листопада 1933 — секретар ЦК КП(б)У по Донбасу.

20 червня 1933 — 3 березня 1935 — прокурор СРСР.

3 березня 1935 — 9 липня 1937 — секретар Президії ЦВК СРСР.

23 липня 1937заарештований, 29 жовтня 1937 військовою колегією Верховного суду СРСР під головуванням Василя Ульріха засуджений до розстрілу за звинуваченням в участі в контрреволюційній військовій змові. Вирок було виконано наступного дня, 30 жовтня 1937 р.

Реабілітований військовою колегією Верховного суду СРСР 18 грудня 1954, відновлений у партії КПК при ЦК КПРС 27 травня 1955.

Джерела[ред.ред. код]

  • Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Акулов Иван Алексеевич // БСЭ. — 3-е изд. — М., 1970. — Т. 1. — С. 364–365.
  • Акулов Иван Алексеевич // Известия ЦК КПСС. — 1990. — № 7. — С. 82.
  • Акулов Іван Олексійович // Рад. енцикл. історії України. — К., 1969. — Т. 1. — С. 43.
  • Акулов Іван Олексійович // УРЕ. — К., 1959. — Т. 1. — С. 147.
  • Акулов Иван Алексеевич // УСЭ. — К., 1978. — Т. 1. — С. 116.
  • Блинов А. С. Иван Акулов / А. С. Блинов. — М.: Политиздат, 1967. — 79 с.: ил.
  • Голубова А. Был настоящим большевиком: К 100-летию со дня рождения И. А. Акулова / А. Голубова // Рабочая газ. — 1988. — 12 апр.
  • Заставская Н. С большевистской закалкой: 100 лет со дня рождения И. А. Акулова / Н. Заставская // Веч. Донецк. — 1988. — 18 апр.
  • Левін В. С. Боєць ленінського гарту / В. С. Левін // Укр. іст. журн. — 1978. — № 3. — С. 119–124.
  • Михайлов В. Человек долга и чести / В. Михайлов // Правда Украины. — 1988. — 12 апр.
  • Парсенюк Б. Сталінські губернатори: І. О. Акулов / Б. Парсенюк // Донеччина. — 2002. — 10 жовт.
  • Парсенюк Б. Червоні губернатори / Б. Парсенюк // Схід. часопис. — 1995. — 12-18 серп.; 22 серп. — 1 верес.
  • Ясенов Е. Наша область начиналась на бумаге / Е. Ясенов // Золотой Скиф. — 2002. — № 1. — С. 67.

Посилання[ред.ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Акулов Іван Олексійович