Акулов Іван Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іван Акулов
рос. Акулов Иван Алексеевич
Akulov ia.jpg

Іван Акулов
Народився 12 (24) квітня 1888(1888-04-24)
Петербург, Російська імперія
Помер 29 жовтня 1937(1937-10-29) (49 років)
Москва, РРФСР, СРСР
розстріл
Підданство Flag of Russia.svg Російська імперія
Громадянство СРСР СРСР
Національність росіянин
Діяльність юриспруденція
Alma mater Петербурзька торгово-промислова школа
Посада генеральний прокурор СРСР
Термін 1933—1935
Попередник Курський Дмитро Іванович
Наступник Вишинський Андрій
Партія ВКП(б)
Батько Іван Акулов
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Іва́н Олексі́йович Аку́лов (рос. Иван Алексеевич Акулов, 12 [24] квітня 1888(18880424), Петербург, Російська імперія — 30 жовтня 1937, Москва, РРФСР, СРСР) — радянський партійний і державний діяч, секретар ЦК КП(б)У. Один з організаторів масових репресій в СРСР. Член Центральної Контрольної Комісії ВКП(б) у квітні 1923 — грудні 1925 р. і липні 1930 — січні 1934 р. Член ЦК ВКП(б) у грудні 1927 — червні 1930 р. Член Комісії партійного контролю при ЦК ВКП(б) у лютому 1934 — липні 1937 р. Член Організаційного бюро ЦК ВКП(б) у липні 1930 — жовтні 1932 р. Член Центральної Контрольної Комісії КП(б)У в травні 1924 — грудні 1925. Член ЦК КП(б)У в грудні 1925 — червні 1930 р. і жовтні 1932 — січні 1934. Член Організаційного бюро ЦК КП(б)У в листопаді 1927 — березні 1928 р. і жовтні 1932 — листопаді 1933 р. Член Політичного бюро ЦК КП(б)У в березні 1928 — листопаді 1929 р. і жовтні 1932 — листопаді 1933.

Жертва Сталінського терору.

Життєпис[ред.ред. код]

Марка СРСР на честь Акулова

Народився у Санкт-Петербурзі в родині дрібного торговця. У ранньому віці втратив батька, виховувався у притулку.

У 1905 з відзнакою закінчив Петербурзьку торгово-промислову школу. Працював канцеляристом у редакції петербурзької «Торгово-промышленной газеты».

Член РСДРП(б) з 1907.

У 1908 заарештований та після шестимісячного слідства засуджений на рік ув'язнення в фортеці «Хрести». Після виходу на волю вів революційну роботу в Санкт-Петербурзі. Працював секретарем правління профспілки робітників-металістів. З 1912 року — член Петербурзького комітету РСДРП(б). У 1913 двічі заарештований та висланий у Самарську губернію.

У 1915 переїхав до Виборга, де продовжив революційну діяльність.

Після Лютневої революції 1917 року проводив революційну діяльність в Новгородській губернії, був членом Виборзької військової організації РСДРП(б).

У грудні 1917 — січні 1918 — секретар Єкатеринбурзького комітету РСДРП(б). У січні — травні 1918 — секретар Уральського обласного комітету РКП(б). У травні — серпні 1918 — начальник (комісар) постачання Челябінсько-Златоустівського фронту РСЧА.

У жовтні — грудні 1918 — голова В'ятського губернського комітету РКП(б), у листопаді 1918 — січні 1919 — голова виконавчого комітету В'ятської губернської ради.

У лютому 1919 — серпні 1920 — голова Оренбурзького губернського комітету РКП(б). У серпні 1920 — січні 1921 — відповідальний секретар Киргизького обласного бюро РКП(б).

З січня 1921 працював секретарем Революційного комітету Криму. У березні — листопаді 1921 — відповідальний секретар Кримського обласного комітету РКП(б).

У 1922—1925 — голова Донецької губернської Спілки гірників. У 1922—1927 — член Президії ЦК Спілки гірників. У 1925—1927 — голова Всеукраїнської Спілки гірників.

У 1927—1929 — голова Всеукраїнської ради професійних спілок.

У червні 1929 — травні 1930 — 2-й секретар ВЦРПС.

У грудні 1929 — липні 1931 — заступник народного комісара робітничо-селянської інспекції (РСІ) СРСР та член Президії Центральної Контрольної Комісії ВКП(б).

У липні 1931 — жовтні 1932 — 1-й заступник голови Об'єднаного державного політичного управління (ОДПУ) при РНК СРСР.

20 вересня 1932 — 18 вересня 1933 — 1-й секретар Донецького обласного комітету КП(б)У. Одночасно, з 12 жовтня 1932 до 22 листопада 1933 — секретар ЦК КП(б)У по Донбасу.

20 червня 1933 — 3 березня 1935 — прокурор СРСР.

3 березня 1935 — 9 липня 1937 — секретар Президії ЦВК СРСР.

23 липня 1937заарештований, 29 жовтня 1937 військовою колегією Верховного суду СРСР під головуванням Василя Ульріха засуджений до розстрілу за звинуваченням в участі в контрреволюційній військовій змові. Вирок було виконано наступного дня, 30 жовтня 1937 р.

Реабілітований військовою колегією Верховного суду СРСР 18 грудня 1954, відновлений у партії КПК при ЦК КПРС 27 травня 1955.

Джерела[ред.ред. код]

  • Українська радянська енциклопедія : у 12-ти т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Акулов Иван Алексеевич // БСЭ. — 3-е изд. — М., 1970. — Т. 1. — С. 364–365.
  • Акулов Иван Алексеевич // Известия ЦК КПСС. — 1990. — № 7. — С. 82.
  • Акулов Іван Олексійович // Рад. енцикл. історії України. — К., 1969. — Т. 1. — С. 43.
  • Акулов Іван Олексійович // УРЕ. — К., 1959. — Т. 1. — С. 147.
  • Акулов Иван Алексеевич // УСЭ. — К., 1978. — Т. 1. — С. 116.
  • Блинов А. С. Иван Акулов / А. С. Блинов. — М.: Политиздат, 1967. — 79 с.: ил.
  • Голубова А. Был настоящим большевиком: К 100-летию со дня рождения И. А. Акулова / А. Голубова // Рабочая газ. — 1988. — 12 апр.
  • Заставская Н. С большевистской закалкой: 100 лет со дня рождения И. А. Акулова / Н. Заставская // Веч. Донецк. — 1988. — 18 апр.
  • Левін В. С. Боєць ленінського гарту / В. С. Левін // Укр. іст. журн. — 1978. — № 3. — С. 119–124.
  • Михайлов В. Человек долга и чести / В. Михайлов // Правда Украины. — 1988. — 12 апр.
  • Парсенюк Б. Сталінські губернатори: І. О. Акулов / Б. Парсенюк // Донеччина. — 2002. — 10 жовт.
  • Парсенюк Б. Червоні губернатори / Б. Парсенюк // Схід. часопис. — 1995. — 12-18 серп.; 22 серп. — 1 верес.
  • Ясенов Е. Наша область начиналась на бумаге / Е. Ясенов // Золотой Скиф. — 2002. — № 1. — С. 67.

Посилання[ред.ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Акулов Іван Олексійович