Акуляче м'ясо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Поперечний розріз м'яса акули
М'ясо акули в супермаркеті в Японії
Ферментоване[en] акуляче мясо

Акуляче м'ясо — морепродукт, що складаються з плоті акул. Перші згадки в літературі про споживання його людиною датуються IV століття нашої ери.[1] Для вживання людиною у їжу виловлюють оселедцеву акулу атлантичну, Isurus, сірі акули та акулу-лисицю.[1] Акуляче м'ясо популярне в Азії, де його часто вживають у в'яленому, копченому або засоленому вигляді.[2] М'ясо акули регулярно споживають у Скандинавії, Японії, Австралії, частині Індії, частинах Канади, на Шрі-Ланці, у районах Африки та Мексики.[2][3] У західних культурах, вживання акулячого м'яса у їжі іноді вважається табу, хоча його популярність зросла в західних країнах.[2]

Підготовка[ред. | ред. код]

Неперероблене акуляче м'ясо може мати сильний запах аміаку через високий вміст сечовини, що з'являється по мірі розкладання риби.[4] Вміст сечовини та запах аміаку можна зменшити, маринуючи м'ясо в таких рідинах, як лимонний сік, оцет, молоко або морська вода.[5] Методи приготування включають нарізку м'яса на стейки та філе.[1]

Африка[ред. | ред. код]

У Східній Африці та на островах в Індійському океані акуляче м'ясо продається і є важливим джерелом білка протягом століть.[1] Його споживання спостерігається, насамперед, у прибережних районах. Його консервують за допомогою засолювання, щоб продовжити термін зберігання та полегшити транспортування.[1]

Азія[ред. | ред. код]

Акуляче м'ясо поширене і популярне в Азії.[2] У 1999 році об'єднані країни Азії лідирували за кількістю спійманих акул.[1] Азіатське рибальство займало 55,4 % світового вилову акул у 1996 році.[1]

Японія[ред. | ред. код]

Японія займає значну частку ринку в торгівлі замороженим та свіжим м'ясом акул у імпорті, так і у експорті.[1] Акуляче м'ясо у Японії, зазвичай, вживають у приготовлених формах, наприклад, у готовій рибній ковбасі, сурімі, рибній пасті[en], рибних кульках та інших продуктах.[1]

Корея[ред. | ред. код]

Санджеок[en] (шашличок з яловичини із зеленою цибулею) та домбагі (солоне м'ясо акули)

У Кореї, домбагі (돔배기), солене акуляче м'ясо споживають у північній провінції Кьонсан.

Австралія[ред. | ред. код]

М'ясо акули популярне в Австралії, де воно відоме як пластівці[en]. Пластівці отримують в основному з гладенької акули австралійської, невеликого донного виду, що рясно населяють води вздовж східного узбережжя Австралії. Однак, через вичерпання запасів акул в Австралії, а потім у Новій Зеландії, цей попит дедалі більше заповнюється гладенькими акулами австралійськими, що постачаються з Південної Африки.[6][3] Пластівці можна придбати як готовий продукт у більшості австралійських рибних та чіпсових магазинах[en], як правило, у вигляді смаженого в клярі або смаженого на грилі філе.[7]

Європа[ред. | ред. код]

Згідно з даними Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО), європейські країни є основними ринками акулячого м'яса.[1] Солені катранові — популярна їжа в Німеччині, Франції та інших країнах Північної Європи.[1] М'ясо, як правило, обробляється та вживається у вигляді стейків та філе.[1] Однак у Німеччині перевагу надають спинам, животу та копченим черевцям, які називаю Шиллерлокен нім. Schillerlocken.[1] Згідно з даними ФАО, Італія у 1999 році лідирувала в імпорті акулячого м'яса, а одразу за нею були Франція та Іспанія.[1] У 1999 році Франція імпортувала другу за обсягами кількість акулячого м'яса на світовому рівні.[1]

Маленькі акули продаються у Великій Британії як гірський лосось[en] у магазинах риби та чіпсів[en].

Ісландія[ред. | ред. код]

Гаукарльне в'ялення в Ісландії

В Ісландії гаукарль — це національна страва[en], яку готують із акули ґренландської[8] або полярної акули. Акуляче м'ясо закопують і ферментують[en], щоб заготувати його, а потім вішають сушитися протягом декількох місяців.[8]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с Vannuccini, S. (1999). Shark Utilization, Marketing, and Trade. FAO fisheries technical paper. Food and Agriculture Organization of the United Nations. с. 66–93. ISBN 978-92-5-104361-5. 
  2. а б в г Carwardine, M. (2004). Shark. Firefly Books. с. PT 126. ISBN 978-1-55297-948-8. 
  3. а б Shark meat from SA could be dangerous for Australians. Getaway Magazine. 23 січня 2020. Процитовано 15 червня 2020. 
  4. Kim, S.K. (2014). Seafood Processing By-Products: Trends and Applications. SpringerLink : Bücher. Springer. с. 30. ISBN 978-1-4614-9590-1. 
  5. Bashline, Sylvia (Січень1980). Eating Shark - Instead of Vice Versa. Field & Stream. с. 46. Процитовано 26 серпня 2015. 
  6. Flake ‘n Chips. M-Net - Flake ‘n Chips (en). Процитовано 15 червня 2020. 
  7. John Ford, Robert Day: «Flake is sustainable gummy shark, except when it's not». The Conversation. 1 травня 2015.
  8. а б Deutsch, J.; Murakhver, N. (2012). They Eat That?: A Cultural Encyclopedia of Weird and Exotic Food from around the World. ABC-CLIO. с. 91–92. ISBN 978-0-313-38059-4. 

Посилання[ред. | ред. код]