Перейти до вмісту

Акуляче м'ясо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Поперечний розріз м'яса акули
М'ясо акули в супермаркеті в Японії
Ферментоване[en] акуляче м'ясо

Акуляче м'ясо, акуля́тина[1] — морепродукт, що складаються з плоті акул. Перші згадки в літературі про споживання його людиною датуються IV століття нашої ери.[2] Для вживання людиною у їжу виловлюють оселедцеву акулу атлантичну, Isurus, сірі акули та акулу-лисицю.[2] Акуляче м'ясо популярне в Азії, де його часто вживають у в'яленому, копченому або засоленому вигляді.[3] М'ясо акули регулярно споживають у Скандинавії, Японії, Австралії, частині Індії, частинах Канади, на Шрі-Ланці, у районах Африки та Мексики.[3][4] У західних культурах, вживання акулячого м'яса у їжі іноді вважається табу, хоча його популярність зросла в західних країнах.[3]

Підготовка

[ред. | ред. код]

Неперероблене акуляче м'ясо може мати сильний запах аміаку через високий вміст сечовини, що з'являється в міру розкладання риби.[5] Вміст сечовини та запах аміаку можна зменшити, маринуючи м'ясо в таких рідинах, як лимонний сік, оцет, молоко або морська вода.[6] Методи приготування включають нарізку м'яса на стейки та філе.[2]

Африка

[ред. | ред. код]

У Східній Африці та на островах в Індійському океані акуляче м'ясо продається і є важливим джерелом білка протягом століть.[2] Його споживання спостерігається насамперед у прибережних районах. Його консервують за допомогою засолювання, щоб продовжити термін зберігання та полегшити транспортування.[2]

Азія

[ред. | ред. код]

Акуляче м'ясо поширене і популярне в Азії.[3] У 1999 році об'єднані країни Азії лідирували за кількістю спійманих акул.[2] Азійське рибальство займало 55,4 % світового вилову акул у 1996 році.[2]

Японія

[ред. | ред. код]

Японія займає значну частку ринку в торгівлі замороженим та свіжим м'ясом акул у імпорті, так і у експорті.[2] Акуляче м'ясо у Японії, зазвичай, вживають у приготовлених формах, наприклад, у готовій рибній ковбасі, сурімі, рибній пасті, рибних кульках та інших продуктах.[2]

Корея

[ред. | ред. код]
Санджеок[en] (шашличок з яловичини із зеленою цибулею) та домбагі (солоне м'ясо акули)

У Кореї, домбагі (돔배기), солене акуляче м'ясо споживають у північній провінції Кьонсан.

Австралія

[ред. | ред. код]

М'ясо акули популярне в Австралії, де воно відоме як пластівці[en]. Пластівці отримують в основному з гладенької акули австралійської, невеликого донного виду, що рясно населяють води вздовж східного узбережжя Австралії. Однак, через вичерпання запасів акул в Австралії, а потім у Новій Зеландії, цей попит дедалі більше заповнюється гладенькими акулами австралійськими, що постачаються з Південної Африки.[7][4] Пластівці можна придбати як готовий продукт у більшості австралійських магазинах риби та картоплі фрі, як правило, у вигляді смаженого в клярі або смаженого на грилі філе.[8]

Європа

[ред. | ред. код]

Згідно з даними Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО), європейські країни є основними ринками акулячого м'яса.[2] Солені катранові — популярна їжа в Німеччині, Франції та інших країнах Північної Європи.[2] М'ясо, як правило, обробляється та вживається у вигляді стейків та філе.[2] Однак, у Німеччині перевагу надають спинам, животу та копченим черевцям, які називаю Шиллерлокен нім. Schillerlocken.[2] Згідно з даними ФАО, Італія у 1999 році лідирувала в імпорті акулячого м'яса, а одразу за нею були Франція та Іспанія.[2] У 1999 році Франція імпортувала другу за обсягами кількість акулячого м'яса на світовому рівні.[2]

Маленькі акули продаються у Великій Британії як гірський лосось[en] у магазинах риби та картоплі фрі.

Ісландія

[ред. | ред. код]
Гаукарльне в'ялення в Ісландії

В Ісландії гаукарль — це національна страва[en], яку готують із акули ґренландської[9] або полярної акули. Акуляче м'ясо закопують і ферментують[en], щоб заготувати його, а потім вішають сушитися протягом декількох місяців.[9]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Акулятина // Українські назви з куховарства й харчування. Слівник з поясненнями. Близько 3.500 назв / Наталія Чапленко. — Нью-Йорк, 1980. — C. 17.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с Vannuccini, S. (1999). Shark Utilization, Marketing, and Trade. FAO fisheries technical paper. Food and Agriculture Organization of the United Nations. с. 66—93. ISBN 978-92-5-104361-5. Архів оригіналу за 28 серпня 2021. Процитовано 3 листопада 2020.
  3. ↑ а б в г Carwardine, M. (2004). Shark. Firefly Books. с. PT 126. ISBN 978-1-55297-948-8. Архів оригіналу за 28 серпня 2021. Процитовано 3 листопада 2020.
  4. ↑ а б Shark meat from SA could be dangerous for Australians. Getaway Magazine. 23 січня 2020. Архів оригіналу за 15 червня 2020. Процитовано 15 червня 2020.
  5. ↑ Kim, S.K. (2014). Seafood Processing By-Products: Trends and Applications. SpringerLink : Bücher. Springer. с. 30. ISBN 978-1-4614-9590-1. Архів оригіналу за 29 серпня 2021. Процитовано 3 листопада 2020.
  6. ↑ Bashline, Sylvia (Січень1980). Eating Shark - Instead of Vice Versa. Field & Stream. с. 46. Архів оригіналу за 6 травня 2016. Процитовано 26 серпня 2015.
  7. ↑ Flake ‘n Chips. M-Net - Flake ‘n Chips (англ.). Архів оригіналу за 15 червня 2020. Процитовано 15 червня 2020.
  8. ↑ John Ford, Robert Day: «Flake is sustainable gummy shark, except when it's not» [Архівовано 15 червня 2019 у Wayback Machine.]. The Conversation. 1 травня 2015.
  9. ↑ а б Deutsch, J.; Murakhver, N. (2012). They Eat That?: A Cultural Encyclopedia of Weird and Exotic Food from around the World. ABC-CLIO. с. 91—92. ISBN 978-0-313-38059-4. Архів оригіналу за 3 серпня 2020. Процитовано 3 листопада 2020.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Акуляче_м%27ясо&oldid=43302577