Акілле Боніто Оліва

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Акілле Боніто Оліва
Achille Bonito Oliva, 2003.jpg
Народився 4 листопада 1939(1939-11-04)[1] (80 років)
Каджано, Провінція Салерно, Кампанія, Італія
Громадянство
(підданство)
Flag of Italy.svg Італія
Місце проживання
Діяльність художній критик, мистецтвознавець, науковий працівник, викладач університету, журналіст, поет-адвокат, письменник
Alma mater Неапольський університет імені Фрідріха II
Знання мов італійська[2]
Заклад Римський університет ла Сапієнца
Нагороди
Орден Мистецтв та літератури
Сторінка в Інтернеті achillebonitoliva.com

Акілле Боніто Оліва (італ. Achille Bonito Oliva, 4 листопада 1939, Каджано, Італія) — італійський куратор і критик сучасного мистецтва. Професор історії сучасного мистецтва Університету La Sapienza (Рим)[3]. У 1979 році ввів термін «трансавангард», який був також задіяний в обгрунтуванні Нової української хвилі[4].

Діяльність[ред. | ред. код]

У 1979 опублікував статтю «Італійський трансавангард» у в журналі Flash Art. Він проаналізував творчість живописців Марко Банйолі, Сандро Кіа, Франческо Клементе, Енцо Куккі, Нікола де Марія, Міммо Паладіно і Ремо Сальвадорі. Оліва назвав їх представниками нового напрямку мистецтва «трансавангард»[4]. У 1982 році у праці «Інтернаціональний трансавангард» до цього напрямку включив такі художні стилі: німецький неоекспресіонізм, аргентинська нова образність, французька вільна фігуративність, нова фігуративність в Іспанії, живопис «нової хвилі» у Великій Британії та «поганий живопис» США[5].

Куратор 45‐го Венеційської бієнале (1993), зробив бієнале в Сан‐Паулу (1996) подією світової арт‐сцени[3]. Був також куратором тематичних і міждисциплінарних виставок в Італії та за кордоном, у тому числі «Contemporanea», «Aperto 80», «Avanguardia transavanguardia», «Arte e depressione», «Minimalia». Був удостоєний кількох премій, серед них — Valentino d'Oro, міжнародної премії для мистецтвознавців.[6]

У 1986 його фотографію в оголеному вигляді була розміщена на обкладинці італійського арт-журналу. У 2012 він зробив це знову.[6]

Відвідання України[ред. | ред. код]

У 1996 вперше приїхав в Україну за запрошенням Центру сучасного мистецтва Сороса. У Києві прочитав дві лекції[7].

У 2013 році був куратором виставки «Привид бродить» в Національній академії мистецтва та архітектури України польського скульптора Кшиштофа Беднарського. Також прочитав лекцію про сучасне мистецтво в Національному художньому музеї.[8]

У 2013 році йому присвоєно звання «Почесний доктор Інституту проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України»[3]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. SNAC — 2010.
  2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. а б в Акілле Боніто Оліва. Інститут проблем сучасного мистецтва. Процитовано 29 лютого 2020. 
  4. а б Ксенія Утєвська (24 листопада 2016). Трансавангард. Коридор. Процитовано 29 лютого 2020. 
  5. Марія Янкова. Принципи трансаванґардного мислення в сучасній українській літературі // Spheres of Culture. Journal of Philological, Historical, Social and Media Communication, Political Science and Cultural Studies. — 2013. — Вип. IV. — С. 195-205.
  6. а б Виставка творів Кшиштофа Беднарського «Привид бродить». Польський Інститут у Києві. 4 жовтня 2013. Процитовано 29 лютого 2020. 
  7. Зоя Звиняцковская (27 грудня 1996). Создатель трансавнгарда (рос.). Зеркало недели. Процитовано 29 лютого 2020. 
  8. Софія Кущ (17 жовтня, 2013). «Завдання мистецтва — робити масаж атрофованих м’язів колективної свідомості». День. Процитовано 29 лютого 2020. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Боніто Оліва А. Рубач голів / Оліва А. Боніто // Мистецтвознавство України. — 2013. — Вип. 13. — С. 331-333.