Акілле Боніто Оліва
| Акілле Боніто Оліва | |
|---|---|
 | |
| Народився |
4 листопада 1939[1][2] (81 рік) Каджано, Провінція Салерно, Кампанія, Італія |
| Країна |
 Італія |
| Місце проживання | |
| Діяльність | художній критик, мистецтвознавець, науковий працівник, викладач університету, журналіст, поет-адвокат, письменник |
| Alma mater | Неапольський університет імені Фрідріха II |
| Знання мов | італійська[3] |
| Заклад | Римський університет ла Сапієнца |
| Нагороди |
 |
| Сторінка в Інтернеті | achillebonitoliva.com |
Акілле Боніто Оліва (італ. Achille Bonito Oliva, 4 листопада 1939, Каджано, Італія) — італійський куратор і критик сучасного мистецтва. Професор історії сучасного мистецтва Університету La Sapienza (Рим)[4]. У 1979 році ввів термін «трансавангард», який був також задіяний в обгрунтуванні Нової української хвилі[5].
Діяльність[ред. | ред. код]
У 1979 опублікував статтю «Італійський трансавангард» у в журналі Flash Art. Він проаналізував творчість живописців Марко Банйолі, Сандро Кіа, Франческо Клементе, Енцо Куккі, Нікола де Марія, Міммо Паладіно і Ремо Сальвадорі. Оліва назвав їх представниками нового напрямку мистецтва «трансавангард»[5]. У 1982 році у праці «Інтернаціональний трансавангард» до цього напрямку включив такі художні стилі: німецький неоекспресіонізм, аргентинська нова образність, французька вільна фігуративність, нова фігуративність в Іспанії, живопис «нової хвилі» у Великій Британії та «поганий живопис» США[6].
Куратор 45‐ої Венеційської бієнале (1993), зробив бієнале в Сан‐Паулу (1996) подією світової арт‐сцени[4]. Був також куратором тематичних і міждисциплінарних виставок в Італії та за кордоном, у тому числі «Contemporanea», «Aperto 80», «Avanguardia transavanguardia», «Arte e depressione», «Minimalia». Був удостоєний кількох премій, серед них — Valentino d'Oro, міжнародної премії для мистецтвознавців.[7]
У 1986 його фотографію в оголеному вигляді була розміщена на обкладинці італійського арт-журналу. У 2012 він зробив це знову.[7]
Співкуратор українського павільйону 54‐ої Венеційської бієнале (2011) разом з Олексієм Роготченко.[8].
Відвідання України[ред. | ред. код]
У 1996 вперше приїхав в Україну за запрошенням Центру сучасного мистецтва Сороса. У Києві прочитав дві лекції[9].
У 2013 році був куратором виставки «Привид бродить» в Національній академії мистецтва та архітектури України польського скульптора Кшиштофа Беднарського. Також прочитав лекцію про сучасне мистецтво в Національному художньому музеї.[10]
У 2013 році йому присвоєно звання «Почесний доктор Інституту проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України»[4]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ Itaú Cultural Enciclopédia Itaú Cultural — São Paulo: Itaú Cultural, 1987. — ISBN 978-85-7979-060-7
- ↑ Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в Акілле Боніто Оліва. Інститут проблем сучасного мистецтва. Процитовано 29 лютого 2020.
- ↑ а б Ксенія Утєвська (24 листопада 2016). Трансавангард. Коридор. Процитовано 29 лютого 2020.
- ↑ Марія Янкова. Принципи трансаванґардного мислення в сучасній українській літературі // Spheres of Culture. Journal of Philological, Historical, Social and Media Communication, Political Science and Cultural Studies. — 2013. — Вип. IV. — С. 195-205.
- ↑ а б Виставка творів Кшиштофа Беднарського «Привид бродить». Польський Інститут у Києві. 4 жовтня 2013. Процитовано 29 лютого 2020.
- ↑ Oksana Mas. Post-vs-Proto-Renaissance-curated by Achille Bonito Oliva and Oleksiy Rogotchenko
- ↑ Зоя Звиняцковская (27 грудня 1996). Создатель трансавнгарда (рос.). Зеркало недели. Процитовано 29 лютого 2020.
- ↑ Софія Кущ (17 жовтня, 2013). «Завдання мистецтва — робити масаж атрофованих м’язів колективної свідомості». День. Процитовано 29 лютого 2020.
Джерела[ред. | ред. код]
- Боніто Оліва А. Рубач голів / Оліва А. Боніто // Мистецтвознавство України. — 2013. — Вип. 13. — С. 331-333.
|
