Акілле Боніто Оліва

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Акілле Боніто Оліва
італ. Achille Bonito Oliva
Achille Bonito Oliva, 2003.jpg
Народився 4 листопада 1939(1939-11-04)[1][2][3] (81 рік)
Каджано, Провінція Салерно, Кампанія, Італія
Країна Flag of Italy.svg Італія
Місце проживання Рим
Діяльність художній критик, мистецтвознавець, науково-педагогічний працівник, викладач університету, журналіст, поет-адвокат, письменник
Alma mater Неапольський університет імені Фрідріха II
Знання мов італійська[4]
Заклад Римський університет ла Сапієнца
Magnum opus Fathi Hassan (Art catalogue)d і Сальваторе Гара
Нагороди
кавалер ордена Мистецтв та літератури
Сайт achillebonitoliva.com

Акілле Боніто Оліва (італ. Achille Bonito Oliva, 4 листопада 1939, Каджано, Італія) — італійський куратор і критик сучасного мистецтва. Професор історії сучасного мистецтва Університету La Sapienza (Рим)[5]. У 1979 році ввів термін «трансавангард», який був також задіяний в обґрунтуванні Нової української хвилі[6].

Діяльність[ред. | ред. код]

У 1979 опублікував статтю «Італійський трансавангард» у в журналі Flash Art. Він проаналізував творчість живописців Марко Банйолі, Сандро Кіа, Франческо Клементе, Енцо Куккі, Нікола де Марія, Міммо Паладіно і Ремо Сальвадорі. Оліва назвав їх представниками нового напрямку мистецтва «трансавангард»[6]. У 1982 році у праці «Інтернаціональний трансавангард» до цього напрямку включив такі художні стилі: німецький неоекспресіонізм, аргентинська нова образність, французька вільна фігуративність, нова фігуративність в Іспанії, живопис «нової хвилі» у Великій Британії та «поганий живопис» США[7].

Куратор 45-ї Венеційської бієнале (1993), зробив бієнале в Сан‐Паулу (1996) подією світової артсцени[5]. Був також куратором тематичних і міждисциплінарних виставок в Італії та за кордоном, у тому числі «Contemporanea», «Aperto 80», «Avanguardia transavanguardia», «Arte e depressione», «Minimalia». Був удостоєний кількох премій, серед них — Valentino d'Oro, міжнародної премії для мистецтвознавців[8].

У 1986 його фотографію в оголеному вигляді була розміщена на обкладинці італійського артжурналу. У 2012 він зробив це знову[8].

Співкуратор українського павільйону 54-ї Венеційської бієнале (2011) разом з Олексієм Роготченко[9].

Відвідання України[ред. | ред. код]

У 1996 вперше приїхав в Україну за запрошенням Центру сучасного мистецтва Сороса. У Києві прочитав дві лекції[10].

У 2013 році був куратором виставки «Привид бродить» в Національній академії мистецтва та архітектури України польського скульптора Кшиштофа Беднарського. Також прочитав лекцію про сучасне мистецтво в Національному художньому музеї[11].

У 2013 році йому присвоєно звання «Почесний доктор Інституту проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України»[5].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. SNAC — 2010.
  2. Itaú Cultural Enciclopédia Itaú CulturalSão Paulo: Itaú Cultural, 1987. — ISBN 978-85-7979-060-7
  3. The Fine Art Archive — 2003.
  4. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. а б в Акілле Боніто Оліва. Інститут проблем сучасного мистецтва. Процитовано 29 лютого 2020. 
  6. а б Ксенія Утєвська (24 листопада 2016). Трансавангард. Коридор. Процитовано 29 лютого 2020. 
  7. Марія Янкова. Принципи трансаванґардного мислення в сучасній українській літературі // Spheres of Culture. Journal of Philological, Historical, Social and Media Communication, Political Science and Cultural Studies. — 2013. — Вип. IV. — С. 195-205.
  8. а б Виставка творів Кшиштофа Беднарського «Привид бродить». Польський Інститут у Києві. 4 жовтня 2013. Процитовано 29 лютого 2020. 
  9. Oksana Mas. Post-vs-Proto-Renaissance-curated by Achille Bonito Oliva and Oleksiy Rogotchenko
  10. Зоя Звиняцковская (27 грудня 1996). Создатель трансавнгарда (рос.). Зеркало недели. Процитовано 29 лютого 2020. 
  11. Софія Кущ (17 жовтня, 2013). «Завдання мистецтва — робити масаж атрофованих м’язів колективної свідомості». День. Процитовано 29 лютого 2020. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Боніто Оліва А. Рубач голів / Оліва А. Боніто // Мистецтвознавство України. — 2013. — Вип. 13. — С. 331—333.