Акіліно Рібейро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Акіліно Рібейро
Aquilino Ribeiro.JPG
Народився 13 вересня 1885(1885-09-13)[1][2][3]
Сернансельє[4]
Помер 7 травня 1963(1963-05-07) (77 років) або 27 травня 1963(1963-05-27)[4] (77 років)
Лісабон, Португалія[5][4]
Поховання Національний Пантеон
Громадянство
(підданство)
Flag of Portugal.svg Португалія
Діяльність дипломат, автор, письменник
Знання мов португальська
Нагороди
Commander of the Order of Liberty

Акіліно Го́мес Рібе́йро (також Акіліну Ґомеш Рібейру порт. Aquilino Gomes Ribeiro; *13 вересня 1885(18850913), Каррегал, Візеу, Португалія — 27 травня 1963, Лісабон) — один з найвизначніших і найбільш плодовитих португальських письменників 1-ї половини XX століття.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у селі Каррегал муніципалітету Сернансельє у провінції Бейра-Алта з центром у місті Візеу. Через роки описав своє дитинство у книзі спогадів Cinco Reis de Gente (1948). У 10-річному віці, разом з батьками переселився до Моймента-да-Бейра.

Після закінчення школи вивчав філософію й теологію, але за півроку теологію покинув, не маючи до неї потягу.

За політичними уподобаннями належав до республіканців. Замолоду поділяв ідеї анархізму. Був членом масонської ложі «Гора Великого Сходу Лузитанії» (Loja Montanha do GOL) і карбонарієм.

У 1906 році переїхав до Лісабона, де перед поваленням монархії політичне життя було надзвичайно бурхливим, навіть вибуховим. Причому в прямому сенсі — якось на квартирі Акіліно через необережне поводження з бомбою, стався вибух, і загинуло двоє товаришів А. Рібейро. Його самого заарештували як небезпечного бомбіста, однак у січні 1908 року він здійснив втечу з в'язниці і деякий час переховувався у підпіллі[6].

У травні того ж (1908) року виїхав до Парижа, де провів 7 років (до 1914 року) з короткими відвідинами батьківщини наприкінці 1910-го після проголошення Португальської республіки. В цей час він вивчав філософію в Сорбонні, де познайомився зі своєю першою дружиною Гретою Тідеманн, з якою побрався в Німеччині.

З початком Першої світової війни (1914) повернувся до Португалії, де почав викладати у ліцеї Камоенса.

У 1913 році вийшла друком його перша книга оповідань «Сад буревіїв» (Jardim das tormentas). Батькові присвятив книгу «Шлях манівцями» (A via sinuosa, 1918).

1919 року розпочав працювати в Національній бібліотеці Португалії, активно видавався і співробітничав з тогочасними часописами.

У 1927 і 1928 роках брав участь у невдалих заколотах проти воєнної диктатури, після провалу яких переховувався в Парижі.

Усе подальше життя перебував в опозиції до воєнної диктатури, не раз його заарештовували, змушений був вкотре тікати до Парижа. Своєю творчістю й громадянською позицією та діяльністю неухильно відстоював інтереси широких верств населення супроти утисків владної верхівки.

У 1932 році остаточно осів на Батьківщині.

Починаючи від 1957 року Акіліно Рібейро — дійсний член Португальської Академії наук (секція літератури)[7].

Публікація роману «Коли виють вовки» (Quando os Lobos Uivam, 1958) спричинила наступного року (1959) судовий позов за образу діючої влади та спровокувала гоніння на письменника, викликавши великий політичний резонанс. На захист Рібейро виступили 300 португальських інтелектуалів, які вимагали публічності судового процесу, закордоном петицію на підтримку письменника підписали, зокрема, Франсуа Моріак, Луї Арагон і Андре Моруа. Суд тривав понад півтора року, і в результаті звинувачення з письменника було знято.

Пам'ятник Рібейро у Візеу на вулиці Формоза. Відкритий у 2013 році

Після смерті (1963) А. Рібейро був похований на цвинтарі Празереш у Лісабоні в мавзолеї португальських письменників. У 2007 році за рішенням Асамблеї Республіки рештки письменника було перенесено у Національний пантеон Португалії.

Творчість[ред. | ред. код]

Акіліно Рібейро є найвидатнішим португальським прозаїком ХХ століття. Світова критика відносить його до народників, критичних реалістів, предтечі неореалізму т. зв. «коїмбрської школи», чия творчість стала передовою для цілої плеяди літературної молоді Португалії, зокрема представників регіонального неореалізму 1930-х.

Творчу діяльність А. Рібейро почав 1907 року як журналіст з публікації фельєтона «Донька садівника» (A Filha do Jardineiro). Перша авторська публікація вийшла в 1913-му — книга оповідань «Сад буревіїв».

Письменник є автором творів різних жанрів, у тому числі спогадів, творів для дітей і підлітків, а також на історичну тематику. Співпрацював з багатьма часописами: Alma Nova (1915—1918), Atlantida (1915—1920) і Ilustração (1926—1939), зі спеціалізованим журналом Revista dos Centenários, який виходив під час Всесвітньої виставки у Португалії (1940) і був приурочений 800-літтю проголошення Королівства Португалія.

Загалом Акіліно Рібейро відомий як автор понад 70 творів, у т. ч. 20 романів, причому жодний за своїми якостями не має аналогів у португальській літературі, - саме тому творчість письменника не лягає в рамки якоїсь однієї окремої літературної течії або школи.

Вибрана бібліографія[ред. | ред. код]

Біографії
  • 1950 — Luís de Camões: fabuloso e verdadeiro (у 2-х томах)
  • 1956 — O romance de Camilo (фундаментальна біографія Каміло Кастело Бранко у 3-х томах [1])
Прозова художня література
  • 1918 — A Via Sinuosa («Шлях манівцями», роман)
  • 1919 — Terras do Demo («Землі Демо», роман)
  • 1920 — O Malhadinhas («Мальядіньяш», повість)
  • 1922 — Estrada de Santiago («Дорога на Сантьяго», збірник оповідань)
  • 1926 — Andam Faunos pelos Bosques («Фавни ходять лісами», роман)
  • 1924 — Romance da Raposa («Роман про Лиса», дитяча книга)
  • 1930 — O homem que matou o diabo («Людина, яка вбила Диявола», роман)
  • 1932 — Batalha Sem Fim («Нескінченний бій», роман)
  • 1935 — Quando ao gavião cai a pena («Коли яструб втрачає пір'я», збірник оповідань)
  • 1943 — Volfrâmio («Вольфрам», роман)
  • 1945 — Lápides partidas («Розбиті надгробки», роман)
  • 1957 — A Grande Casa de Romarigães («Великий дім Ромарігаеншів», роман)
  • 1958 — Quando os Lobos Uivam («Коли виють вовки», роман)
Переклади на португальську

У 1970 році (посмертно) були надруковані мемуари А. Рібейро «Сповідь письменника» (Um escritor confessa-se).

Премії, нагороди і звання[ред. | ред. код]

Особисте життя[ред. | ред. код]

Рібейро був одружений двічі. Перший раз оженився на німкені Греті Тідеманн (1913), від шлюбу з якою 1914 року народився син Анібал. Вдруге письменник одружився у 1929 році в Парижі з дочкою скинутого президента Португалії Бернардіну Машаду на ім'я Жероніме. В цьому шлюбі також мав сина, названого на честь батька — Акіліно Рібейро Машаду (Aquilino Ribeiro Machado, 1930—2012), що був міським очільником Лісабона у 1977—79 роках.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Encyclopædia Britannica
  2. SNAC — 2010.
  3. Енциклопедія Брокгауз
  4. а б в https://www.infopedia.pt/$aquilino-ribeiro
  5. Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118788590 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  6. Aquilino Ribeiro, um nome simbólico (pt). Grémio Estrela D'Alva. Процитовано 2018-05-31. 
  7. Справки об авторах // Современная португальская новелла. М.: «Прогресс», 1977, 396 с. — С. 387 (рос.)
  8. 1973 року замість нього була створена Португальська асоціація письменників (Associação Portuguesa de Escritores)
  9. Aquilino Ribeiro. Nomination Database (en). Nobel Media AB. Процитовано 2018-05-30. 

Джерела, посилання та література[ред. | ред. код]

  • Справки об авторах // Современная португальская новелла. М.: «Прогресс», 1977, 396 с. — С. 387 (рос.)
  • Оводов В. Б. Рибейру // Краткая литературная энциклопедия / Гл. ред. А. А. Сурков. — М. : Советская энциклопедия, 1962—1978. (рос.)
  • Рибейру Акилину / В. Б. Оводов // Ремень — Сафи. — М. : Советская энциклопедия, 1975. — (Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров ; 1969—1978, т. 22) (рос.)
  • Aquilino Ribeiro. Dicionário infopédia da Língua Portuguesa (pt). Porto Editora. Процитовано 2018-05-31.  (порт.)
  • Aquilino Ribeiro (1887-1963). Arquivo & Biblioteca (pt). Fundação Mário Soares. Процитовано 2018-05-30.  (порт.)
  • Aquilino Ribeiro (en). Encyclopædia Britannica, inc. Процитовано 2018-05-31.  (англ.)
  • Horizontes da Memória - Terras do Demo на сайті YouTube —Телепрограма професора Жозе Ермано Сарайви на каналі RTP Memória, 1997 (порт.)
  • Aquilino Ribeiro nas Terras do Demo на сайті YouTube — Телепрограма професора Жозе Эрмано Сарайвт «A Alma e a Gente» на канале RTP Memória про малу батьківщину письменника Землі Демо (порт.)
  • Martins, Serafina. Aquilino Ribeiro (en). Centro Virtual Camões - Camões IP. Процитовано 2018-06-01.  (англ.)