Перейти до вмісту

Акіньшина Оксана Олександрівна

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Акіньшина.
Акіньшина Оксана Олександрівна
Народилася19 квітня 1987(1987-04-19)[1][2] (38 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Ленінград Редагувати інформацію у Вікіданих
Громадянство Росія Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністькіноакторка, акторка Редагувати інформацію у Вікіданих
Роки діяльності2000 — тепер. час
У шлюбі зDmitry Litvinovd і Archil Gelovanid Редагувати інформацію у Вікіданих
IMDbnm0968541
Нагороди та премії
CMNS: Акіньшина Оксана Олександрівна у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Оксана Олександрівна Акіньшина (рос. Оксана Александровна Акиньшина; нар. 19 квітня 1987, Ленінград) — російська кіноакторка та співачка.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народилася 19 квітня 1987 року в Ленінграді в родині автослюсаря і бухгалтера, у неї є молодша сестра[3][4]. Займалася в модельному агентстві, керівник якого зобов'язала всіх дівчаток прийти на кастинг до режисера Сергія Бодрова-молодшого. Оксана прийшла на проби без ентузіазму[5], але пройшла кастинг, і вперше з'явилася на екрані в драмі Бодрова «Сестри» у 13 років. За цей фільм на кінофестивалі 2001 року в Сочі, в конкурсі «Дебют», Оксана і Катя Горіна отримали нагороду «За найкращий акторський дует».

Міжнародну популярність Оксана набула після роботи у фільмі «Ліля назавжди» шведського режисера Лукаса Мудіссона. Знялася в нідерландському фільмі «Південь», де грала молоду дівчину, матір-одиначку, яка нелегально приїхала до Нідерландів. У фільмі Оксана говорить голландською мовою. 2004 року була затверджена на роль Есфірь Литвинової у фільмі «Статський радник», але не з'явилася на перший день зйомок і її замінили акторкою Емілією Співак. У цьому ж році вона зіграла епізодичну роль Ірини Неської у фільмі «Перевага Борна».

У фільмі «Вовкодав з роду Сірих Псів», що вийшов у прокат 28 грудня 2006 року, Оксана грає кнесінку Єлень, одну з головних ролей. 2008 року зіграла головну жіночу роль у мюзиклі «Стиляги» Валерія Тодоровського.

2011 року Оксана зіграла головну жіночу роль — студентки Тетяни, подруги Висоцького у фільмі «Висоцький. Дякуємо, що живий», а 2012-го знялася в головній ролі у фільмі «8 перших побачень».

Особисте життя

[ред. | ред. код]

До п'ятнадцяти років зустрічалася з актором Олексієм Чадовим, після чого жила з Сергієм Шнуровим аж до 2007 року, коли вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком — Дмитром Литвиновим (нар. 6 листопада 1976[6]), генеральним директором піар-компанії «Планета Інформ». 2 червня 2009 року в них народився син Філіп. Оксана зустрічалася з актором і співаком Олексієм Воробйовим[7]. Вони розлучилися на початку травня 2011 року[8], але через місяць Олексій повернувся до Оксани[9].

Погляди

[ред. | ред. код]

Акіньшина дотримується антифеміністичних поглядів, вважаючи фемінізм «долею некрасивих жінок»: «Визначаю фемінізм проблемою непривабливих жінок. Жінки, залиште мужиків в спокої, вони теж хочуть бути щасливими! » Вона трактує відносини між чоловіком та жінкою, як, «задані самою природою»: «Ми живемо в чоловічому світі, це ж очевидно, і це чудово. Ці правила задані самою природою» .” [10]

У 2014, після початку російсько-української війни, тодішній актор Володимир Зеленський на питання білоруського видання "Прессбол" про те, як би Ходченкова і Акіньшина віднеслася до війни, відповів так:[11][12]

З Свєтою ми в цей період не знімалися. Що стосується Ксюші Акіньшиної, то, напевно, через якусь етику я не можу запитувати її про це. Скажу більше: навіть якби знав її позицію, зараз її не ретранслював би. Не дай Бог, вона була б на нашому боці, і, отже, я б їй просто нашкодив.
Оригінальний текст (рос.)
Со Светой мы в этот период не снимались. Что же касается Ксюши Акиньшиной, то, наверное, в силу какой-то этики я не могу спрашивать ее об этом. Скажу больше: даже если бы знал ее позицию, сейчас ее не ретранслировал бы. Не дай бог, она была бы на нашей стороне, и, следовательно, я бы ей просто навредил.

На початок повномасштабної війни відреагувала так:[13][14]

Порівняно з європейським та американським ринками, після лютого цього року нас відкинуло у 1990-ті. Це дико прикро, адже ми були за крок від того, щоб стати відносно єдиним цілим зі світовою індустрією. З нами співпрацювали великі міжнародні платформи, рівень контенту, який російські стрімінги навчилися робити, був дуже хорошим. Стільки витрачено сил. А зараз ми не знаємо, що буде завтра. В нас більше немає мрії
Оригінальний текст (рос.)
По сравнению с европейским и американским рынком, после февраля этого года нас откинуло в 1990-е. Это дико обидно, ведь мы были в шаге от того, чтобы стать относительно единым целым с мировой индустрией. С нами сотрудничали крупные международные платформы, уровень контента, который российские стриминги научились делать, был очень хорошим. Столько потрачено сил. А теперь мы не знаем, что будет завтра. У нас больше нет мечты

В 2024 році Акіньшина писала наступне:[14]

У підсумку треба констатувати, що, на жаль, якість якраз семимильними кроками падає. Дивно було б чекати іншого, з огляду на катаклізми, через які ми проходимо. Але наша національна суперздатність — трансформуватися, виживати, незважаючи ні на що, тому подивимося, що буде далі.
Оригінальний текст (рос.)
В итоге надо констатировать, что, к сожалению, качество как раз семимильными шагами падает. Странно было бы ждать другого, учитывая катаклизмы, через которые мы проходим. Но наша национальная суперспособность — трансформироваться, выживать, несмотря ни на что, поэтому посмотрим, что будет дальше

Тим не менш, Акіньшина продовжує працювати в Росії[13][14], не дивлячись на те, що проживає в Швейцарії.[15][16]

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • Приз на фестивалі «Кінотавр» за «Найкращий акторський дует» (2001)
  • Приз на фестивалі «Сузір'я» в номінації «Дебют» (2001)
  • Приз на Всеросійському фестивалі візуальних мистецтв за «Найкращу жіночу роль» (2001)
  • Приз на тринадцятому Міжнародному кінофестивалі у Стокгольмі (2002) — номінація «Найкраща жіноча роль»
  • Кінопремія Шведської кіноакадемії «Золотий Жук» — номінація «Головна жіноча роль»
  • Приз глядацьких симпатій у конкурсі «Найкраща актриса Швеції» (2002)
  • Приз на третьому фестивалі Європейського кіно в Штутгарті — «Найкращій молодій перспективній актрисі» (2003)

Фільмографія

[ред. | ред. код]
Рік Назва Роль
2001 ф Сестри Свєта ру
2002 ф Ліля назавжди Ліля ру
2002 ф У русі Аня ру
2003 ф Ігри метеликів Зойка ру
2003 ф Південь Зоя ру
2003 с Каменська 3 Іра Терехіна ру
2004 ф Перевага Борна Ірина Неська ру
2004 с Жінки в грі без правил Алка ру
2005 с Жіночий роман Оксана ру
2006 с Капітанові діти Поліна Гриньова ру
2006 ф Москва-нуль Люба ру
2006 ф Зворотний відлік Анна ру
2006 ф Вовкодав з роду Сірих Псів Кнесінка Єлень ру
2008 ф Стиляги Поліна (Поллі) «Польза» ру
2008 ф Райські птахи Катенька ру
2008 ф Ворог номер один Катя ру
2009 ф Я Ніна ру
2010 ф Заметіль Варя ру
2011 ф Висоцький. Дякуємо, що живий Татьяна ру
2012 ф 8 перших побачень Віра ру
2012 ф Самогубці Марина ру
2015 с Петля Нестерова Ольга ру
2020 с Політ Ірина Ковальова ру

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ FemBio database
  2. ↑ Prabook — 2018.
  3. ↑ Оксана Акіньшина
  4. ↑ Оксана Акіньшина peoples.ru. Архів оригіналу за 3 жовтня 2018. Процитовано 22 грудня 2012.
  5. ↑ Катя Горіна: Сергій Бодров забороняв акторам випивати. Архів оригіналу за 27 травня 2017. Процитовано 22 грудня 2012.
  6. ↑ Дмитрій Литвинов. Архів оригіналу за 24 квітня 2013. Процитовано 22 грудня 2012.
  7. ↑ Акіньшина закрутила роман з Олексієм Воробйовим (російською) . сьогодні.ua. 27 Січня, 2011. Архів оригіналу за 16 лютого 2012. Процитовано 12 травня 2011.
  8. ↑ Олена Лаптєва, Марія Ремізова (11.05.2011). Олексій Воробйов розлучився з Оксаною Акіньшиною (російською) . Комсомольская правда. Архів оригіналу за 16.02.2012. Процитовано 12 травня 2011.
  9. ↑ Воробйов повернувся до Акіньшиної — Рамблер-Новини. Архів оригіналу за 5 травня 2012. Процитовано 22 грудня 2012.
  10. ↑ «У меня тяга к самоуничтожению и саморазрушению» (рос.). Известия. 11 січня 2021. Архів оригіналу за 20 січня 2021. Процитовано 20 січня 2021.
  11. ↑ Владимир Зеленский: не дай бог, Акиньшина окажется на нашей стороне. Прессбол (рос.). 6 жовтня 2014. Архів оригіналу за 28 червня 2017.
  12. ↑ Владимир Зеленский: Не дай Бог, Акиньшина окажется на нашей стороне!. charter97.org (рос.). Процитовано 3 серпня 2025.
  13. ↑ а б Кармазіна, Тетяна (14 січня 2025). Була в одному ліжку із Зеленським: що говорить про війну актриса Оксана Акіньшина і де вона зараз. Телеграф (укр.). Процитовано 3 серпня 2025.
  14. ↑ а б в «Зеленского я била профессионально»: как живет Оксана Акиньшина. Рамблер/новости (рос.). 12 липня 2024. Процитовано 3 серпня 2025.
  15. ↑ После объявления о разводе Оксана Акиньшина улетела отдыхать с детьми (рос.). 19 серпня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  16. ↑ Оксана Акиньшина: биография актрисы. Знание.Вики (рос.). 31 січня 2025. Процитовано 3 серпня 2025.

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Оксана Акіньшина
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Акіньшина_Оксана_Олександрівна&oldid=46402373