Аланія (національний парк)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Аланія
Дата створення / заснування 18 лютого 1998
Зображення
Категорія охоронних зон IUCN Категорія МСОП — II (Національний парк)d
Країна  Росія
Адміністративна одиниця Північна Осетія — Аланія
Площа 549,26 км²
Значиме місце Владикавказ
Мапа
Офіційний сайт
CMNS: Аланія у Вікісховищі

Координати: 42°54′00″ пн. ш. 43°44′00″ сх. д. / 42.90000001002777452185910° пн. ш. 43.73333334002777661453365° сх. д. / 42.90000001002777452185910; 43.73333334002777661453365

Національний парк Аланія (рос. Национальный парк «Ала́ния») - сильно зледеніла гірська ділянка північного схилу гір Центрального Кавказу. Охоплює південну третину Ірафського району Республіки Північна Осетія-Аланія.[1] Парк був створений з подвійною метою - служити екологічним притулком - він має дуже високий рівень біорізноманіття та вразливі види, що майже зникли козел кавказький - а також територія з ,багатою культурною спадщиною та потенціалом для рекреаційного туризму . На території парку розташовані археологічні руїни декількох минулих цивілізацій, серед яких кобанська культура бронзової доби (1200–300 рр. до Р.Х.) та алани (100 р. до Р.Х. - 1234 р. по Р. Х.). Саме від аланів в кінцевому підсумку походить назва "Аланія".[2] Оскільки перепад висоти у парку може сягати майже 4000 метрів по вертикалі на дуже короткій відстані, схили та долини мають сильне «висотне зонування». Ці кліматичні пояси змінюються від альпійських льодовиків у високогір'ях на півдні, до степових луків на півночі.[3]

Топографія[ред. | ред. код]

Водоспад Три Сестри

Парк розташований у Центрі Кавказу, приблизно на відстані дві третини між Чорним на заході та Каспійським морем на сході. Південна межа парку, на високогір'ї, проходить уздовж кордону з Республікою Грузія. На заході межує із Кабардино-Балкарським високогірним заповідником[en], на сході - Північно-Осетинським заповідником[en].

Висоти коливаються від 4646 м на горі Уїлпата,(15 243 футів), до 800 метрів у долині річки Урух. Більша частина ґрунтового покриву - льодовики, скелі та осипи на високогір'ї. Сучасне зледеніння становить приблизно 80 км².[4] На середніх висотах приблизно 20% парку займають ліси. На низькогір'ї та у долинах на півночі — луки та рідколісся.

У парку понад 70 річок і струмків, що в основному живляться льодовиками. Декілька невеликих озер (Микелай, Гуларські, Бартуйське, Мадзаскацад тощо), що також живляться льодовиками та сніговим стоком.[1] 45 озер загалом мають площу всього 11 га, тоді як 5 альпійських боліт — 103 га.[2] Головний і боковий хребет складаються з гранітів, гнейсів та сланців, з молодшими осадовими скелями, зібраними у великі віялоподібні складки. У високогірних долинах, водоспадах та лісових галявинах на терасах є мінеральні джерела. Льодовики: є Масота, Тана, Каруаугомський, Сонгуті, Барт, Фастагстете і Тасмазовський.[3]

Основна річкова долина що прямує через парк - Урух, що живиться Караугомським льодовиком та численними льодовиковими притоками. Караугомський льодовик завдовжки - 1,3 км, площа сточища - 26,6 км. Витоки льодовика знаходяться на висоті 3,440 м, нижня точка льодовика — 1610 м над рівнем моря.[5]

Клімат та екорегіон[ред. | ред. код]

Клімат регіону вологий континентальний, (Dfa за кліматичною шкалою Кеппена). регіон має довгі сніжні зими та коротке прохолодне літо.

  • Середня температура січня: −5 ° C
  • Середня температура липня: +24 ° C
  • Середньорічна кількість опадів: 400–700 мм на рівнинах; понад 1000 мм у горах.[3]

Аланія знаходиться в екорегіоні Кавказьких мішаних лісів, який Світова федерація дикої природи описує як "один з найбільш біологічно багатих і культурно різноманітних регіонів на Землі".[6][7] Місцевість знаходиться на біологічному перехресті. На Кавказі зустрічаються види з Європи, Азії, Близького Сходу та Північної Африки.

Рослини[ред. | ред. код]

Високогір'я, з висотами понад 1800 метрів, мають альпійський та субальпійський характер. Середньогір'я займають ліси: сосна, рододендрон, жовта береза, ялівець та шипшина. Низькогір'я та північні долини - луки та річкові рівнинні рослинні угруповання. У парку визначено понад 1000 видів рослин, 200 з яких ендемічні для Кавказу.[3]

У верхів'ях долини річки Урух, на висоті 2400 м, знаходиться болото Чифандзар, площею приблизно 3 га, де з рослин переважають сфагнум, осока та північні квіти, такі як золотистий лютик. При глибині 3 метри, науковці вважають, що Чифандзару 5000 років.

Тварини[ред. | ред. код]

Ссавці парку - типові для лісистих районів північного схилу Кавказу, 34 види — вовк, шакал, козиця звичайна, рись і лисиця, козел кавказький.

У парку зустрічається 116 видів птахів, з них 42 видів - гніздуються. Серед рідкісних — ягнятник та кавказький тетерев[8].

Єдина риба, що зустрічається в потоках Аланії, - пструг. З п'яти відомих плазунів у парку, рідкісна — степова гадюка. Серед грибів варто відзначити Rubroboletus satanas — діаметр шляпки якого може досягати 12 дюймів.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Official Park Website - Alania. MNRR of the Russian Federation. Архів оригіналу за 6 серпня 2009. Процитовано 12 квітня 2020.
  2. а б Alania. Protected Areas Russia. Архів оригіналу за 31 липня 2016. Процитовано 12 квітня 2020.
  3. а б в г Protected Areas of the Russian Federation, Alania National Park. Ministry of Natural Resources and Ecology of the Russian Federation. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 12 квітня 2020.
  4. Alaniya National Park. Portal of Culture of the North Caucusus. Архів оригіналу за 10 грудня 2015. Процитовано 8 грудня 2015.
  5. Satellite Image Atlas of Glaciers of the World - Asia. US Geological Survey Professional Paper 1386-F. US Geological Survey. Архів оригіналу за 26 березня 2021. Процитовано 12 квітня 2020.
  6. Caucasus Ecoregion. World Wildlife Federation. Архів оригіналу за 12 січня 2016. Процитовано 12 квітня 2020.
  7. Map of Ecoregions 2017 (англ.). Resolve, using WWF data. Архів оригіналу за 12 квітня 2017. Процитовано 14 вересня 2019.
  8. IBA Description Page for Alaniya National Park. Birdlife International. Архів оригіналу за 10 грудня 2015. Процитовано 13 квітня 2020.

Посилання[ред. | ред. код]