Алан-гоа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Алан-гоа із синами. Мініатюра першої половини XV століття

Алан-гоа — легендарна прародителька нірун-монголів[ru], панівної фратрії у хамаг-монголів[ru] (монголи до створення Монгольської імперії). За легендою, була дочкою Хорілартай-Мергана, ватажка хорі-туматів[ru], і Баргуджін-Гоа, доньки владики Баргутів[ru].

У зв'язку із суперечками через звіроловні угіддя на хорі-туматських землях, батько Алан-гоа, нойон Хорілартай-Мерган, вирішив відокремитися в окремий рід — Хорілар, і разом зі своїми кочовищами рушив до земель у гори Бурхан-Халдун. Тут їх помітили брати Добун-Мерган[ru] і Дува-Сохор[ru]. Алан-гоа, будучи незаміжньою, була видана за Добун-Мергана.[1]

Від Добун-Мергана у Алан-гоа було двоє синів — Бельгунотай і Бугунотай; ще троє — Бугу-Хадагі, Бухату-Салчжі й Бодончар, — народилися вже після смерті її чоловіка. Старші сини стали підозрювати, що ці діти могли народитися від слуги в будинку Алан-Гоа, вихідця з роду Мааліх-баяуд[ru].[2]

Дізнавшись про це, Алан-гоа зібрала синів і дала кожному по хворостинці (згідно з іншою версією, Алан-гоа дала синам по стрілі)[3], попросивши їх зламати, що ті з легкістю зробили. Потім Алан-гоа дала синам вже пучок з п'яти пов'язаних хворостинок і знову попросила зламати, але на цей раз ні у кого з них не вийшло цього зробити. Тоді Алан-гоа сказала синам, що якщо вони відокремляться один від одного, то будь-який з них буде переможений так само легко, як одна хворостинка; але якщо вони будуть триматися разом, як зв'язка з п'яти хворостин, здолати їх буде набагато складніше.[4]

Алан-гоа та її сини: Бельгунотай, Бугунотай, Бугу-Хатагі, Бухуту-Салчжі і Бодончар

Алан-гоа розкрила і таємницю народження трьох своїх молодших синів: згідно неї, щоночі до Алан-гоа приходила світло-русява (або рудоволоса[5]) людина, світло від якої проникало в її лоно. Подібні легенди зустрічаються у ряду народів, наприклад, у споріднених монголам киданів[6]. Попри це, деякі дослідники, такі як П. Рачневський, дотримуються версії походження Борджигінів від Мааліх-баяудайця[7]; Е. І. Кичанов також вважає цю версію допустимою[8]. Згідно альтернативного припущення І. М. Березіна, батько молодших синів Алан-гоа міг бути киргизом або, як припускав Е. І. Кичанов, вихідцем з «омонголеного» киргизького роду[9]. При цьому в сучасних дослідженнях генетиків відзначається приналежність предків Борджигінів до гаплогрупи C2[ru] і, таким чином, спростовується припущення І. Н. Березіна[10]. Гаплогрупа C2, як зазначено в роботах з популяційної генетики, маркує демографічну експансію монголомовних популяцій Центральної Азії.[11]

Легенда про непорочне зачаття Алан-гоа з «Таємної оповіді монголів» і переказ із «Збірника літописів[ru]» про вагітність Алан-гоа від променя світла, згідно з Б. Р. Зоріктуєву, відображають офіційне замовлення панівної еліти для створення «ідеї про небесний мандат монгольського хана на правління земною імперією».[12]

Сини Алан-гоа Бельгунотай, Бугунотай, Бугу-Хатагі і Бухуту-Салчжі стали засновниками родів Бельгунот[ru], Бугунот[ru], Хатагін[ru] і Салджіут[ru]; молодший син, Бодончара, став родоначальником Борджигінів. З цього роду походив Чингісхан.[13]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Сокровенное сказание монголов §§ 5—9.
  2. Сокровенное сказание монголов §§ 17—18.
  3. Сокровенное сказание / А. Милехин, А. Жемерова. — 2016. — 480 с. — (Великие правители) — 4100 прим. — ISBN 978-5-699-59561-7.
  4. Сокровенное сказание монголов §§ 19—22.
  5. Рашид ад-Дин. Сборник летописей / Перевод с персидского Л. А. Хетагурова, редакция профессора А. А. Семенов. — М., Л : Издательство АН СССР, 1952. — Т. 1, кн. 1.[недоступне посилання з Ноябрь 2019]
  6. Кычанов Е. И. Жизнь Темучжина, думавшего покорить мир. Чингис-хан: личность и эпоха. — М : Издат. фирма «Восточная литература, 1995. — С. 16. — 2000 прим. — ISBN 5-02-017390-8.
  7. Ratchnevsky P. Činggis-khan: Sein Leben und Wirken. — Münchener Ostasiatische Studien, Bd. 32. Wiesbaden, 1983.
  8. Монголын нууц товчоо. — 1995. — С. 198.
  9. Акеров Т. А. Кыргызы — этногенез и история: Чингиз хан и эпос «Манас» С. Ахсикенди (ru). http://kghistory.akipress.org. Процитовано 2020-02-27. 
  10. Распространенность мужских линий «чингизидов» в популяциях Северной Евразии // Генетика. — 2007. — Т. 43, вип. 3 (22 січня). — С. 422—426. — ISSN 0016-6758.
  11. Харьков В. Н. Структура и филогеография генофонда коренного населения Сибири по маркерам Y-хромосомы. Автореферат. — Томск, 2012. — С. 31.
  12. Зориктуев Б. Р. Образование монгольского рода борджигин // Новые исследования Тувы. — 2014. — Вип. 4 (24) (22 січня). — С. 80—87.
  13. Сокровенное сказание монголов § 42.

Джерела[ред. | ред. код]