Албанське королівство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Албанське Королівство)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Mbretnija Shqiptare
Албанське королівство
De facto протекторат Королівства Італія[1][2][3]
Албанська республіка Flag of Albania (1926–1928).svg
1928 – 1939 Албанія під владою Італії Flag of Albania (1939-1943; crowned).svg
Прапор Герб
Прапор Королівський герб
Гімн
Himni i Flamurit
Розташування Албанії
Столиця Тирана
Мови албанська
Форма правління Конституційна монархія
Король
 - 1928–1939 Ахмет Зогу
Прем'єр-міністр
 - 1928–1930 Костак Кота
 - 1930–1935 Панделі Евангєлі
 - 1935–1936 Мехді-бей Фрашері
 - 1936–1939 Костак Кота
Законодавчий орган Асамблея
Історичний період Інтербелум
 - Засновано 01 вересня 1928
 - Італійське вторгнення 07 квітня 1939
 - Уряд у вигнанні 09 квітня
Валюта Албанський лек, Франга
Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Албанське королівство

Албанське королівство (алб. Mbretnija Shqiptare або :алб. Mbretëria Shqiptare) — конституційна монархія в Албанії у 1928—1939 роках. Протягом цього періоду Албанія була de facto протекторатом Королівства Італія[4][5][6] Албанія була проголошена монархією на Установчих зборах, і Ахмет Зогу було короновано. Королівство забезпечило стабільність і порядок в Албанії, яка щойно здобула незалежність від Османської імперії у 1912 році. Королівство мало підтримку фашистського режиму в Італії, дві країни мали тісні дипломатичні відносини до раптового вторгнення Італії у 1939 році.

Королівство Зогу[ред. | ред. код]

У 1928 році, Зогу домігся згоди парламенту на власний розпуск. Нові Установчі збори внесли поправки до Конституції, перетворили Албанію на королівство, а Зогу на Зогу I, «короля албанців». Міжнародне визнання відбулося відразу, але багато албанців розглядали зароджуючу династію своєї країни, як трагічний фарс. Нова конституція скасовувала албанський сенат, створюючи однопалатну Асамблею, король Зогу зберіг диктаторські повноваження, якими він користувався на посаді президента.

Незабаром після своєї коронації, Зогу розірвав шлюб з дочкою Шефкет Верладжі, і Верладжі скасував свою підтримку короля і почав змови проти нього. Зогу надбав велику кількість ворогів протягом багатьох років, албанська традиція кровної помсти вимагала від них, вбити його. Зогу оточив себе охоронцями й рідко з'являвся на публіці. Прихильники короля роззброїли всі племена в Албанії, за винятком його одноплемінників Маті, та їхніх союзників — Дібра.

Зогу швидко висловив невдоволення пануванням Італії в Албанії. Зогу відмовився від італійських військових радників. Натомість запросив британських офіцерів у жандармерію, незважаючи на сильний італійський тиск, щоб видалити їх. У 1931 році Зогу відкрито пішов на конфронтацію з Італією, відмовившись пролонгувати Перший Тиранський договір 1926 року.

У 1932 і 1933 роках, Албанія не могла виплати відсотки за своїми кредитами Товариству Економічного Розвитку Албанії. У відповідь, Рим зажадав, підпорядкувати Риму жандармерію; приєднатися до Італійського митного союзу; гарантувати Італії контроль над продажем цукру в країні, телеграфні та електричні монополії; викладати італійську мову в усіх албанських школах, визнати права італійських колоністів. Зогу відмовився. Замість цього, він наказав скоротити бюджет на 30 відсотків, звільнити італійських військових радників, а також націоналізувати італійські католицькі школи в північній частині країни.

До червня 1934 року, Албанія підписали торговельні угоди з Югославією і Грецією, і Муссоліні припинив всі платежі до Тирани. Італійська спроба залякати албанців, відправивши флот військових кораблів до Албанії не вдалася, оскільки албанці дозволили військовикам виходити на суходіл тільки беззбройними. Муссоліні потім спробував підкупити албанців. У 1935 р. він представив албанському уряду 3 млн золотих франків як подарунок.

Італійська окупація[ред. | ред. код]

Беніто Муссоліні намагаючись слідом за розширенням Німеччини (аншлюс Першої Австрійської Республіки і анексія Першої Чехословацької Республіки) створити власну імперію, прийняв рішення про приєднання Албанського Королівства. Проте король Італії Віктор Еммануїл III критикував план окупації Албанії як непотрібний ризик.

Рим, висунув Тирані ультиматум 25 березня 1939, вимагаючи капітуляції Албанії. Зогу відмовився прийняти гроші в обмін на повну анексії Албанії, а 7 квітня 1939 року війська Муссоліні вторглись в Албанію. Незважаючи на деякий запеклий опір, особливо в Дурресі, італійці розправилися з албанцями.

Не бажаючи стати італійською маріонеткою, король Зогу, його дружина, королева Джеральдін Аппоні, та їх малолітній син Ліка втекли до Греції, а потім до Лондона. 12 квітня, албанський парламент проголосував за об'єднання Албанії з Італією. Віктор Еммануїл III прийняв албанську корону, а італійці створили фашистський уряд на чолі з Шефкет Верладжі. Незабаром були об'єднанні військові і дипломатичні служби Албанії з аналогічними італійськими.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Aristotle A. Kallis. Fascist ideology: territory and expansionism in Italy and Germany, 1922-1945. London, England, UK: Routledge, 2000. Pp. 132.
  2. Zara S. Steiner. The lights that failed: European international history, 1919-1933. Oxford, England, UK: Oxford University Press, 2005. Pp. 499.
  3. Roy Palmer Domenico. Remaking Italy in the twentieth century. Lanham, Maryland, USA: Rowman & Littlefield Publishers, Inc., 2002. Pp. 74.
  4. Aristotle A. Kallis. Fascist ideology: territory and expansionism in Italy and Germany, 1922—1945. London, England, UK: Routledge, 2000. Pp. 132.
  5. Zara S. Steiner. The lights that failed: European international history, 1919—1933. Oxford, England, UK: Oxford University Press, 2005. Pp. 499.
  6. Roy Palmer Domenico. Remaking Italy in the twentieth century. Lanham, Maryland, USA: Rowman & Littlefield Publishers, Inc., 2002. Pp. 74.