Перейти до вмісту

Александер Гауланд

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Александер Гауланд
нім. Alexander Gauland
Нині на посаді
Народився20 лютого 1941(1941-02-20)[1][2][…] (83 роки)
Хемніц, Саксонія, Третій Райх
Відомий якполітик, правник, письменник-документаліст, публіцист
Місце роботиHessische Staatskanzleid, Федеральне міністерство довкілля, охорони природи, атомної безпеки та захисту прав споживачів Німеччиниd, Märkische Allgemeined, Press and Information Office of the Federal Government of Germanyd і CDU/CSU Bundestag fractiond
КраїнаНімеччина і НДР
Alma materМарбурзький університет і Гіссенський університет
Політична партіяАдН[4][5]
БатькоAlexander Gaulandd
ДітиDorothea Gaulandd
Релігіялютеранство
afd.de/dr-alexander-gauland

Алексáндер Ебергардт Гáуланд (нім. Alexander Eberhardt Gauland нар. 20 лютого 1941(19410220), Хемніц, Третій рейх) — німецький політик. Спільно з Аліс Вайдель провідний кандидат від право-популістської та євроскептичної партії Альтернатива для Німеччини на парламентських виборах 2017 року .

Біографія

[ред. | ред. код]

Александер Гауланд народився 20 лютого 1941 року в місті Хемніц. Ім'я отримав на честь російського імператора Олександра[6] .

У 1970 році захистив докторську дисертацію і здобув ступінь доктора права.

Політична кар'єра

[ред. | ред. код]

Гауланд був членом партії ХДС. Протягом 15 років був близьким співробітником Вальтера Вальмана, який був обер-бургомістром у Франкфурті-на-Майні, федеральним міністром з охорони навколишнього середовища, прем'єр-міністром в землі Гессен.

Після того як Вальман в 1991 році програв вибори в ландтаг, Гауланд став редактором газети «Märkische Allgemeine» в Потсдамі[7], яка в той час належала видавничій групі «Frankfurter Allgemeine Zeitung». Одночасно активно виступав як публіцист у провідних виданнях.

Понад три роки був заступником голови партії Альтернатива для Німеччини (АДГ). У 2014 обраний депутатом ландтагу Бранденбургу за партійним списком, був головою депутатської фракції АДГ .

Політичні позиції

[ред. | ред. код]

Путінферштеєр[8]. Виступає за скасування санкцій проти Росії. За даними німецького журналіста Бориса Райтшустера, у 2016 році Гауланд їздив у Росію за запрошенням фонду, заснованого олігархом Костянтином Малофєєвим, і визнавав, що особисто зустрічався з «кремлівським ідеологом» Олександром Дугіним[9].

Висловлювання

[ред. | ред. код]

Гауланд відомий своїми висловлюваннями, що викликають широкі протести. До них відноситься теза, що німці вже досить розібралися зі своєю історією, пов'язаною з націонал-соціалізмом, і що під цією темою повинна бути підведена риска. Також він заявив, що, незважаючи на злочинність системи, мільйони німецьких солдатів відважно виконували свій обов'язок і тому у сучасних німців має бути право ними пишатися[10]. За його словами, він не відчуває сорому за злочини німецького народу, так як ні сам, ні його батьки не були з цим пов'язані особисто. У той же час, Гауланд вважає за можливе і потрібне пишатися досягненнями німців за їх тисячолітню історію.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Stammdaten aller Abgeordneten des Deutschen Bundestages
  2. Енциклопедія Брокгауз
  3. Munzinger Personen
  4. https://www.afd.de/wp-content/uploads/2017/04/Antragbuch-BPT-April-2017-1.pdf — С. 54.
  5. https://afd-verbot.de/personen/alexander-gauland
  6. Потомки прусского рода и друзья России. Что такое «Альтернатива для Германии». Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 19 січня 2021. [Архівовано 2021-01-28 у Wayback Machine.]
  7. Bewerbungsprofil für Kandidaten für die Landtagswahl 2014 in Brandenburg Alexander Gauland (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 5 березня 2016. Процитовано 29 травня 2017. [Архівовано 2016-03-05 у Wayback Machine.]
  8. Krim-Krise: Diese Deutschen verstehen Russland - Bilder & Fotos - WELT. DIE WELT. Архів оригіналу за 18 січня 2021. Процитовано 19 січня 2021.
  9. Российская агентура свободно действует в Германии – Борис Райтшустер.
  10. Berlin, Reuters in (14 вересня 2017). AfD co-founder says Germans should be proud of its second world war soldiers. the Guardian (англ.). Архів оригіналу за 27 січня 2021. Процитовано 12 жовтня 2018.

Посилання

[ред. | ред. код]