Александер Грем Белл

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Александер Грем Белл
англ. Alexander Graham Bell[1]
Alexander Graham Bell.jpg
Народився 3 березня 1847(1847-03-03)
Единбург
Помер 2 серпня 1922(1922-08-02) (75 років)
Beinn Bhreagh[d], Вікторія, Нова Шотландія, Канада або Baddeck[d], Вікторія, Нова Шотландія, Канада[1]
·цукровий діабет і Злоякісна анемія
Громадянство
(підданство)
Flag of the United Kingdom.svg Велика Британія
Flag of the United States.svg США
Діяльність фізик, інженер-електрик[d], інженер
Сфера роботи Логопедія
Alma mater Единбурзький університет[1]
Університетський коледж Лондона
Royal High School[d][1]
Мова творів англійська[2]
Заклад Смітсонівська установа
Членство Американське філософське товариство[d]
Національна академія наук США[3]
Американська академія мистецтв і наук
Леопольдина
Phi Beta Kappa Society[d]
Батько Alexander Melville Bell[d][1]
У шлюбі з Mabel Gardiner Hubbard[d][1]
Автограф Alexander Graham Bell (signature).svg
Нагороди медаль Едісона, Медаль Елліота Крессона, медаль Джона Фріца[d], медаль Г'юза, Національний авіаційний зал слави[d], Національна зала слави винахідників США[d] і Albert Medal[d]

Алекса́ндер Грем Белл (англ. Alexander Graham Bell; 3 березня 1847, Единбург, Шотландія — 2 серпня 1922, Нова Шотландія, Канада) — американець шотландського походження, вчений і винахідник телефону, запатентував його в 1876, пізніше експериментував з фонографом[4].

Біографія[ред. | ред. код]

Почав працювати помічником вчителя музики і ораторського мистецтва. Згодом працював з глухонімими людьми, навчаючи їх вимови. Прагнення допомогти цим людям і любов до дівчини, що оглухла після важкої хвороби, спонукали сконструювати прилади, за допомогою яких можна було демонструвати глухим артикуляцію звуків мови.

Після переїзду з Британії на американський континент викладав у Бостоні, тренуючи викладачів для глухих. У 1872 році відкрив у Бостоні приватну школу «Фізіології звуку та механіки мови», а в 1873 став професором фізіології органів мови Бостонського університету[4].

Вивчив акустику, фізику людської мови. Почав ставити досліди з апаратом, в якому мембрана передавала коливання звуків на голку. Так наближався до ідеї телефону, за допомогою якого «стане можливою передача різних звуків, якщо тільки вдасться викликати коливання сили електричного струму, відповідні тим коливанням густини повітря, які породжує даний звук».

За освітою не був ні інженером-електриком, ні фізиком, але за якийсь час змінив напрям діяльності і почав працювати над створенням телеграфу для одночасної передачі кількох текстів — «музичного телеграфу» (число текстів було рівне числу нот, тобто 7).

У 1876 році спостережливість при роботі над телеграфом допомогла відкрити явище, яке дало змогу винайти телефон: коли помічник Бела витягав пластинку з передавача, у приймачі Белл почув деренчання. З'ясувалося, що пластинка замикала і розмикала електричне коло. Белл звернув на це явище пильну увагу.

Через кілька днів перший апарат, родоначальник всіх телефонних апаратів — невелика мембрана з сигнальним ріжком для посилення звуку — був зроблений. Через кілька років телефон перетворився на масовий засіб зв'язку, що принесло створеній фірмі значні прибутки.

Александр Белл на поштовій марці США (1940)

У 1880 році вперше спостерігав фотоакустичний ефект — виникнення акустичних коливань у досліджуваному зразку при опромінюванні його модульованим або імпульсним світлом. Він запропонував використовувати фотоакустичний ефект для оптичного бездротового телефону, фотофону. У цьому пристрої звуки людського голосу викликали коливання рухомого люстерка, які модулювали пучок сонячного світла. Як приймач використовувався замкнутий об'єм з поглинаючим світло середовищем, в якому виникав звук (завдяки фотоакустичному ефекту), що сприймається людиною через слухову трубку.

Долучився до розробки металодетектора, гідроплана та інших літаків, спроектував чотиригранного повітряного змія.

Підтримував селекцію, а також сприяв розвитку євгеніки.

Став одним із засновників Національного географічного товариства, яке до сьогодні видає журнал «National Geographic».

Помер у своєму маєтку в Новій Шотландії від цукрового діабету, що ускладнився злоякісною анемією.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е https://www.biography.com/people/alexander-graham-bell-9205497
  2. data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
  3. NNDB — 2002.
  4. а б Alexander Graham Bell Laboratory Notebook, 1875-1876. World Digital Library. 1875-1876. Архів оригіналу за 2013-07-25. Процитовано 2013-07-24. 

Посилання[ред. | ред. код]