Александер фон Гумбольдт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Александер фон Гумбольдт
нім. Alexander von Humboldt
Александр фон Гумбольдт. Картина Йозефа Стілера, 1843
Александр фон Гумбольдт. Картина Йозефа Стілера, 1843
Народився 14 вересня 1769(1769-09-14)
Німеччина Німеччина, Берлін
Помер 6 травня 1859(1859-05-06) (89 років)
Німеччина Німеччина, Берлін
Поховання Schloss Tegel[d]
Громадянство
(підданство)
Flag of Prussia 1933.svg Королівство Пруссія
Національність німець
Діяльність геолог, мандрівник-дослідник, ботанік, географ, таємна рада, камергер, Океанолог, demographer, volcanologist, письменник-мандрівник, науковий письменник, метеоролог, універсальна людина, меценат, зоолог, натураліст, есеїст, мінералог, астроном, кліматолог, етнолог, науковець
Alma mater Університет Віадріна
Фрайберзька гірнича академія
Геттінгенський університет
Єнський університет
Галузь натураліст
Заклад Єнський університет
Вчене звання PhD
Член Лондонське королівське товариство, Леопольдина, Прусська академія наук, Баварська академія наук, Academy of Useful Science[d], Геттінгенська академія наук, Нідерландська королівська академія наук, Угорська академія наук, Danzig Research Society[d], Шведська королівська академія наук, Французька академія наук, Американське філософське товариство[d], Петербурзька академія наук, Silesian Society for Patriotic Culture[d], Американська академія мистецтв і наук, Warsaw Society of Friends of Learning[d], Російська академія наук, Французьке географічне товариство, Американське антикварне товариство[d][1], Національна академія наук Італії[d] і Academy of Sciences of Turin[d]
Відомий завдяки: біогеографія, космос (1845)
Батько Alexander Georg von Humboldt[d]
Матір Marie-Elisabeth von Humboldt[d]
Нагороди медаль Коплі
Автограф Alexander von Humboldt signature.svg
Особ. сторінка humboldt-portal.de

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах
Александер фон Гумбольдт у Вікісховищі?
Humb. є міжнародним науковим скороченням імені ботанічного автора: Александер фон Гумбольдт.
Перегляньте таксони, приписувані цьому автору, в International Plant Names Index (IPNI).


Александер фон Гумбольдт (нім. Friedrich Wilhelm Heinrich Alexander von Humboldt, 14 вересня 1769, Берлін — 6 травня 1859, Берлін) — німецький вчений-енциклопедист, фізик, метеоролог, географ, ботанік, зоолог, мандрівник, молодший брат вченого Вільгельма фон Гумбольдта. Основоположник географії рослин.

Наукові інтереси Гумбольдта були надзвичайно різноманітними. Своїм основним завданням він вважав «збагнення природи як цілого й збір свідчень про взаємодію природних сил». За широту наукових інтересів сучасники називали його Аристотелем XIX століття. Виходячи із загальних принципів і застосовуючи порівняльний метод, він створив такі наукові дисципліни, як фізична географія, ландшафтознавство, екологічна географія рослин. Приділяв велику увагу вивченню клімату, розробив метод ізотерм, склав карту їхнього розподілу і фактично дав обґрунтування кліматології як науки. Детально описав континентальний і приморський клімат.

Сім'я[ред.ред. код]

Батько Гумбольдта — Олександр Георг — був прусським офіцером, якого за заслуги в Семирічній війні призначили камергером наслідного принца. Одружившись з Марією Єлизаветі фон Голведе, він отримав двох синів: Вільгельма (22 червня 1767) і Олександра (1769). Також його братом по матері, від її першого шлюбу, був недоумкуватий Фердинанд фон Голведе (17631817). Хрещеними батьками у Олександра при хрещенні в кафедральному соборі Берліна були: майбутній король Пруссії Фрідріх Вільгельм II, герцог Фердинанд фон Брауншвайг і міністр Барон фон Фінкенштайн[2].

Освіта[ред.ред. код]

Олександр і Вільгельм насолоджувалися чудовою домашньою освітою відомих вчителів, і хоча Олександра вважали важкою, не люблячою навчання дитиною, він виявляв інтерес до природи і мав художній талант. Освіта братів Гумбольдтів перебувала під великим впливом Просвітництва, Канта і Руссо. Їхніми вихователями були відомі вчені: Кампе, Кунт, Енгель, Дом, Леффлер.[2]

У 1785 році знайомиться з Ніколаі, Мендельсоном.[3]

У 1787 році Гумбольдт вступив до університету Франкфурта-на-Одері, де вивчав економіку та фінанси. До того ж він відвідував лекції з медицини, фізики, математики та науці про стародавній світ. Відвідував курси Блюменбаха.

З 1788 року він у Берліні, вивчав грецьку мову, технологію і ботаніку, останню під керівництвом німецького ботаніка К. Л. Вільденова.

Весною 1789 він відправився до Геттінгенського університету, де читали лекції Гейне, Блуменбах, Кестнер, Ліхтенберг, Ейхгорн. Класична література, історія, природознавство, математика цікавили Гумбольдта в однаковій мірі. Гейне відкрив у ньому тягу до археології. Під його впливом Гумбольдт написав свій перший твір «Про тканини греків», який залишився ненадрукованим. У тому ж 1789 здійснив подорож по Німеччині.[2] У Геттінгенському університеті Гумбольдт залишався до 1790 року. До того часу відноситься його перша геологічна робота «Про рейнські базальти» (Mineralogische Beobachtungen über einige Basalte am Rhein. Brunswick, 1790).

У березні 1790 року він почав першу подорож за межі німецьких земель в товаристві свого друга Георга Форстера по Рейну, звідти — в Англію і Францію (тиждень пробув у Парижі). Ця поїздка зародила в ньому пристрасть до подорожей і відвідування далеких тропічних країн. Після цієї екскурсії він вступив до торговельної академії в Гамбурзі, де вивчав нові мови і комерцію, займаючись в той же час ботанікою і мінералогією. Результатом цих занять стало кілька дрібних ботанічних робіт, серед яких — відкриття прискорювальної дії хлору на проростання насіння.

Бажання ближче ознайомитися з геологією привело Гумбольдта в 1791 році у Фрайберг, де викладав А. Г. Вернер. У Єні під керівництвом Лодера він вивчав анатомію. Ф. фон Зах і Й. Келлер дали йому основи астрономії і навчили користуватися науковими інструментами. Він навчався також у Торговельній академії Бюсе. Опублікував свої перші роботи: «Мінералогічні спостереження деяких базальтів Рейну», а також статтю в Хімічних анналах. У серпні відвідав Богемію.[3]

У 1792 році його навчальні роки закінчилися і він повернувся в Берлін. Здібності його тепер проявилися в повному блиску. Він володів широкими і різнобічними відомостями не тільки у природознавстві, але і в історії, юридичних науках, класичній літературі, володів кількома мовами. До цього треба додати повну матеріальну забезпеченість.

Зрілість[ред.ред. код]

У 1792 Гумбольдт отримав місце обер-бергмейстером в Ансбасі і Байройті. Заняття, пов'язані з цією посадою, цілком гармоніювали з бажаннями Гумбольдта. Він ревно взявся за нові заняття, намагався заохочувати і розвивати гірничу промисловість, вивчав її історію за архівними документами, відновив занедбані копальні у Гольдкронасі, влаштував школу гірничої справи в Штебені, займався вивченням газів, що нагромаджується в шахтах, і намагався винайти безпечну лампу і дихальну машину для вживання в тих випадках, коли в шахті нагромаджується багато вуглекислоти або інших шкідливих для дихання газів.

У 17921794 здійснює численні інспекційні поїздки по землях Німеччини.[4]

Паралельно з цими практичними заняттями йшли вчені дослідження: статті та замітки з геології в різних журналах, флора криптогам Фрейберга (лат. Florae Fribergensis Specimen, 1793), «Афоризми з хімічної фізіології рослин» — резюме дослідів Гумбольдта з питань про подразливості рослинних тканин, живлення і дихання рослин. До цього ж періоду відносяться дослідження над твариною електрикою, оприлюднені трохи пізніше під заголовком «Досліди над роздратованими мускульними і нервовими волокнами» (нім. Versuche über die gereizte Muskel-und Nervenfaser. Berlin, 1797). Частина дослідів була ним проведена над собою за сприяння доктора Шалдерна: об'єктом дослідження слугувала спина Гумбольдта.

У цих роботах уже проявилися характерні риси Гумбольдта як ученого: прагнення відшукати спільну основу різнорідних з першого погляду явищ, недовіра до метафізичних принципів (у «Афоризмах …» він ще стоїть за життєву силу, що діє всупереч законам фізики; але вже в дослідженнях про тваринну електрику викладає цілком раціональний погляд на життя, що встановився в науці тільки в 1830-х-1840-х роках), проникливість генія, випереджаючого свій час (погляди його на електричні явища в тваринних тканинах підтвердилися 50 років по тому в роботах Дюбуа-Реймона; думка про роль мінеральних солей, як необхідного складового елементу в їжі рослин, затвердилося в науці тільки після робіт де Соссюра і Лібіха). В цей же час визначилася завдання його життя — фізичний опис світу; в 1796 він пише:

Я маю на увазі фізику світу, але чим більше відчуваю її необхідність, тим ясніше бачу, як хиткі ще підстави для такої будівлі.

«Фізика світу» — зведення цілого ряду наук, з яких деякі були створені самим Гумбольдтом. Нарешті, прагнення передати наукові висновки в художній, образній формі (плодом якого з'явилися згодом «Картини природи» і «Космос») виявилося у статті «Про Родоського генія» (нім. Die Lebenskraft, oder der rhodische Genius) — чудово написаному, але досить химерному алегоричному зображенні «життєвої сили» (надруковано в журналі «Die Horen» Шиллера в 1795).

Зв'язки Гумбольдта з особами вищої адміністрації, відносини з двором, з наслідним принцом, що особисто знав і цінував обох братів Гумбольдтів, — все це нерідко змушувало його брати участь у справах держави. У 1794 він супроводжував Гарденберга, який їздив у Франкфурт-на-Майні для переговорів з голландськими та англійськими уповноваженими. Після укладення Базельського миру Гумбольдт був посланий до Моро, французького головнокомандувача, для переговорів щодо володінь Гогенлое (прусський уряд боявся спустошення їх французами) і виконав доручення з успіхом.

Мандрівник[ред.ред. код]

У 1796 померла його мати, і разом з цим зникла головна перешкода його планам на подорож: мати не хотіла відпускати його в далекі країни. Негайно по її смерті Гумбольдт вийшов у відставку і, отримавши свою частину спадщини (близько 85 000 талерів), став готуватися до подорожі.

Час тоді був не зовсім сприятливий для великих експедицій. Експедиція навколо світу, що споряджалася Директорією, в якій Гумбольдт хотів взяти участь, була відкладена внаслідок фінансових негараздів Франції; приєднатися до експедиції французьких учених у Єгипет йому не вдалося, тому що поразка французького флоту при Абукірі розірвала відносини Франції з Александрією. Так минуло чотири роки, протягом яких Гумбольдт жив в Єні, Зальцбурзі та Парижі.

Париж сподобався йому і назавжди залишився його улюбленим містом. Він познайомився і потоваришував з найвизначнішими натуралістами і математиками того часу і придбав величезну популярність у французькому суспільстві.

Друге відкриття Америки[ред.ред. код]

Особливо близько зійшовся він з Еме Бонпланом, молодим ботаніком, що теж мріяв про подорож. Нарешті, в Мадриді Гумбольдту вдалося отримати дозвіл відвідати і дослідити іспанські володіння в Америці. Все-таки скористатися дозволом виявилося досить важко: порт Ла-Корунья, звідки Гумбольдт і Бонплан мали намір відплисти до Америки, був блокований англійськими кораблями. Нарешті сильна буря змусила англійські кораблі віддалитися від берега, і корвет «Пісарро», на якому відправлялися Гумбольдт і Бонплан, вночі 5 червня 1799 залишив Корунью і щасливо минув англійські судна.

Матеріал для досліджень представився в достатку з перших же днів. Морські течії, морські тварини і рослини, фосфоресценція моря тощо — все це було ще ледь заторкнуте наукою. Мандрівники відвідали насамперед Канарські острови, де пробули 6 днів. Тут при спостереженні різних рослинних поясів піка Тейде, що змінювали один одного з висотою, у Гумбольдта з'явилася думка про зв'язок рослинності з кліматом, покладена ним в основу ботанічної географії.

До кінця плавання епідемія, що спалахнула на кораблі, змусила їх висадитися раніше, ніж вони припускали: в Кумані, на березі Венесуели, 16 липня 1799.

Багатство і різноманітність тропічної природи вразило їх. З Кумани (він перебував там 7 серпня 1799) вони зробили ряд екскурсій у сусідні місцевості, а потім вирушили до Каракаса, де пробули два місяці, звідси — у Апуре, на однойменній річці, по якій хотіли спуститися в Оріноко, піднятися до її верхів'я і переконатися, чи точно система Оріноко з'єднується з системою Амазонки. У Апуре мандрівники найняли пірогу з п'ятьма індійцями і відправилися далі водою. Переконавшись у з'єднанні річкових систем Оріноко і Амазонки допомогою протоки Кассіквіаре, Гумбольдт і Бонплан спустилися по Оріноко до Ангостура (нині Сьюдад-Болівар), головного міста Гвіани (нині у складі Венесуели).

Гумбольдт і Бонплан в амазонських джунглях. Картина Едуарда Ендера, 1850. Бранденбурзькі Академія наук, Берлін.

Гумбольдт писав Вільденову: Протягом чотирьох місяців ми ночували в лісах, оточені крокодилами, боа і тиграми (які тут нападають навіть на човни), харчуючись тільки рисом, мурахами, маніоком, пізангом, водою Оріноко і зрідка мавпами… У Гвіані, де доводиться ходити з закритою головою і руками внаслідок безлічі москітів, що переповнюють повітря, майже неможливо писати при денному світлі. Тому всі наші роботи доводилося здійснювати при вогні, в індіанській хатині, куди не проникає сонячне проміння.

З Ангостура мандрівники вирушили до Гавани, де пробули кілька місяців, вивчаючи природу і політичний стан Антильських островів; звідси переправилися до Бразилії і, присвятивши досить довгий час вивченню плато Санта-Фе, вирушили в Кіто через прохід Квіндіу в Кордильєрах. Це був виснажливий і небезпечний перехід: пішки, по вузьких ущелинах, під проливним дощем, без взуття, яке швидко зносилося.

Гумбольд і Бонплан на тлі Чимборасо. Робота Фрідріха Георга Вейтша (нім. Friedrich Georg Weitsch, 1810)

Як би там не було, в січні 1802 мандрівники досягли Кіто. У цій частині Америки вони залишалися близько року, вивчаючи зі всіляких точок зору її багату природу. Гумбольдт піднімався на вулкани Пічинчу, Котопахі, Антізану і інші і на Чимборасо (6 310 м — світовий рекорд для того часу).

З Південної Америки мандрівники вирушили до Мексики, де провели близько року. Гумбольдт визначав географічне становище різних пунктів, вивчав діяльність вулканів — в тому числі знаменитого Хорульо[en], що утворився в 1755, — зробив безліч барометричних вимірювань, досліджував піраміди і храми древніх мешканців Мексики — ацтеків і тольтеків, вивчав історію і політичний стан країни. Він першим видав в 1810 році ацтекський рукописний Кодекс Теллеріано-Ременсіс[5].

Нарешті, 9 липня 1804, після майже п'ятирічного перебування в Америці, Гумбольдт і Бонплан відплили до Європи і 3 серпня того ж року висадилися в Бордо.

Результати їхньої подорожі були величезні. До Гумбольдта тільки один пункт у межах Південної Америки — Кіто — був точно визначений астрономічно; геологічна будова її була зовсім невідома. Гумбольдт визначив широту і довготу багатьох пунктів, зробив близько 700 гіпсометричних вимірювань, тобто усвідомив орографію місцевості, досліджував її геологію, зібрав масу даних про клімат країни і вказав її відмітні риси.

Вчені зібрали величезні ботанічні та зоологічні колекції — одних рослин близько 4000 видів, у тому числі 1800 нових для науки.

Було доведено з'єднання систем Амазонки і Оріноко, визначено напрямок деяких гірських хребтів і відкриті нові (наприклад, Анди Паріми); з'ясовано в загальних рисах розподіл гір і низовин; нанесена на карту морська течія вздовж західних берегів Америки, названа «Гумбольдтовою».

Не були залишені без уваги і етнографія, історія, мови, політичний стан відвіданих країн: по всіх цих предметах зібрано масу матеріалу, розробленого згодом частково самим Гумбольдтом, частково — його співробітниками.

Словом, подорож Гумбольдта та Бонплана справедливо називають другим — науковим — відкриттям Америки.

Поштова марка СРСР 1959 року, присвячена Гумбольдту

Нагороди[ред.ред. код]

Названі на честь Гумбольдта[ред.ред. код]

Астрономічні об'єкти[ред.ред. код]

Види тварин та рослин[ред.ред. код]

Географічні об'єкти[ред.ред. код]

Населені пункти[ред.ред. код]

Школи, коледжі та університети[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://www.americanantiquarian.org/memberlisth
  2. а б в Alejandro de Humboldt. Cartas americanas. стр.269
  3. а б Alejandro de Humboldt. Cartas americanas. стр. 270
  4. Alejandro de Humboldt. Cartas americanas. стр.271
  5. Пресвитер Хуан; Антонио Перес; фрай Педро де лос Риос (глоссы). Кодекс Теллериано-Ременсис. www.bloknot.info. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-08-16. 
  6. Mare Humboldtianum. Gazetteer of Planetary Nomenclature. USGS Astrogeology Research Program.