Александрійський кодекс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Codex Alexandrinus f41v - Luke.jpg

Александрійський кодекс (Codex Alexandrinus; London, British. Library., Add. 43725), що позначається символами А або 02 Gregory-Aland, δ 4 Soden) - манускрипт грецької біблії, тобто Септуагінти також Нового Заповіту на грецький мові, написаний майоскулою на пергаменті. Складено його в V столітті в Єгипті. У списку рукописів Септуагінти згідно класифікації Альфреда Ральфса також був позначений символом A.

Манускрипт був названий Александрійським, оскільки патріарх Кирило Лукаріс повинен був привезти його з Александрії. Вперше та назва була застосована через Браяна Валтона в 1657 році в лондонському Поліглотові. Раніше визначався як Codex Regius або Біблія Tekli. Wettstein в 1751 році позначав його символом А. У той сам спосіб позначав його пізніше Griesbach і інші біблісти. Грегорі надав йому символ 02.

Codex Alexandrinus є одним з чотирьох великих біблійних кодексів, разом з Кодексем Синайським і Ватиканським є одним з найбільш ранніх і найбільш повних рукописів грецької біблії. Після перевезення до Англії отримав славу найкращого біблійного рукопису, що зберігається на Британських Островах і, був ним до моменту придбання Британською Бібліотекою Кодексу Синайського. Зберігається у Відділі Манускриптів British Library в Лондоні (разом з Кодексом Синайським).

Склад рукопису[ред.ред. код]

Кодекс Aleksandryjski первинно складався з 820 пергаментних аркушів. Збереглося 773 аркушів кодексу (32 на 26 см)[7], з чого 630 припадає на Старий Завіт, 143 на Новий Заповіт.

Кодекс був поділений на чотири томи (279 + 238 + 118 + 144 листків). Три перші являють більшу частину тексту Septuaginty, грецького перекладу Старого Завіту, разом з 3 Книгою Ezdrasza, 3-4 Махабейськими, Псалмом 151 і Псалмами Соломона. Четвертий том заключає Новий Заповіт разом з (неканонічними) Списками Климента. Тільки 10 Старого Завіту пропало, значно менше ніж в разі кодексів Синайського і Ватиканського. Натомість в Новому Заповіті пропало 31 аркушів. У Старому Завіті бракує:

1 См 12,17 - 14,9 (1 аркуш); Пс 49,20 - 79,11 (9 аркушів). Крім того деякі листи Старого Заповіту були пошкоджені, заключають вони наступні тексти: Rdz 1,20-25; 1,29-2,3; Kpł 8,6.7.16; Syrach 50,21n; 51,5[11].

У Новому Заповіті бракує:

25 перших аркушів Євангелія Матвія і тим самим починається лише від Mt 25, 6; 71-72 листків в Євангелії Яна (J 6, 50 - 8, 52); трьох листів (не пронумеровані) в 2. Листи до Коринтіан (2 Кор 4, 13 - 12, 6). майже кожен аркуш Апокаліпсису пошкоджений по краях. 1 Климента 57,7-63 (1 лист) і 2 Климента 12,5a. (2 листи). Книги Нового Заповіту (четвертий том кодексу) складені в наступній послідовності: чотири Євангелія, Апостольська Історія, загальні Списки, Списки Павла (Лист до Євреїв поміщеним був між 2. Солонян і 1. Тимофієм), Апокаліпсис святого Івана. Первинно загальні Списки передували Апостольській Історії[15].

Текст кодексу не заключає наступних віршів:

Марка 15,28 як в кодексах א, B, C, D, Ψ, , d, k, Syro-Sinaitica Лука 22,43-44 (піт з кровю Ісуса); Pericope adulterae (Ян 7,53-8,11); Дії 8,37; 15,34; 24,7; 28,29; Римлян 16,24. Кодекс Aleksandryjski є важливим рукописом в дискусії над автентичністю pericope adulterae (perykopa про жінку чужоложницю), крім що в цьому фрагменті бракує двох аркушів (Ів 6,50-8,52). Однак число лінійок тексту доводить, що не було його в тексті, тому що для цього фрагмента бракує в кодексі місця (подібно як в Кодексі Єфрема).

Особливості рукопису[ред.ред. код]

Опис[ред.ред. код]

Кодекс був складений на тонкому пергаменті з телячої шкіри. Листки на краях з віком знищились і підрізали за часів сучасних. Пергамент часто знебарвлений на краях. Додаткові пошкодження кодексу виникли також внаслідок неуцтва також його недбайливості колишніх власників. Листки мають багато дір, лишилось протерте чорнило, повигинані від доторкання, часто позагинане в кутиках. Чорнило у багатьох місцях відшаровується. Лише в XIX ст доторкання листків кодексу було заборонене. Винятком є ситуації, коли вимагає цього благо кодексу.

Текст кодексу написаний в двох колонках на сторінку, в одній колонці міститься зазвичай 49-51 лінійок (часом 46-52 ліній)кожна лінійка заключає в середньому 20-25 літер - великої, регулярної уніцяли. Літери є трохи менш вишукані ніж в Кодексі Синайським і Ватиканським. У останній книзі Нового Заповіту, Апокаліпсисі, стають трохи меншими і менш регулярнішими. Апокаліпсис писаний є з меншою дбайливістю. Початкові лінії кожної з книг писані червоним чорнилом, а окремі секції тексту книг позначаються великою літерою, писаною на маргінесі (ініціал) перед колоною тексту (подібно в Кодексі Єфрема). Слова писані є у безперервний спосіб на цілій довжині лінійки і в цілому не має жодних перерв між виразами, за винятком небагатьох місць. Літери круглі, позбавлені акцентів і лише в деяких місцях знаходяться придихи (імовірно додане пізніше). Літери більші від тих, яке застосовує Ватиканський Кодекс. Поетичні книги Старого Завіту написані стрихометрично.

Лакуни[ред.ред. код]

Пошкоджений або частково втрачений текст наступних книг:

Втрачено: 1-я книга Царств 12: 18-14: 9 (1 аркуш); Псалтир 49: 19-79: 10 (9 аркушів); Євангеліє від Матвія 1: 1-25: 6 (26 аркушів); Євангеліє від Іоанна 6: 50-8: 52 (2 листа); 2-е послання до Коринтян 4: 13-12: 6 (3 листа); також втрачені останні листи кодексу, тому що знаходиться в кінці 2-е послання Климента обривається на 12: 5a

Пошкоджено: Буття 14: 14-17, 15: 1-5, 15: 16-19, 16: 6-9 (втрачена нижня частина листа); Буття 1: 20-25, 1: 29-2: 3, Левіт 8: 6,7,16; Сирах 50: 21f, 51: 5; 1-е послання Климента 57: 7-63.

Різночитання

У Книзі Буття 5,25 є  варіант ΚΑΙ ΕΖΗΣΕΝ ΜΑΘΟΥΣΑΛΑ ΕΚΑΤΟΝ ΚΑΙ ΟΓΔΟΗΚΟΝΤΑ (вісімдесят) ΕΠΤΑ ΕΤΗ, Ватиканський кодекс має ΚΑΙ ΕΖΗΣΕΝ ΜΑΘΟΥΣΑΛΑ ΕΚΑΤΟΝ ΚΑΙ ΕΞΗΚΟΝΤΑ (шістдесят) ΕΠΤΑ ΕΤΗ;

У Книзі Суддів 18,30 має варіант ΥΙΟΥ ΜΩΥΣΗ (сина Мойсея), Ватиканський кодекс має ΥΙΟΣ ΜΑΝΑΣΣΗ (син Манасії).

У Євангелії від Івана 4,6 має унікальний варіант ωρα ην ως εκτη (близько шостої години), замість ωρα ην ως δεκατη (близько десятої години), як мається у всіх інших манускриптах.

Послання до Римлян 2,5 - αποκαλυψεως] ανταποδοσεως.

Послання до Євреїв 13,21 παντι αγαθω] παντι εργω και λογω αγαθω .

Опис[ред.ред. код]

Кодекс був складений на тонкому пергаменті з телячої шкіри. Листки на краях з віком знищились і підрізали за часів сучасних. Пергамент часто знебарвлений на краях. Додаткові пошкодження кодексу виникли також внаслідок неуцтва також його недбайливості колишніх власників. Листки мають багато дір, лишилось протерте чорнило, повигинані від доторкання, часто позагинане в кутиках. Чорнило у багатьох місцях відшаровується. Лише в XIX ст доторкання листків кодексу було заборонене. Винятком є ситуації, коли вимагає цього благо кодексу.

Текст кодексу написаний в двох колонках на сторінку, в одній колонці міститься зазвичай 49-51 лінійок (часом 46-52 ліній)кожна лінійка заключає в середньому 20-25 літер - великої, регулярної уніцяли. Літери є трохи менш вишукані ніж в Кодексі Синайським і Ватиканським. У останній книзі Нового Заповіту, Апокаліпсисі, стають трохи меншими і менш регулярнішими. Апокаліпсис писаний є з меншою дбайливістю. Початкові лінії кожної з книг писані червоним чорнилом, а окремі секції тексту книг позначаються великою літерою, писаною на маргінесі (ініціал) перед колоною тексту (подібно в Кодексі Єфрема). Слова писані є у безперервний спосіб на цілій довжині лінійки і в цілому не має жодних перерв між виразами, за винятком небагатьох місць. Літери круглі, позбавлені акцентів і лише в деяких місцях знаходяться придихи (імовірно додане пізніше). Літери більші від тих, яке застосовує Ватиканський Кодекс. Поетичні книги Старого Завіту написані стрихометрично.

Лакуни[ред.ред. код]

Пошкоджений або частково втрачений текст наступних книг:

Втрачено: 1-я книга Царств 12: 18-14: 9 (1 аркуш); Псалтир 49: 19-79: 10 (9 аркушів); Євангеліє від Матвія 1: 1-25: 6 (26 аркушів); Євангеліє від Іоанна 6: 50-8: 52 (2 листа); 2-е послання до Коринтян 4: 13-12: 6 (3 листа); також втрачені останні листи кодексу, тому що знаходиться в кінці 2-е послання Климента обривається на 12: 5a

Пошкоджено: Буття 14: 14-17, 15: 1-5, 15: 16-19, 16: 6-9 (втрачена нижня частина листа); Буття 1: 20-25, 1: 29-2: 3, Левіт 8: 6,7,16; Сирах 50: 21f, 51: 5; 1-е послання Климента 57: 7-63.

Різночитання

У Книзі Буття 5,25 є  варіант ΚΑΙ ΕΖΗΣΕΝ ΜΑΘΟΥΣΑΛΑ ΕΚΑΤΟΝ ΚΑΙ ΟΓΔΟΗΚΟΝΤΑ (вісімдесят) ΕΠΤΑ ΕΤΗ, Ватиканський кодекс має ΚΑΙ ΕΖΗΣΕΝ ΜΑΘΟΥΣΑΛΑ ΕΚΑΤΟΝ ΚΑΙ ΕΞΗΚΟΝΤΑ (шістдесят) ΕΠΤΑ ΕΤΗ;

У Книзі Суддів 18,30 має варіант ΥΙΟΥ ΜΩΥΣΗ (сина Мойсея), Ватиканський кодекс має ΥΙΟΣ ΜΑΝΑΣΣΗ (син Манасії).

У Євангелії від Івана 4,6 має унікальний варіант ωρα ην ως εκτη (близько шостої години), замість ωρα ην ως δεκατη (близько десятої години), як мається у всіх інших манускриптах.

Послання до Римлян 2,5 - αποκαλυψεως] ανταποδοσεως.

Послання до Євреїв 13,21 παντι αγαθω] παντι εργω και λογω αγαθω .

Історія рукопису[ред.ред. код]

Кирило Лукаріс, патріарх Олександрії (Єгипет), був пристрасним збирачем книг. Коли в 1621 році він став патріархом у Константинополі, він узяв Александрійський кодекс з собою до Туреччини. При тодішніх заворушеннях на Близькому Сході і через можливого знищення рукописи, якби вона потрапила до рук мусульман, Лукарис вирішив, що вона буде в кращому збереженню в Англії. Тому він підніс її в 1624 році британському послу в Туреччині як подарунок англійському королю Якову I. Король помер до того, як йому змогли вручити рукопис. Тому вона була замість цього вручена три роки пізніше його спадкоємцю Карлу I[1]. Згодом кодекс був поміщений в Британський музей.

У 1786 році Карл Годфрі Уойд опублікував текст Нового Завіту[2]. Фоторепродуцірованне видання кодексу було здійснено в 1879-1883 рр. з ініціативи Британського музею (під редакцією Е. Томпсона)[3]. За здійснення проекту відповідав Е. Томпсон. Β 1909 Ф. Кеньон випустив скорочене факсимільне видання Нового Завіту і окремих частин Старого Завіту[4].

Значення[ред.ред. код]

З числа важливих кодексів був першим, який став доступним для біблістів - вже в 1627 році - і тому відіграв велику роль в критиці тексту (Walton, Mill, Bentley, Wettstein)[35]. Довго був сприйманий як найважливіший біблейський рукопис. У 1730 році Wettstein надав йому символ А, вважаючийого за найкращий серед біблейських кодексів. Wettstein оголосив у своїй Prolegomena ad Novi Testamenti Graeci (1730), що це є найстаріший і найкращий біблійський рукопис і повинен складати основу для всіляких сучасних видань грецького Нового Заповіту[91]. У 1751 році змінив враз свою думку і констатував, що рукопис виник на горі Athos, і його текст поправлявся спираючись на латинські рукописи[92]. Michaelis аргументував, що рукопис виник в Єгипті знайомство латині було зникала в той час, крім того рукопис передає інших текст ніж латинські рукописи. Griesbach підтримав Michaelisa і твердив що текст рукопису репрезентує три різні традиції: візантійську в Євангелії, західну в Диях і загальних Листах, також александрійську в Листах Павла. Griesbach позначав рукопис символом А[84].

Лише в XIX столітті був випереджений кодексами Ватиканським і Синайським. Проте однак на Кодекс Александрійський посилаються прихильники візантійського (Burgon, Scrivener, Hills, Zunts) тексту.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. F. H. A. Scrivener, Six Lectures on the Text of the New Testament and the Ancient Manuscripts (Cambridge, 1875), p. 50.
  2. T. H. Horne, An Introduction to the Critical Study and Knowledge of the Holy Scriptures, (New York, 1852), vol. 1852, p. 224.
  3. Thompson, Edward Maunde (1879-1883). Facsimile of the Codex Alexandrinus (4 vols.). London. 
  4. Kenyon, Frederick G. Codex Alexandrinus. London: British Museum, 1909. (Facsimile edition).

Література[ред.ред. код]