Александріна Прусська (1842—1906)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Александріна Прусська
нім. Alexandrine von Preußen
Princess Alexandrine of Prussia (1842-1906).jpg
Фото принцеси Александріни, 1867
Ім'я при народженні Фредеріка Вільгельміна Луїза Єлизавета Александріна Прусська
Прізвисько Адді
Народилася 1 лютого 1842(1842-02-01)[1]
Берлін, Королівство Пруссія
Померла 26 березня 1906(1906-03-26)[1] (64 роки) або 25 березня 1906(1906-03-25)[2] (64 роки)
Marlygarten (Sanssouci)d
Поховання Schwerin Cathedrald
Діяльність аристократка
Титул принцеса Прусська
Конфесія лютеранство
Рід Гогенцоллерни, Мекленбурги
Батько Альбрехт Прусський
Мати Маріанна Нідерландська
Брати, сестри Шарлотта Прусська, Вільгельм фон Гогенауd, Альбрехт Прусськийd і Фрідріх фон Гогенауd
У шлюбі з Вільгельм Мекленбурзький
Діти Шарлотта
Нагороди
Дама ордена Луїзи
Wappen Hohenzollern.svg

Александрі́на Пру́сська (нім. Alexandrine von Preußen), повне ім'я Фредеріка Вільгельміна Луїза Єлизавета Александріна Прусська (нім. riederike Wilhelmine Luise Elisabeth Alexandrine von Preußen), (нар. 1 лютого 1842 — пом. 26 березня 1906) — прусська принцеса з династії Гогенцоллернів, донька принца Пруссії Альбрехта та нідерландської принцеси Маріанни, дружина принца Вільгельма Мекленбург-Шверінського.

Біографія[ред. | ред. код]

Александріна народилася 1 лютого 1842 року у Берліні. Вона була четвертою дитиною та третьою донькою в родині принца Пруссії Альбрехта та його першої дружини Маріанни Нідерландської. Своє ім'я новонароджена отримала на честь тітки з батьківського боку — принцеси Александріни Прусської, яка в той час була великою герцогинею Мекленбург-Шверіна.

Дівчинка мала старшого брата Альбрехта та сестру Шарлотту. Ще одна сестра померла немовлям до її народження. Пруссією в цей час правив їхній дядько з батьківської лінії — Фрідріх Вільгельм IV, дядько з материнського боку, Віллем II, був королем Нідерландів.

Мешкала родина у палаці Принца Альбрехта на Вільгельмштрассе у Берліні.[3][4]

Коли Александріні було 3, матір пішла з родини. Вихованням дітей надалі займалася бездітна королева Єлизавета, яка ставилася до них як до рідних.

Існували плани щодо шлюбу Александріни із спадкоємцем британського престолу Альбертом. Сестра Альберта, Вікторія вважала Александріну «не надто вродливою та досить розумною».[5] Принцеси товаришували, і в листі до матері, Вікторія відмічала, що Адді — «чудова дівчина, я захоплююся неюǃ». Також намагалася сприяти шлюбу Александріни із герцогом Кембриджським, однак цей союз також не був укладеним.

Вільгельм та Александріна, 1865

У віці 23 років Александріна взяла шлюб із своїм кузеном, 38-річним принцом Вільгельмом Мекленбург-Шверінським. Союз не був любовною партією. Наречений був відомим гульвісою та бабієм. У придворних колах він носив прізвисько «Принц Шнапс».[6] Багато хто дивувався, що королева Єлизавета дала дозвіл на цей шлюб. Нареченій вона презентувала багатий посаг. Вінчання відбулося 9 грудня 1865 у Берліні. Принцеса Вікторія так писала про цю подіюː

«Весілля відзначали з великою пишнотою, але воно скидалось на похорон. Нічого святкового. Єдине, що справило приємне враження на мене, — це сама дорога Адді (Александріна). Хоч вона й плакала увесь час, однак мала такий достойний і зворушливий вигляд, якого я ніколи не бачила... Я навіть не помітила на ній усмішки. Вона не була схожою на наречену, але я маю сказати, виглядала дуже елеганто та шляхетно. Наречений увесь час виглядав настільки злим, наскільки це було можливо. Я марно шукала в ньому сліду ніжності.»

У подружжя народилася єдина донькаː

  • Шарлотта (18681944) — дружина принца Рьойсс цу Кьостриць Генріха XVIII, а після його смерті — Роберта Шмідта, мала трьох синів від першого шлюбу.

Резиденцією подружжя був палац Бельвю у Берліні. Батьківщину чоловіка Александріна відвідувала рідко. Продовжувала підтримувати близькі зв'язки із прийомною матір'ю аж до її смерті у 1873. Шлюб принцеси виявився настільки нещасним, що вона неодноразово прагла втекти зі свого будинку і поверталася лише під тиском родичів.

Вільгельм пішов з життя у 1879-му. Після його смерті Александріна брала мало участі у сіспільному житті, переважно займаючись вихованням доньки. У 1886 вона видала її заміж за принца Ройсс цу Кьостриць і дочекалася онуків.

Александріна пішла з життя 26 березня 1906 у палаці Морлі в Потсдамі. Похована у каплиці Святої Крові у Шверинському соборі.[7]

Генеалогія[ред. | ред. код]

Фрідріх Вільгельм II
Frederick Wilhelm II.png
 
Фредеріка Луїза Гессен-Дармштадтська
Friederike Luise von Hessen-Darmstadt.jpg
 
Карл II
1741 Carl-01.JPG
 
Фредеріка Гессен-Дармштадтська
Friederyka Karolina.jpg
 
Вільгельм V
Willem5oforangenassau.jpg
 
Вільгельміна Прусська
Johann Georg Ziesenis - Portret van Frederika Sophia Wilhelmina (1751-1820), prinses van Pruisen, echtgenote van Willem V, prins van Oranje-Nassau.jpg
 
Фрідріх Вільгельм II
Frederick Wilhelm II.png
 
Фредеріка Луїза Гессен-Дармштадтська
Friederike Luise von Hessen-Darmstadt.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Фрідріх Вільгельм III
FWIII.jpg
 
 
 
 
 
Луїза Мекленбург-Стреліцька
Grassi, Josef Mathias - Luise von Mecklenburg-Strelitz.jpg
 
 
 
 
 
Віллем I
Willem I in kroningsmantel crop.jpg
 
 
 
 
 
Вільгельміна Прусська
Wilhelmina van Pruisen.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Альбрехт Прусський
Prince Albrecht of Prussia (1809 - 1872).jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Маріанна Нідерландська
Prinses Marianne van Oranje-Nassau.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Александріна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Lundy D. R. The Peerage
  2. Find a Grave — 1995.
  3. Палац Принца Альбрехта [1] (нім.)
  4. Маріанна Оранж-Нассау [2] (нід.)
  5. Christopher Hibbert (2007): Edward VII: The Last Victorian King. New York: Palgrave Macmillan, стор. 41.
  6. Karl Eduard Vehse: Geschichte der deutschen Höfe seit der Reformation. Band 37, Hamburg: Hoffmann und Campe 1856, стор. 49
  7. Шверинський собор [3] Архівовано 26 січня 2018 у Wayback Machine. (англ.)

Посилання[ред. | ред. код]