Александр Айнзельн
| Александр Айнзельн | |
|---|---|
| Народження |
25 жовтня 1931 Таллінн, Естонія |
| Смерть |
16 березня 2017[1] (85 років) Таллінн, Естонія |
| Поховання | Арлінгтонський національний цвинтар |
| Країна |
 США |
| Партія | Естонська християнсько-демократична партіяd |
| Звання | генерал і полковник[d] |
| Війни / битви | Корейська війна і війна у В'єтнамі |
| Нагороди |
 |
 Александр Айнзельн у Вікісховищі | |
Александер Ейнзельн (25 жовтня 1931 — 16 березня 2017) — естонський генерал, командувач Силами оборони Естонії з 1993 по 1995 роки, а раніше полковник армії США. Народжений в Естонії, він і його мати — ледве підлітками — втекли від Червоної армії, яка поверталася, щоб окупувати Естонію. З 1950 по 1985 рік він служив в армії США, брав участь у Корейській війні та як командир групи А спеціального призначення у війні у В'єтнамі. У 1993 році, на прохання президента Леннарта Мері, він повернувся до Естонії, щоб служити першим командувачем Сил оборони Естонії після відновлення незалежності Естонії.[2][3]
Життєпис[ред. | ред. код]
Александр Ейнзельн народився в Естонії 25 жовтня 1931 року[4]. Батько Ейнзельна був депортований радянськими окупантами. Його мати та він шукали притулку на Заході в 1944 році, ставши переміщеними особами в післявоєнній Німеччині. У 1949 році вони емігрували до США.[5]
Безпосередньо перед початком Корейської війни в 1950 році Ейнзелн пішов на службу в армію Сполучених Штатів і служив десантником.[5] У 1955 році він отримав звання лейтенанта, а в 1964 році закінчив курс кваліфікації офіцерів спецназу армії США. У 1965—1966 роках служив у спецназі у В'єтнамі. У 1968 році він закінчив Університет Джорджа Вашингтона, а наступного року — Армійський штабний коледж. У 1971—1972 роках Айнзельн відбув ще один тур у В'єтнамі. У 1975—1976 роках проходив службу на штабних посадах у штабі армії. Після закінчення старших курсів Коледжу національної оборони Айнзелн з 1977 по 1982 рік працював керівником офісу Організації Європейського та Північноатлантичного договору у Відділі планування та політики Об'єднаного комітету начальників штабів. Після цього він обіймав посаду заступника генерального інспектора в Тихоокеанському командуванні США до свого виходу на пенсію в 1985 році. Під час своєї кар'єри в армії США Айнзелн командував піхотою, десантниками, спецназом і навчальними підрозділами, отримав 28 медалей і пішов у відставку в званні полковника.[4]
У 1993 році на прохання президента Естонії Леннарта Мері Ейнсельн повернувся до Естонії, щоб прийняти командування її військовими силами, незважаючи на заперечення Державного департаменту США.[6] США погрожували припинити військову пенсію Айнзелна і навіть позбавити його американського громадянства. Однак, заручившись підтримкою кількох американських сенаторів, Айнзелн отримав офіційний дозвіл від влади США зайняти нову посаду.[7]
У січні 1995 року, після початку Першої чеченської війни, Айнзелн видав наказ, за яким у разі перетину іноземними військами кордону Сили оборони Естонії повинні були негайно розпочати активний опір і не припиняти бойових дій доти, доки не буде наказано зробити це з боку Президента Естонії. Це було задумано як механізм запобігання капітуляції без опору, як це сталося в 1939 році.[8] У 2014 році, після початку конфлікту в Україні, діючий головнокомандувач генерал Ріхо Террас зазначив, що указ Айнзелна досі діє.[9]
Раніше, 4 грудня 1995 року, генерал Айнзельн подав у відставку з посади командувача Збройними силами через розбіжності з міністром оборони.[10]
У лютому 1996 року нагороджений естонським орденом Хреста Орла.
Айнзельн помер 16 березня 2017 року у віці 85 років[11]. Його прах поховано 2 квітня 2018 року на Арлінгтонському національному кладовищі разом з іншими ветеранами Корейської та В'єтнамської воєн.[12]
Терміни початку акції[ред. | ред. код]
Армія Естонії[ред. | ред. код]
| Знаки розрізнення | ранг | Дата |
|---|---|---|
|
Полковник | 1993 рік |
|
Генерал-майор | 17 червня 1993[13] |
|
Генерал-лейтенант | 22 червня 1995[14] |
|
Генерал | 3 грудня 1995[15] |
Нагороди, відзнаки та визнання[ред. | ред. код]
Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]
|
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ http://news.err.ee/584476/former-defense-forces-chief-gen-aleksander-einseln-dies-at-85
- ↑ «Suri endine kaitseväe juhataja kindral Aleksander Einseln»
- ↑ Estonia Names American as Military Chief, but U.S. Objects. The New York Times. 6 травня 1993.
- ↑ а б Miljan, Toivo (2015). Historical Dictionary of Estonia. Rowman & Littlefield. с. 136—137. ISBN 9780810875135.
- ↑ а б Maegi, Bernard John (2008). Dangerous Persons, Delayed Pilgrims: Baltic Displaced Persons and the Making of Cold War America, 1945--1952. с. 241—242. ISBN 9780549790655.
- ↑ «Our Man in Estonia» People Magazine, August 2, 1993
- ↑ Toivo Miljan. Historical Dictionary of Estonia. Rowman & Littlefield Publishers, 2004. ISBN 978-0-8108-4904-4; pp. 185—186
- ↑ Hvostov, Andrei (29 жовтня 2010). Kuidas kindral Einseln riigikaitsele miini pani (Estonian) . Eesti Ekspress. Процитовано 9 грудня 2015.
- ↑ Terras, Riho (25 вересня 2014). Riho Terras: Nutt ja hala meid ei aita (Estonian) . Maaleht. Процитовано 9 грудня 2015.
- ↑ WORLD NEWS BRIEFS;Ex-U.S. Colonel Resigns As Estonian Army Chief — New York Times
- ↑ Krjukov, Aleksander (16 березня 2017). Suri endine kaitseväe juhataja kindral Aleksander Einseln. ERR (ест.). Процитовано 17 березня 2017.
- ↑ Vahtla, Aili (3 квітня 2018). Gen. Einseln's ashes buried at Arlington. Eesti Rahvusringhääling. Процитовано 29 грудня 2019.
- ↑ 13. A. Einselnile sõjaväelise auastme andmine. Office of the President. Процитовано 7 березня 2017.
- ↑ 52. A. Einselnile sõjaväelise auastme andmine. Office of the President. Процитовано 7 березня 2017.
- ↑ 59. A. Einselnile sõjaväelise auastme andmine. Office of the President. 7 березня 2017.
Посилання[ред. | ред. код]
|
