Алексеєнко Іван Пименович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Іван Пименович Алексеєнко
Народився 26 серпня (7 вересня) 1899
Кам'янка, Новгород-Сіверський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія
Помер 6 квітня 1966(1966-04-06) (66 років)
Ленінград, РРФСР, СРСР
Поховання Байкове кладовище
Країна  УНРСРСР СРСР
Діяльність доцент
Alma mater Київський медичний інститут (1926)
Галузь медицина
Заклад Київський медичний інститут
Вчене звання доцент
Науковий ступінь кандидат медичних наук
Науковий керівник Ситенко Михайло Іванович
Війна німецько-радянська війна
Нагороди
орден Леніна орден Червоної Зірки орден «Знак Пошани» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Іва́н Пи́менович Алексє́єнко (*26 серпня (7 вересня) 1899(18990907), Кам'янка — † 6 квітня 1966, Ленінград) — український ортопед-травматолог, кандидат медичних наук (з 1939 року).

Біографічні відомості[ред. | ред. код]

Народився 26 серпня (7 вересня) 1899 року в селі Кам'янці Чернігівської губернії (нині Середино-Будського району Сумської області). У 1926 році закінчив Київський медичний інститут. Був учнем О. Г. Єлецького і М. І. Ситенка.

Працював в медичних установах Донбасу, де займався проблемами загальної хірургії, травматології, ортопедії, приділяючи значну увагу пошкодженню та хворобам опорно-рухового апарату. Від 1932 року працював у Харківському, а потім Київському науково-дослідному інституті ортопедії і травматології, у 1939 році захистив кандидатську дисертацію на тему: «Роль механических факторов при лечении переломов шейки бедренной кости». У 1940 році був призначений замісником наркома охорони здоров'я України. В роки німецько-радянської війни був уповноваженим Військової Ради Південно-Західного фронту з керування госпіталями.

Від 1948 по 1966 рік (з перервами) працював директором Київського науково-дослідного інституту ортопедії і травматології. У 19531959 роках був ректором Київського медичного інституту. У 19591966 роках — головний ортопед-травматолог Міністерства охорони здоров'я УРСР.

Помер 6 квітня 1966 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі поверх могили видатного гістолога Петра Перемежка.[1]

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Наукові дослідження присвячені питанням ортопедії, травматології, організації ортопедо-травматологічної служби. Розробив методи відновних операцій при туберкульозі великих суглобів. Довів доцільність застосування кістково-хрящових ало- і ксенотрансплантантів. У 1958 році заснував першу в Україні лабораторію з консервування тканин.

Автор близбко 40 наукових праць. Серед них:

  • Роль механических факторов при лечении переломов шейки бедренной кости. — К., 1939;
  • Очерки о китайской народной медицине. — К., 1959;
  • Опыт применения синовєктомии при туберкулезном гоните. // Тр. Ленингр. НИИ хирургии туберкулеза. — Л., 1962, Вып. 13 (співавтор);
  • Радыкально-восстановительные операции при туберкулезном поражении суставов // Патология, клиника и хирургия очаговых форм костно-суставного туберкулеза. — Л., 1965 та інших.

Нагороди[ред. | ред. код]

Нагороджений орденами Леніна, Червоної Зірки, «Знак Пошани», а також медалями: «Партизанові Вітчизняної війни», «За Перемогу над Німеччиною» та іншими.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

меморіальна дошка

В Києві, на будівлі Інституту травматології та ортопедії АМН України по вулиці Бульварно-Кудрявській, 27, яким він керував у 1948–1950-х та 1958–1966-х роках, встановлено меморіальну дошку.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Аронов, Г. Ю.; Пелещук, А.П. (2001), Легенди і бувальщина київської медицини, Київ: Століття, с. 239 {{citation}}: Вказано більш, ніж один |pages= та |page= (довідка)

Література[ред. | ред. код]