Алексій I

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Алексій І
Алексій I.jpg
Патріарх Московський і всієї Русі
1945 — 17 квітня 1970
Церква: РПЦ
Попередник: Сергій
Наступник: Пимен I
 
Ім'я при народженні: Сергій Володимирович Симанський
Народження: 27 жовтня (9 листопада) 1877(1877-11-09)
Москва, Flag of Russia.svg Російська імперія
Смерть: 17 квітня 1970(1970-04-17) (92 роки)
Передєлкіно, Ленінський район, Московська область, Російська РФСР, СРСР СРСР
Похований: Москва
Священство: 1913
Чернецтво: 1902
Алексій I у Вікісховищі?

Патріарх Алексій I (в миру Сергій Володимирович Симанський; 27 жовтня (9 листопада) 1877(18771109), Москва — 17 квітня 1970) — православний єпископ у РРФСР. 13-й Патріарх Московський. Російський дворянин.

Життєпис[ред. | ред. код]

1899 року[2] закінчив юридичний факультет Московського університету.

1900-го вступив до Московської духовної академії, яку закінчив 1904.

1902 року прийняв чернецтво з ім'ям Алексій. Після закінчення академії в сані архімандрита був ректором Тульської, а згодом Новгородської семінарій.

У 1913 році висвячений у сан єпископа Тихвинського.

1921 року переведено до Петрограда з титулом вікарного єпископа Ямбурзького.

Був однодумцем і послідовником Патріарха Тихона.

1932 зведено у сан митрополита.

1933—45 — митрополит Ленінградський і Новгородський. Під час Другої світової війни залишався весь час у Ленінграді, де йому дали дозвіл здійснювати богослужіння.

Після смерті Патріарха Сергія у травні 1944 Алексій став місцеблюстителем патріаршого престолу. На Помісному Соборі російської православної церкви (1945) обраний патріархом.

Патріарх Алексій (Симанський) зліва, митрополит Миколай (Ярушевич) праворуч

Церковна політика[ред. | ред. код]

Період патріаршества Алексія I характеризується, з одного боку, подальшим обмеженням релігійних прав та свобод віруючих комуністичним режимом, а з другого — прагненням зміцнити позиції церкви у тоталітарному суспільстві. Алексій I провадив боротьбу з церковними розколами (зокрема, обновленством) та іншими церковними негараздами, налагоджував стосунки з православними російськими приходами за кордоном, дбав про їхнє організаційне оформлення, єдність з РПЦ.

РПЦ за Алексія I 1961 року комуністи дали дозвіл вступити у Всесвітню раду церков, сподіваючись використати цю організацію для свої агентурних цілей. Алексій І був членом Радянського комітету захисту миру.

1970 року уряд СССР розпорядився надати автокефалію Американській православній церкві та автономію — Японській православній церкві.

Партіарх Алексій І та Україна[ред. | ред. код]

Навесні 1946 Алексій I прикрив своїм ім'ям одну з найганебніших подій в історії російського православ'я: Українська греко-католицька церква була заборонена на території СРСР згідно з рішенням уряду, а її майно передано в «тимчасове користування» РПЦ (вся нерухомість націоналізована). Усі заходи «по відриву парафій греко-католицької (уніатської) церкви в СРСР від Ватикану і подальшого приєднання їх до Російської православної церкви» розроблені в Раді у справах РПЦ в березні 1945 і схвалені особисто Сталіним[3]. 23 серпня 1946 р. голова Президії Верховної Ради СРСР Микола Шверник вручив Алексію I Орден Трудового Червоного Прапора.

Також за патріаршества Алексія I на Львівському псевдособорі 1946 року брутально «ліквідовано» Берестейську унію 1596-го, та в 1949 році — Ужгородську унію 1646 року, після чого органи НКВС СРСР заарештували її предстоятеля єпископа Теодора Ромжу.

Помер у Москві. Похований у Троїце-Сергієвій лаврі.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]