Алексій I

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Алексій І
Алексій І
Патріарх Московський і всієї Русі
1945 — 17 квітня 1970
Церква: РПЦ
Попередник: Сергій
Наступник: Пимен I
 
Ім'я при народженні: Сергій Володимирович Симанський
Народження: 27 жовтня (9 листопада) 1877(1877-11-09)
Москва
Смерть: 17 квітня 1970(1970-04-17) (92 роки)
Передєлкіно
Похований: Москва
Прийняття священного сану: 1913
Прийняття чернецтва: 1902

Патріарх Алексій I (в миру Сергій Володимирович Симанський; *27 жовтня (9 листопада) 1877(18771109), Москва. — †17 квітня 1970) — православний єпископ у РРФСР. 13-тий Патріарх Московський. Російський дворянин.

Життєпис[ред.ред. код]

1899[1] закінчив юридичний факультет Московського університету. 1900 вступив до Московської духовної академії, 1902 прийняв чернецтво з ім’ям Алексій. 1904 закінчив Московську духовну академію. Після закінчення академії в сані архімандрита був ректором Тульської, а згодом Новгородської семінарій. 1913 висвячений у сан єпископа Тихвинського. 1921 переведено до Петрограда (нині Санкт-Петербург) з титулом вікарного єпископа Ямбурзького.

Був однодумцем і послідовником Патріарха Тихона. 1932 зведено у сан митрополита. 1933—45 — митрополит Ленінградський і Новгородський. Під час Другої світової війни залишався весь час у Ленінграді, де йому дали дозвіл здійснювати богослужіння. Після смерті Патріарха Сергія у травні 1944 Алексій став місцеблюстителем патріаршого престолу. На Помісному Соборі російської православної церкви (1945) обраний патріархом.

Митрополит Алексій (Сіманський), місцеблюститель патріаршего престолу

Церковна політика[ред.ред. код]

Період патріаршества Алексія I характеризується, з одного боку, подальшим обмеженням релігійних прав та свобод віруючих комуністичним режимом, а з другого — прагненням зміцнити позиції церкви у тоталітарному суспільстві. Алексій I провадив боротьбу з церковними розколами (зокрема, обновленством) та іншими церковними негараздами, налагоджував стосунки з православними російськими приходами за кордоном, дбав про їхнє організаційне оформлення, єдність з РПЦ.

РПЦ за Алексія I 1961 комуністи дали дозвіл вступити у Всесвітню раду церков, сподіваючись використати цю організацію для свої агентурних цілей. Алексій І був членом Радянського комітету захисту миру.

1970 уряд СССР розпорядився надати автокефалію Американській православній церкві та - автономію - Японській православній церкві.

Партіарх Алексій І та Україна[ред.ред. код]

Навесні 1946 Алексій I прикрив своїм ім'ям одну з найганебніших подій в історії російського православ'я: Українська греко-католицька церква на території СРСР скасована за рішенням уряду СРСР, а її майно передано в "тимчасове користування" РПЦ (вся нерухомість націоналізована). Усі заходи «по відриву парафій греко-католицької (уніатської) церкви в СРСР від Ватикану і подальшого приєднання їх до Російської православної церкви» розроблені в Раді у справах РПЦ в березні 1945 і схвалені особисто Сталіним[2]. 23 серпня 1946 р. голова Президії Верховної Ради СРСР Микола Шверник вручив Алексію I Орден Трудового Червоного Прапора.

Тож саме за патріаршества Алексія I 1946 «ліквідовано» Берестейську церковну унію 1596, та 1949 — Ужгородську церковну унію 1646, після чого органи НКВД СССР убили її предстоятеля єпископа Ромжу.

Помер у Москві. Похований у Троїце-Сергієвій лаврі.

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]