Ален Фінкелькрот

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ален Фінкелькрот
фр. Alain Finkielkraut
Alain Finkielkraut par Claude Truong-Ngoc juin 2013.jpg
Народження 30 червня 1949(1949-06-30)[1] (70 років)
Париж, Франція[1][2]
Громадянство (підданство) Flag of Poland (1928–1980).svg Польща
Flag of France.svg Франція
Знання мов
  • французька[3]
  • Ім'я при народженні фр. Alain Luc Finkielkraut
    Діяльність
  • радіоведучий, письменник, професор університету, радіопродюсер, нехудожній письменник
  • Викладав France Culture[d]
    Член Французька академія
    Alma mater École normale supérieure de Saint-Cloud[d] і Ліцей Генріха IV[2]
    Літературний напрям Нові філософи
    Зазнав впливу
  • Алексіс де Токвіль, Ернест Ренан, Franz Rosenzweig[d], Ганна Арендт, Емануель Левінас, Клод Леві-Строс і Charles Péguy[d]
  • Визначний твір
  • Le Nouveau Désordre amoureux[d], The Unhappy Identity[d] і La Seule Exactitude[d]
  • Конфесія юдаїзм
    Нагороди

    Ален Фінкелькрот у Вікісховищі?
    Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

    Ален Фінкелькрот, часом: Фінкелькраут (фр. Alain Finkielkraut, фр. вимова: [finkɛlkʁot]; *30 червня 1949, Париж) — французький філософ, письменник, публічний інтелектуал. Член Французької академії з 2014 року. Фінкелькрот є автором багато книжок і есе на широкий спектр тем, зокрема з проблем ідентичності, антисемітизму, французького колоніалізму, міжетнічних конфліктів, асиміліації імігрантів, югославських воєн тощо.

    Біографія[ред. | ред. код]

    Фінкелькрот народився в польсько-єврейській родині торговця шкірами. Фінкелькрот закінчив паризький Ліцей Генріха IV й продовжив навчання у Вищій нормальній школі. По закінченні він викладав філософію в Політехнічній школі та працював радіоведучим на французькому радіоканалі France Culture.

    2000 року Фінкелькрот разом з Бенні Леві та Бернаром-Анрі Леві заснував у Єрусалимі Інститут досліджень Левінаса, названий на честь французько-єврейського філософа Емануеля Левінаса. Нині інститут знаходиться в Парижі.

    2007 року Тель-Авівський університет присудив Фінкелькроту звання почесного доктора[4]. У квітні 2014 року Алена Фінкелькрота було обрано до Французької академії. Під час Президентської кампанії 2017 року підтримував кандидатуру колишнього прем'єр-міністра Мануеля Вальса і різко виступав проти кандидатур Марін Ле Пен та Еммануеля Макрона[5].

    Твори[ред. | ред. код]

    • The Religion of Humanity and the Sin of the Jews, essay in Azure magazine.
    • Reflections on the Coming Anti-Semitism, essay in Azure magazine.
    • Ralentir, mots-valises !, Seuil (1979)
    • Le nouveau désordre amoureux, Seuil (1977)
    • Au coin de la rue, l'aventure, Seuil (1979)
    • Petit fictionnaire illustré : les mots qui manquent au dico, Seuil (1981)
    • Le Juif imaginaire, Seuil (1981)
    • L'avenir d'une négation, Seuil (1982)
    • La sagesse de l'amour, Gallimard (1984)
    • La défaite de la pensée, Gallimard (1987)
    • La mémoire vaine, du Crime contre l'humanité, Gallimard (1989)
    • Comment peut-on être Croate ?, Gallimard (1992)
    • L'humanité perdue, Seuil (1996)
    • Le mécontemporain. Charles Péguy, lecteur du monde moderne, Gallimard (1992)
    • L'ingratitude. Conversation sur notre temps avec Antoine Robitaille, Gallimard (1999)
    • Une voix vient de l'autre rive, Gallimard (2000)
    • Internet, l'inquiétante extase, Mille et une nuits (2001)
    • Penser le XXe siècle, École Polytechnique (2000)
    • Des hommes et des bêtes, Tricorne (2000)
    • L'imparfait du présent. Pièces brèves, Gallimard (2002)
    • Enseigner les lettres aujourd'hui, Tricorne (2003)
    • Les battements du monde, Pauvert (2003)
    • Au nom de l'Autre. Réflexions sur l'antisémitisme qui vient, Gallimard (2003)
    • Nous autres, modernes: quatre leçons, Ellipses (2005)
    • Ce que peut la littérature Stock (2006)
    • Entretiens sur la laïcité, Verdier (2006)
    • Qu'est-ce que la France Stock (2007)
    • La querelle de l'école, Stock (2007)
    • Philosophie et modernité, École Polytechnique (2008)
    • Un cœur intelligent, Stock/Flammarion (2009)
    • " Pour une décence commune " in Regards sur la crise. Réflexions pour comprendre la crise… et en sortir, essay contributed to a collective work edited by Antoine Mercier, Paris, Éditions Hermann, 2010.
    • L'explication, conversation avec Aude Lancelin, з Аленом Бадью, Nouvelles Éditions Lignes, 2010.
    • L'interminable écriture de l'Extermination, with Finkielkraut's direction, transcriptions of TV appearances on Répliques de France Culture, Stock, 2010.
    • Et si l'amour durait, Stock, 2011
    • L'identité malheureuse, Stock, 2014
    • La Seule Exactitude, Stock, octobre 2015 (ISBN 978-2234078970)
    •  En terrain miné, avec Elisabeth De Fontenay, Stock, 2017 (ISBN 978-2234083424)
    •  Des animaux et des hommes, Stock, 2018

    Примітки[ред. | ред. код]

    Література[ред. | ред. код]

    • Emmanuel Ratier. Encyclopédie politique française. — Paris : Faits et Documents, 1992. — Т. I. — С. 858. — ISBN 2-909-769-00-3.
    • Daniel Lindenberg, Le Rappel à l'ordre: Enquête sur les nouveaux réactionnaires, Le Seuil, 2002
    • Emmanuel Ratier. Encyclopédie politique française. — Paris : Faits et Documents, 2005. — Т. II. — 990 с. — ISBN 2-909-769-12-7.
    • Sébastien Fontenelle, La Position du penseur couché : Répliques à Alain Finkielkraut, Libertalia, 2007
    • Jean Robin, La Position du missionnaire: Alain Finkielkraut décrypté, Tatamis, 2009
    • Jacques Bolo, La Pensée Finkielkraut (les émeutes, l'école, l'antisémitisme, le racisme) et sa réplique !, Lingua Franca, 2012 ISBN 9782912059024 (презентація онлайн)

    Посилання[ред. | ред. код]