Алессандро Фарнезе (герцог Пармський)
| Алессандро Фарнезе | ||
 | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 18 вересня 1586 — 3 грудня 1592 | ||
| Попередник: | Оттавіо Фарнезе | |
| ||
| 1 жовтня 1578 — 3 грудня 1592 | ||
| Попередник: | Хуан Австрійський | |
| Народження: |
27 серпня 1545[1] Рим, Папська держава | |
| Смерть: |
3 грудня 1592[2][3][…] (47 років) Аррас, Франція | |
| Поховання: | Sanctuary of Santa Maria della Steccatad | |
| Країна: | Іспанія | |
| Релігія: | католик | |
| Освіта: | Алькальський університет[d] | |
| Рід: | Фарнезе | |
| Батько: | Оттавіо Фарнезе | |
| Мати: | Маргарита Пармська | |
| Шлюб: | Марія Гімарайнська | |
| Діти: | Ranuccio I Farnesed, Margherita Farnese of Parmad і Odoardo Farnesed | |
Алесса́ндро Фарне́зе (італ. Alessandro Farnese, 27 серпня 1545 — 3 грудня 1592) — італійський шляхтич і кондотьєр, герцог Пармський, Пяченцький і Кастрівський (1586—1592). Губернатор іспанських Нідерландів (1578—1592). Один із провідних полководців і стратегів Європи 2-ї половини XVI ст. Представник Фарнезького дому. Народився у Римі, Папська держава. Син пармського герцога Оттавіо Фарнезе і принцеси Маргарити, позашлюбної доньки імператора Карла V. Праонук римського папи Павла III. Був одружений із португальською інфантою Марією (1565—1577), від якої мав трьох дітей — мантуаську герцогиню Маргариту, пармського герцога Рануччо й кардинала Одоардо. Перебував на службі іспанського короля Феліпе II з Габсбурзького дому. Був другом Хуана Австрійського. Відзначився у битві при Лепанто проти Османів (1571) та битві при Жамблу проти голландців (1578). Успішно поборював Нідерландське повстання за незалежність (1578—1592). Захопив ряд ключових міст у Фландрії, на теренах сучасної Бельгії, залишивши їх під іспанським контролем: Маастрихт (1579), Турне (1581), Діст і Вестерло (1583), Антверпен (1585) тощо. Успадкував Пармське герцогство після смерті батька (1586), але до Італії не повернувся. Керував герцогством за допомогою сина-регента Рануччо I. Брав участь у французьких релігійних війнах на боці католиків (з 1590). Звільнив від протестантської облоги Париж (1590) і Руан (1591). Захворів після поранення в битві при Кодбеці (1592). Помер в Аррасі, Франція.
Імена[ред. | ред. код]
- Алесса́ндро Фарне́зе (італ. Alessandro Farnese) — в італійських джерелах.
- Алехандро Фарнесіо (ісп. Alejandro Farnesio) — у кастильських, іспанських джерелах.
- Алесса́ндро Пармський (італ. Alessandro di Parma — за назвою герцогства.
- О́лександр, або А́лександр (лат. Alexander) — у латинських джерелах.
Біографія[ред. | ред. код]
Молодість[ред. | ред. код]
.jpg)
Алессандро Фарнезе народився 27 серпня 1545 року в Римі[5]. Він був сином пармського герцога Оттавіо Фарнезе й принцеси Маргарити, позашлюбної доньки Карла V, імператора Священної Римської імперії й короля Іспанії[5]. Хлопець був небожем іспанського короля Феліпе II й іспанського генерала Хуана Австрійського, синів Карла V[5].
У середині XVI століття Пармське герцогство перебувало в союзі із Францією й воювало проти Габсбургів. Воно намагалося повернути П'яченцу, захоплену у вересні 1544 року військами Карла V[5]. Останній розумів стратегічне значення герцогства, тому 15 вересня 1556 року його син Феліпе II уклав у Генті договір зі Оттавіо Фарнезе[5]. Згідно з договором Пармське герцогство ставало союзником Габсбурзької Іспанії, а та, в свою чергу, повертала йому П'яченцу[5]. П'яченська цитадель залишалася за іспанцями. Герцог мусив відправити заручником до іспанського двору свого сина Алессандро, спадкоємця Пармського герцогства[5].
Наприкінці 1556 року 10-річний Алессандро виїхав з Парми у супроводі своєї матері й дістався до двору свого дядька Феліпе ІІ, що тоді перебував у Іспанських Нідерландах. Хлопець навчався тут, ріс під постійним іспанським впливом. Він і його мати взяли участь у подорожі Феліпе ІІ до Англії, до Марії Тюдор, а у вересні 1559 року повернулися назад до іспанського двору[5].
Алессандро отримав класичну освіту. Його вчителем був гуманіст Фраческо Луїзіні[5]. Юнак вивчав природничі й гуманітарні науки, знав французьку й німецьку мови. Проте найбільше він захоплювався їздою верхи, полюванням та спортивним заняттями[5]. Алессандро був невеликого зросту, але атлетичної будови. Він стійко переносив втому, міг не спати ночами й навіть при гарячці не залишався у ліжку[5].
У 13 років Алессандро став близьким другом принца Хуана Австрійського, який, незважаючи на близький вік, був його дядьком, звідним братом Феліпе ІІ. Ця дружба протривала до смерті самого принца[5]. Обидва були відвертими і щедрими, проте Алессандро вирізнявся більшою обережністю, силою волі і самоконтролем[5]. 1561 року в Алькалі друзі провели разом із хворобливим інфантом Карлосом, але через травму останнього були змушені повернутися до Мадрида[5].
Шлюб[ред. | ред. код]
1559 року Маргарита, матір Алессандро, була призначена губернатором Іспанських Нідерландів[5]. Вона прийняла цю посаду аби отримати прихильність свого брата-короля Феліпе ІІ, сподіваючись, що той поверне П'яченську цитадель герцогу Парми[5]. Маргарита також надіялася, що король санкціонує шлюб Алессандро із якоюсь італійською принцесою, зокрема із Мантуанського герцогства[5].
Натомість Феліпе ІІ хотів аби Алессандро залишався вірним інтересам Іспанії й запропонував одружити його із португальською інфантою Марією, онукою португальського короля Мануела I. Вона була молодшою за Алессандро на 7 років[5]. Пармський герцог Оттавіо й Маргарита дали згоду на цей шлюб.
8 листопада 1565 року в Брюсселі відбулося урочисте вінчання Алессандро і Марії[5] (за іншими даними — 11 листопада[6], або 30 листопада[7]). 16 травня 1566 року молодята отримали дозвіл виїхати до Парми й оселилися в єпископському палаці[5]. У шлюбі Марія народила трьох дітей — Рануччо, наступного пармського герцога; Одоардо, католицького кардинала; і Маргариту, дружину мантуанського герцога Вінченцо[5].
Алессандро нудився від подружнього життя в Пармі, мріючи про військову кар'єру[5]. Аби розвіятися він часто відвідував коханок й займався улюбленим справами — фехтуванням, виїздкою і полюванням[5]. Принц до нестями захоплювався гарними кіньми і мисливськими собаками[5].
У вересні 1567 року альбський герцог Фернандо Альварес де Толедо, уповноважений іспанським королем Феліпе ІІ, став новим губернантором Іспанських Нідерландів. У зв'язку з цим Маргарита виїхала до Парми, де зустрілася із Алессандро й чоловіком наприкінці 1568 року[5].
Війни з турками[ред. | ред. код]
20 травня 1571 року Святий Престол, Венеціанська Республіка й Габсбурзька Іспанія створили Священну Лігу для протидії Османській імперії[5]. Її головнокомандувачем став Хуан Австрійський, друг дитинства Алессандро, який до того відзначився у війнах з маврами-повстанцями у Гранаді[5].
Алессандро написав листа королю Феліпе ІІ в якому прохав зарахувати його до війська Священної Ліги, під командування його дядька і друга Хуана. Король дав згоду й 27 липня 1571 року пармський принц зустрівся із головнокомандувачем у Генуї. Хуан радо прийняв Алессандро, зробив його членом своєї військової ради й доручив командування трьома галерами генуезького флоту, що приєднався до Ліги.
7 жовтня 1571 року християнські війська Хуана здобули велику перемогу в битві при Лепанто[5]. Алессандро відзначився у ній, взявши на абордаж турецьку галеру й захопивши корабельну скарбницю з платнею для моряків[5].
4 жовтня 1572 року, під час невдалої облоги Наваріно на Пелопоннесі, Алессандро знову засвідчив велику хоробрість і холоднокровність: він відступив з-під міста, врятувавши свої сили від засідки, яку готували турки[5].
Коли Священна Ліга була розпущена, принц Хуан вирушив до Північної Африки, а Алессандро повренувся до Парми. Незабаром після втрати Туніса король Феліпе ІІ відкликав Хуана до Іспанії[5].
Нідерланди. Під командуванням Хуана Австрійського[ред. | ред. код]
Від 1568 року в Іспанських Нідерландах тривала війна з місцевими повстанцями, які прагнули незалежності. Наприкінці 1573 року іспанський король Феліпе ІІ замінив альбського герцога на посаді губернатора Нідерландів Луїсом де Рекесенсом, що був прихильником політики угод і компромісів. Проте у березні 1576 року новий губернатор помер залишивши по собі вакуум влади і бунти солдатів, які нещадно пограбували Антверпен[5]. Це ще більше налаштувало місцевих мешканців проти Іспанії.
У цих складних умовах Феліпе ІІ призначив свого звідного брата Хуана Австрійського наступним губернатором Нідерландів[5]. 12 лютого 1577 року, після тривалих обговорень з Генеральними штатами Сімнадцяти провінцій, Хуан погодився підписати Вічний едикт, що передбачав відведення іспанських військ з території Нідерландів до Італії в обмін на підтримку провінціями короля й дотримання католицизму[5]. Проте вже 25 червня того ж року він порушив угоду й захопив нідерландську цитадель Намюр[5].
Цю подію негативно сприйняли у Мадриді, де самого принца підозрювали у інтригах: він таємно контактував із папою і французькими Гізами, щоб одружитися з Марією Тюдор і посісти англійський престол[5]. Розуміючи трудність становища, Хуан звернувся до королівського двору з тим, щоб йому у поміч надіслали Алессандро Фарнезе, якому він повністю довіряв. Останній був готовий стати в пригоді своєму старому другові й зайнятися війною, особливо зважаючи на те, що у вересні 1577 року померла його дружина Марія[5].
17 грудня 1577 року Алессандро прибув до Люксембурга, де на нього чекав Хуан[5]. Той запропонував йому очолити кавалерію. Хуан розпочав підготовку до війни і змусив короля Феліпе ІІ повернути іспанські терції до краю. Він мав у своєму розпорядженні 18 тисяч піхоти і 2 тисячі кінноти — військо, до якого входили іспанці, бургундці, французи і німці[5].
31 січня 1578 року, користуючись відсутністю валонських голів, які виїхали до Брюсселя, іспанське військо під проводом Хуана атакувало нідерландські сили біля Жамблу[5]. Кіннота Алессандро зненацька вдарила по нідерландцях з тилу і посіяла паніку в стані ворога. Під час відступу вершники посікли декілька тисяч повстанців. Іспанці здобули переконливу перемогу й отримали шанс розвинути наступ на Брюссель. Але для цього в Хуанові забракло грошей. Його війська підкорили лише кілька міст Східного Брабанту[5].
15 липня того ж року Алессандро оточив Лімбург й готувався захопити Маастрихт[5]. Тим часом Хуан, який був розчарований провалом своїх особистих планів (його особистого секретаря Хуана Ескобедо вбили у Мадриді) й страждав від тифу, повернувся до Намюра. Там він і помер в жовтні 1577 року[5]. Перед смертю Хуан добився від Феліпе ІІ призначення 34-річного Алессандро на посаду губернатора Іспанських Нідерландів[5].
Губернатор Нідерландів[ред. | ред. код]
Алессандро Фарнезе помер 2 грудня 1592 року в Аррасі, Франція[5].
Сім'я[ред. | ред. код]
- Батько: Оттавіо Фарнезе (1545—1592), герцог Пармський (1586—1592).
- Дружина: Марія (1538—1577), донька гімарайнського герцога Дуарте І.
- Маргарита Фарнезе (7 листопада 1567 — 13 квітень 1643), в 1581 році одружилась з Вінченцо I Гонзага
- Рануччо I Фарнезе (28 березня 1569 — 5 березня 1622), з 1600 одружений з Маргаритіою Альдобрандіні
- Одоардо Фарнезе (6 грудня 1573 — 21 листопад 1626), кардинал.
У культурі[ред. | ред. код]
Образотворче мистецтво[ред. | ред. код]
.jpg)
_LACMA_M.2003.69.jpg)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ BeWeB
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Alexander Farnese — 2009.
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау аф ах ац аш Vázquez de Prada 2011:18.
- ↑ Cawley, Charles. Portugal, kings. Medieval Lands database. Foundation for Medieval Genealogy.
- ↑ Maria [Архівовано 27 листопада 2018 у Wayback Machine.] Portugal: diccionario historico, chorographico, heraldico, biographico, bibliographico, numismatico e artistico / E. Pereira, G. Rodrigues. — Lisboa : J. Romano Torres, 1908. — Vol. IV. — P. 827.
Джерела[ред. | ред. код]
- монографії
- Pietromarchi, Antonello. Alessandro Farnese l'eroe italiano delle Fiandre. Rome: Gangemi, 1998.
- Capelli, A. Alessandro Farnese all’impresa di Navarino // Áurea Parma, t. I (1912), f. 1-2.
- Capelli, A. Alessandro Farnese alla bataglia de Lepanto // Áurea Parma, t. II (1913), p. 1-19.
- Van der Essen, L. Alexandre Farnèse, Prince de Parma, Gouverneur général des Pays Bas (1545-1592), Bruxelles, Nouvelle Société d’Éditeurs, 1932-1937.
- Fernández Segado, F. Alejandro Farnesio en las negociaciones de paz entre España e Inglaterra (1586-1588) // Hispania, 45 (1985), p. 513-578
- Parker, G. España y la rebelión de Flandes, Madrid, Alianza Editorial, 1989.
- Vázquez de Prada, V. Felipe II y Francia (1559-1598). Poder, religión y razón de Estado, Pamplona, Eunsa, 2004.
- довідники
- Vázquez de Prada, Valentín. Farnesio, Alejandro. [Архівовано 16 серпня 2019 у Wayback Machine.] // Diccionario Biográfico Español... Madrid: Real Academia de la Historia, 2011. Vol. 18.
Посилання[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Алессандро Фарнезе (герцог Пармський)
- Alessandro Farnese [Архівовано 16 жовтня 2018 у Wayback Machine.] // Medieval Lands database. Foundation for Medieval Genealogy.
- Народились 27 серпня
- Народились 1545
- Померли 3 грудня
- Померли 1592
- Іспанський біографічний словник
- Нідерландська революція
- Герцоги Кастрівські
- Герцоги Пармські
- Губернатори Іспанських Нідерландів
- Фарнезький дім
- Релігійні війни у Франції
- Уродженці Рима
- Німці Італії
- Поховані в Емілія-Романьї
- Кандидати на польський престол